Економічне обґрунтування використання територіальних ресурсів - Автореферат

З урахуванням специфіки формування ринкових відносин в Україні необхідно відзначити істотну складність регулювання тієї частини національного багатства, що визначається як земельні, або територіальні ресурси. Для нормального функціонування підприємців прийняття рішень повинне базуватися на їхньому рівноправному розвитку, охороні прав власників і землекористувачів, організації раціонального використання території, а також створенні ефективно діючого ринку землі, у тому числі населених пунктів. У звіти за цими темами включено рекомендації автора щодо економічного обґрунтування використання територіальних ресурсів, розробки принципів і методів регулювання землекористування, функціонального зонування територій населених пунктів. Результати дослідження використовуються при виконанні держбюджетної теми “Теоретико-методичне обґрунтування механізму реалізації інвестиційно-інноваційної підтримки сталого розвитку регіонів в Україні” (№ державної реєстрації 0104U000516), а також при розробці теми „Будівельний комплекс в умовах трансформації економіки” (№ державної реєстрації 0105U000869). Методологічну основу дисертаційного дослідження склали теоретичні положення економічної науки, наукові праці вітчизняних і закордонних фахівців, присвячені проблемам регулювання володіння і користування землею з урахуванням вимог раціонального використання та охорони територіальних ресурсів.У першому розділі „Теоретичні аспекти економічного регулювання використання територіальних ресурсів” досліджено визначення поняття „земля” в системі економічного регулювання відносин природокористування; проведено аналіз категорії „рента” як економічного інструменту регулювання використання комплексних територіальних ресурсів; узагальнено класифікаційні підходи до функціонального зонування території. В роботі показано, що на формування соціально орієнтованих ринкових відносин в Україні істотно впливає розвиток системи регулювання володіння і користування природно-ресурсним потенціалом, основна складова якого - земля (територія) дотепер не має чіткого визначення як наукова категорія. Проведений аналіз показав, що земля розглядається як економічний ресурс, як складова продуктивних факторів - засобів і предметів праці, як елемент природно-ресурсного потенціалу - у сукупності природних ресурсів і умов, а також як територія з антропогенними складовими, розташованими у її межах. До другої групи - території, які використовуються переважно користувачами, фізичні границі між якими в площинному розрізі визначити досить складно. Для оптимізації територіальної системи землекористування і господарської структури регіону, запобігання і ліквідації конфліктних ситуацій між користувачами, а також між користувачами і власниками землі, запропоновано заходи по вдосконаленню економічного механізму регулювання використання територій.Одержані результати в сукупності вирішують важливе науково-практичне завдання - розвиток теоретичних і методичних положень і розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо формування і реалізації економічного регулювання процесів використання територіальних ресурсів. Аналіз підходів до визначення категорій „земля”, „територія”, „природні ресурси і умови” дозволив зробити висновок про доцільність введення поняття „комплексний територіальний ресурс”, якій запропоновано розглядати як систему , що поєднує природну і антропогенну складові, розташовані в межах обмеженої ділянки земної поверхні. Дослідженнями автора встановлено, що наслідком багатошарового використання комплексних територіальних ресурсів є необхідність виділення моно-і поліфункціональних зон, що потребує функціонального зонування - розмежування конкретних територій з метою створення умов для досягнення максимального ефекту на основі задоволення певного комплексу потреб, які формуються при оптимальному застосуванні природно-ресурсного потенціалу чітко позначеної земельної ділянки. Поведений подальший розвиток методичних підходів до регулювання підприємницької діяльності з урахуванням вимог землекористування у функціональних зонах дозволив позначити, що основним інструментом регулювання землекористування в межах зони є ставка платежу за володіння або користування одиницею площі, яка встановлюється залежно від рентного доходу пріоритетного користувача з врахуванням моно-і поліфункціональності територій. Запропоновані методичні підходи ґрунтуються на застосуванні комплексних економіко-екологічних важелів, що підтримують пріоритетних користувачів, які є найбільш прибутковими в даній зоні, та забезпечують запобігання і компенсацію збитків, що формуються у цих користувачів при порушенні умов оптимального використання сукупності економічних ресурсів зони.Дослідженнями автора доведено, що функціональне зонування вимагає адаптації системи управління відповідно до особливостей кожної конкретної території.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Одержані результати в сукупності вирішують важливе науково-практичне завдання - розвиток теоретичних і методичних положень і розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо формування і реалізації економічного регулювання процесів використання територіальних ресурсів. Основні висновки та рекомендації теоретичного та науково-практичного характеру, здобуті в ході проведеного дослідження, такі: В роботі показано, що формування і розвиток ринкових відносин в Україні вимагає вдосконалення системи регулювання користування земельними ресурсами. Аналіз підходів до визначення категорій „земля”, „територія”, „природні ресурси і умови” дозволив зробити висновок про доцільність введення поняття „комплексний територіальний ресурс”, якій запропоновано розглядати як систему , що поєднує природну і антропогенну складові, розташовані в межах обмеженої ділянки земної поверхні. Доведено, що властивості землі як природного ресурсу є первісними для формування різних форм ренти. При використанні землі як природної умови первинним для одержання ренти є додаток капіталу. Найважливішою причиною формування ренти виступає обмеженість земельних ресурсів, яка обумовлена впливом факторів, що розподіляються за фізичними; юридичними; економічними і субєктивними групами.

1. Дослідженнями автора встановлено, що наслідком багатошарового використання комплексних територіальних ресурсів є необхідність виділення моно- і поліфункціональних зон, що потребує функціонального зонування - розмежування конкретних територій з метою створення умов для досягнення максимального ефекту на основі задоволення певного комплексу потреб, які формуються при оптимальному застосуванні природно-ресурсного потенціалу чітко позначеної земельної ділянки. Границі і вимоги до встановлення функціональних зон змінюються залежно від того, як відбувається трансформація їхнього пріоритетного використання.

2. Поведений подальший розвиток методичних підходів до регулювання підприємницької діяльності з урахуванням вимог землекористування у функціональних зонах дозволив позначити, що основним інструментом регулювання землекористування в межах зони є ставка платежу за володіння або користування одиницею площі, яка встановлюється залежно від рентного доходу пріоритетного користувача з врахуванням моно- і поліфункціональності територій. Для забезпечення раціонального використання земельних ділянок в межах функціональної зони всі користувачі перерозподіляються на відповідні, нейтральні та невідповідні до зональних вимог. Запропоновані методичні підходи ґрунтуються на застосуванні комплексних економіко-екологічних важелів, що підтримують пріоритетних користувачів, які є найбільш прибутковими в даній зоні, та забезпечують запобігання і компенсацію збитків, що формуються у цих користувачів при порушенні умов оптимального використання сукупності економічних ресурсів зони.Дослідженнями автора доведено, що функціональне зонування вимагає адаптації системи управління відповідно до особливостей кожної конкретної території. Структура управління, яка забезпечує регулювання процесів залучення в економічну діяльність комплексних територіальних ресурсів, включає: обєкт управління (комплексний територіальний ресурс населеного пункту); органи управління і регулювання (державні органи влади, науково-дослідні підрозділи, ринкові інфраструктурні обєкти); керуючі параметри. Регулювання використання територіальних ресурсів здійснюється в такій послідовності: систематизація даних, що відображають відомості з економічної оцінки територій; виділення моно- і поліфункціональних територій, проведення функціонального зонування; розробка системи платежів по зонах; наступна зміна величини платежів з урахуванням корегування поточних відомостей, які впливають на параметри економічної оцінки комплексних територіальних ресурсів.

3. Прикладні аспекти роботи дозволили виявити, що найбільш складні відносини щодо регулювання землекористування виникають на поліфункціональних територіях населених пунктів. Значною мірою це стосується транспорту, що повязане з особливостями його економічного становища як природного монополіста, який значною мірою володіє зоноутворюючими властивостями. Транспортним функціональним зонам властиві ознаки моно- або поліфункціональності, а ставка платежу за користування землею визначається прибутковістю обєктів транспорту. Ставка платежу за користування земельними ресурсами, де обєкти транспорту відносяться до підпорядкованих, установлюється залежно від прибутковості пріоритетних користувачів цих зон. У місті Одесі транспорт не організував самостійні функціональні зони, тому що його обєкти розміщаються в межах ділянок, які перебувають і примикають до досить економічно активних функціональних зон, а концентрація інших користувачів на землях транспорту не дозволяє однозначно виявити пріоритетного користувача. Але транспортний фактор впливає на умови функціонування зон.

1. Гречановська І.Г., Педько І.А. Сучасні аспекти економічного регулювання землекористування в регіоні // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 125. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С.145-149. (0,4 д.а.). Особистий внесок здобувача - визначено необхідність функціонального зонування територій та систематизації відповідного впливу на умови розподілу землекористувачів.

2. Гречановська І.Г., Педько І.А. Методичне забезпечення встановлення розмірів плати за користування і володіння землею // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 30. Вип. 17. Економічні науки. - Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили, 2004. - С. 60-64. (0,5 д.а.). Особистий внесок здобувача - обґрунтовано методичні підходи до регулювання підприємницької діяльності з урахуванням вимог землекористування у функціональних зонах.

3. Педько І.А. Рентні оцінки у регулюванні використання міських територій Вісник соціально-економічних досліджень. Вип. 17 - Одеса: ОДЕУ, 2004 р. - С. 235-240. (0,5 д.а.).

4. Гречановська І.Г., Камбур О.Л., Педько І.А. Зовнішні екологічні фактори економічної безпеки промислового виробництва // Труды Одесского политехнического университета: Научный и производственно-практический сборник по техническим и естественным наукам. - Одесса, 2004. - Спецвыпуск: в 3-х т. - Т. 2. - С. 247-250 (0,5 д.а.). Особистий внесок здобувача - Удосконалено структурні елементи економіко-екологічного регулювання на основі впровадження зональних платежів за використання територіальних ресурсів.

5. Педько І.А. Транспорт в системі регулювання землекористування // Тиждень економіки ДНУ: матеріали доповідей. Випуск 2. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 94-97. (0,2 д.а.).

6. Гречановська І.Г., Педько І.А. Удосконалення управління використанням міських територій // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щорічної науково-практичної конференції 24 листопада 2004 року. У 2-х томах. Т. 2. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. - С. 181-183 (0,15 д.а.). Особистий внесок здобувача - виявлено особливості державного регулювання при визначенні пріоритетного землекористування.