Економічна природа та особливості розвитку освітнього потенціалу України - Автореферат

Вирішальна роль у здійсненні глибинних соціально-економічних перетворень належить людському чиннику, якісні рушії якого формуються освітою - органічною складовою народногосподарського відтворювального процесу. І особливого значення в цьому контексті набуває освіта як сфера, призначенням якої виступає передача і поширення знань та інформації з метою забезпечення поступального розвитку суспільства. З одного боку, освіта - це сфера, призначенням якої виступає збереження і збагачення тих знань, якими володіє людство, духовний розвиток людини, культури, в цілому цивілізації. Освіта, як засвідчує історичний розвиток людства, поступово входила в економічні дослідження з розвитком політичної економії. Наукова новизна та особистий внесок автора сформульовані в конкретних положеннях, що виносяться на захист: - розроблене авторське трактування категорій "освіта" та "освітній потенціал": визначено соціально-економічну природу освіти як процесу (освітня діяльність), результату (результат освітньої діяльності) і системи (система організації освітньої діяльності), доведена необхідність усвідомлення освіти у вузькому і широкому розумінні; дане розгорнуте визначення освітнього потенціалу як системи нагромаджених матеріально-речових та неречових ресурсів сфери освіти;Особливо це помітно у ХХ столітті, коли стрімкі темпи науково-технічного прогресу зумовили зростання значення освіти як системи формування кваліфікаційного потенціалу людських ресурсів, широкомасштабної сфери діяльності з власним економічним механізмом функціонування та важливого чинника, що істотно впливає на природу соціально-економічних процесів в суспільстві. На основі ґрунтовного вивчення теоретичного надбання світової економічної науки автор дисертації ставить і вирішує завдання формулювання теоретико-методологічних підходів до дослідження економічної ролі освіти в досягненні сталого розвитку суспільства. В широкому розумінні освіта розуміється як широкомасштабний процес, що охоплює всі види свідомого і несвідомого впливу суспільства на людину задля передачі потрібної йому інформації та знань. Проведений аналіз розвитку освіти в країнах світу дав змогу дійти висновку, що сучасному етапу притаманна еволюція форм її організації в напрямі конвергенції між ринковим і державним регулюванням освіти, в ході чого кожний з них набуває позитивних рис іншого. Речові елементи - це ресурсна база системи освіти, яку представляють навчальні заклади, вчителі, учні, підручники, компютерна техніка тощо.Освіта, як складна соціально-економічна категорія, розкривається в таких аспектах: 1) освіта як процес передачі знань та інформації, втілення навичок та умінь; В широкому сенсі освіта охоплює всі форми і методи цілеспрямованого і ненавмисного впливу соціально-природного середовища на людину, які поруч з самоосвітою мають своїм результатом формування і розвиток її особистості. У вузькому розумінні освітній потенціал розглядається як фонд освіти - потенціал тих реальних затрат, що здійснені суспільством на функціонування системи освіти. Тривожними виступають: тенденція скорочення частки молоді, що здобуває професійно-технічну і базову вищу освіту; скрутне становище системи професійно-технічної освіти; старіння та виїзд за рубіж висококваліфікованих педагогічних працівників; скорочення чисельності наукових працівників і різке зниження результативності їх праці; зменшення рівня асигнувань на освіту у відсотках до ВВП і до державного бюджету, зменшення державних видатків на одного учня та одного студента. Система управління освітою на макро-та мікрорівнях також зазнає змін у напрямі: підвищення автономії навчальних закладів (і особливо - вищих навчальних закладів), посилення їх відповідальності за кінцеві результати своєї діяльності; зміни методів управління: відходу від прямого адміністративного контролю до більш гнучких, стимулюючих методів керівництва; активізація залучення громадськості до управління освітою, демократизація роботи органів самоуправління у сфері освіти.

Основний зміст

Здійснений у дисертаційній роботі економіко-теоретичний аналіз соціально-економічної природи та особливостей розвитку освітнього потенціалу України дає можливість сформулювати такі основні висновки і пропозиції.

1. Освіта, як складна соціально-економічна категорія, розкривається в таких аспектах: 1) освіта як процес передачі знань та інформації, втілення навичок та умінь;

2) освіта - результат процесу передачі суспільно-значимих знань;

3) освіта - це організаційно-економічна система, тобто галузь соціально-економічної діяльності.

В широкому сенсі освіта охоплює всі форми і методи цілеспрямованого і ненавмисного впливу соціально-природного середовища на людину, які поруч з самоосвітою мають своїм результатом формування і розвиток її особистості.

2. Освітній потенціал - це єдність матеріально-речових і неречових елементів системи освіти. Перші з них - це ресурсна база системи освіти: кількість навчальних закладів, вчителів, учнів, підручників, компютерів тощо. Ці елементи практично піддаються оцінці. Неречові елементи - це ті знання, навички, цінності, норми поведінки, що втілені в людях в результаті освіти. Синтетичним, інтегральним показником, в якому відображені матеріально-речові та, деякою мірою, неречові елементи, виступає фонд освіти.

3. У вузькому розумінні освітній потенціал розглядається як фонд освіти - потенціал тих реальних затрат, що здійснені суспільством на функціонування системи освіти. Це ті затрати, що здійснені в поточному і попередньому періодах та уречевлені в наявних ресурсах діючої системи освіти та її випускниках. Освітній потенціал у більш широкому розумінні визначається як такий, що поряд із фондом освіти включає самоосвіту та практичний досвід людей. В самому широкому розумінні освітній потенціал включає в себе поряд із сукупними затратами суспільства на функціонування системи освіти та вищезазначеними елементами також нагромаджений досвід народу. Останній знаходить свій прояв в культурних і національних традиціях, моральних цінностях, які передаються людськими поколіннями і складають цементуючий фундамент спільного життя народу.

4. Освітній потенціал України на початок ХХІ століття характеризується розгалуженою матеріальною базою, наявністю значної кількості навчальних закладів різних форм організації і власності, які забезпечують навчання на різних рівнях освіти. Проведений аналіз дозволив дійти висновку, що в Україні, з її складними соціально-економічними умовами, вдалося в цілому зберегти, і навіть багато в чому поліпшити умови для здобуття населенням освіти. Динаміка розвитку освітнього потенціалу загалом характеризується позитивними тенденціями: зростає забезпеченість навчального процесу закладами освіти, педагогічним персоналом, збільшується частка молоді, що отримує повну середню і повну вищу освіту, причому найбільше зростання спостерігається у сфері повної вищої освіти як в абсолютних, так і у відносних показниках (на 10 тис. населення). Тривожними виступають: тенденція скорочення частки молоді, що здобуває професійно-технічну і базову вищу освіту; скрутне становище системи професійно-технічної освіти; старіння та виїзд за рубіж висококваліфікованих педагогічних працівників; скорочення чисельності наукових працівників і різке зниження результативності їх праці; зменшення рівня асигнувань на освіту у відсотках до ВВП і до державного бюджету, зменшення державних видатків на одного учня та одного студента.

5. Потенціал освіти відіграє одну з визначальних функцій в процесі забезпечення сталого розвитку суспільства, який розглядається в єдності економічного, соціального та екологічного розвитку. Освіта безпосередньо і опосередковано впливає на розвиток суспільства і його елементи, що передусім знаходить прояв у поліпшенні економічних показників на макро- та мікрорівнях. Водночас, ефект освіти для суспільства є багатовекторним, різнобічним і не обмежується її впливом лише на економічне зростання.

6. До числа екстерналій, непрямих (опосередкованих) ефектів освіти можна віднести: зменшення бідності, поліпшення здоровя населення, харчування і здоровя дітей, демократизація суспільства, поліпшення стану навколишнього довкілля, культурний розвиток, послаблення криміногенної ситуації, політична стабільність тощо. Впливаючи на різні компоненти економічної, соціальної, політичної структури суспільства, освіта тим самим впливає на загальну динаміку, темпи та врівноваженість розвитку його складових.

7. Ефективність освітньої діяльності відбивається в економічній ефективності (співвідношення величини витрат та одержаного продукту, ефекту) та соціально-економічній (адекватність результатів діяльності соціальним та економічним цілям суспільства). З іншого боку, ефективність освіти розглядається на двох рівнях: внутрішня ефективність (продуктивність і результативність виробництва освітніх послуг з точки зору галузі освіти, її внутрішніх цілей і завдань) і зовнішня ефективність (виражає міру, якою "вироблені" навчальними закладами результати є бажаними для суспільства, задовольняють вимогам і цілям, поставленим перед ними суспільством).

Чинна методика обчислення економічної ефективності ґрунтується на порівнянні величин витрат і віддач з метою визначення їх економічної прибутковості. Істотним недоліком цього методу є неврахування непрямих результатів та приблизність розрахунків. Визначення соціально-економічної ефективності освіти можливе за допомогою комплексу показників, які характеризують досягнуті результати. Цей комплекс може включати показники вихідних ресурсів (матеріальні, людські та фінансові), навчального процесу (тривалість, динаміка, інтенсивність здійснення процесу навчання), випуску (результат навчального процесу), кінцевих результатів, вартісні, витратно-вартісні показники та показники, що характеризують інші важливі результати (екстерналії).

8. Піднесення соціально-економічної ефективності (як внутрішньої, так і зовнішньої) використання освітнього потенціалу можливе на основі істотного поліпшення організації і управління освітою та механізму її фінансування. В організації освітньої діяльності можливості більшої ефективності задіюються в таких напрямах: розширення можливостей залучення різних груп і верств населення до освіти; створення нових форм організації освітньої діяльності та управління нею (щодо форм власності, правового статусу, форм навчання та ін.); диверсифікації освітньої діяльності традиційних навчальних закладів; підвищенні рівня функціональної гнучкості в діяльності навчальних закладів. Система управління освітою на макро- та мікрорівнях також зазнає змін у напрямі: підвищення автономії навчальних закладів (і особливо - вищих навчальних закладів), посилення їх відповідальності за кінцеві результати своєї діяльності; зміни методів управління: відходу від прямого адміністративного контролю до більш гнучких, стимулюючих методів керівництва; активізація залучення громадськості до управління освітою, демократизація роботи органів самоуправління у сфері освіти. Обєктивна потреба зростання витрат суспільства на освіту диктує необхідність здійснення наступних змін: диверсифікації джерел фінансування освіти, залучення приватних джерел, впровадження змішаних форм оплати навчання; зміни системи державного фінансування: не просто пряме фінансування на основі нормативів, а практичне впровадження стимулюючих форм фінансування.

9. Ефективність, результативність освітньої діяльності буде значно підвищена, якщо ставлення суспільства до неї не обмежуватиметься вузькогалузевими інтересами. Загальносуспільний ефект освіти може бути мультиплікований, якщо феномен освіти розглядатиметься не в самому вузькому значенні (як система освіти), а в самому широкому, тобто передбачатиме всі види цілеспрямованого впливу суспільства на людську особистість. Такий широкий підхід практично проявлятиметься у тому, що держава (як субєкт визначення освітньої стратегії) максимально враховуватиме всі ті елементи, що знаходяться поза формальною системою освіти. Це - і вплив на здібності людей до саморозвитку та створення найсприятливіших можливостей для високоефективного використання їх здібностей, реалізації їх в процесі трудової діяльності. Це також вплив на соціальне середовище, яке в свою чергу впливає на людину, передає їй знання та інформацію, формує її особистісні творчі якості.

10. Система управління сферою освіти України знаходиться в процесі свого вдосконалення, становлення на нових, демократичних засадах. Актуальними завданнями стосовно цього процесу залишаються зміцнення наданих державі регулюючих функцій, підвищення автономії навчальних закладів та реальне включення інших субєктів у процес керівництва галуззю. Здійснення цих важливих стратегічних завдань з одночасним посиленням взаємних звязків і взаємодії основних партнерів (держави, громадськості, приватного сектору, керівництва навчальних закладів) дасть змогу активізувати всі складові освітнього процесу, задіяти не тільки важелі формальної системи освіти, а й включити всі ті, що визначають поняття освіти в самому широкому сенсі: вплив спільноти, сімї, середовища на особистість, яка здобуває освіту. Підвищення ефективності функціонування освітньої галузі потребує також серйозного посилення відповідальності за результати своєї діяльності, гнучкості і адаптивності навчальних закладів щодо мінливих умов ринку праці, конкурентності та ін.

11. Роль держави залишається вирішальною у сфері освіти, саме держава за допомогою не тільки прямого контролю, а й непрямих методів економічного, правового, організаційного впливу має достатні можливості визначати довгочасну стратегію розвитку цієї галузі, тим самим забезпечувати збереження і примноження національного потенціалу освіти України.

12. Державне фінансування, що залишається основним джерелом фінансових ресурсів освіти, характеризується ускладненням і потребує подальшого вдосконалення через впровадження гнучких стимулюючих методів та форм фінансування. Актуальною проблемою виступає не тільки вдосконалення нормативного підходу до фінансування освіти, а й впровадження елементів фінансування, орієнтованого на кінцеві результати діяльності. Саме такий підхід зможе допомогти поєднувати з одного боку гарантування державою певного рівня фінансування, а з іншого - стимулювати зацікавленість і посилювати відповідальність навчальних закладів за результати своєї діяльності.

13. Надзвичайно важливим при цьому виступає підтвердження державою особливого статусу освіти в суспільстві, визнання її в якості сфери, в якій домінуючою силою мають бути не ринкові фактори, а суспільні, державні, національні. Приватизація має проводитися особливо обережно в освіті. Поширення приватного сектору освіти, хоча і є реальністю сучасного світу, але майже повсюдно здійснюється при провідній участі держави в розвитку освіти. Тільки за умови визнання суспільного, надзвичайно важливого значення наша національна система освіти зможе зберегти і примножити свій духовний потенціал.

14. Для України актуальним і злободенним завданням є врахування світового досвіду тих реформацій, що відбуваються в освіті наприкінці ХХ - початку ХХІ століть. Входження нашої країни до європейської і світової спільноти неможливе без наближення своєї системи освіти до середніх загальновизнаних умов функціонування освітньої галузі. Разом з тим, поряд з намаганням досягти уніфікованості і стандартизації освітніх послуг необхідно підтримувати лінію на збереження національного обличчя і неповторності вітчизняної системи освіти, позитивного досвіду, набутого століттями цивілізаційного поступу. Саме на фундаментальному значенні духовних цінностей має будуватися і розвиватися сьогодні, в осяжному і віддаленому майбутті вся система освіти України.

Монографії, підручники, брошури

1. Каленюк І.С. Освіта в економічному вимірі: потенціал та механізм розвитку. - К.:Т-во "Кадри", 2001. - 326 с. (15,9 друк.арк.)

2. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації // Д. Лукяненко, А. Поручник та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - 538 с. Особисто автору належить розділ 3.2. Стратегічні аспекти ровитку освіти. - С. 333-356 (1,9 друк. арк.).

3. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2. / Ю.В. Ніколенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда та ін. - К.: Либідь, 1998. - 272 с. Особисто автору належить глава 10. Формування кадрового складу менеджменту. - С. 167-177 (1 друк. арк.).

4. Каленюк І.С. Фінансування загальної середньої освіти в Україні. - К.: ТОВ "Кадри", 2001. 65 с. (3,9 друк. арк.)

Статті у наукових фахових виданнях

1. Каленюк І.С. Кредитні джерела інвестування освіти// Банківська справа.- 1998. - №5. - С. 41-44 (0,5 друк. арк.).

2. Каленюк І.С. Інвестиції в особистий фактор з позиції концепції людського капіталу // Науковий вісник НАУ. - 1999. - №18. - С. 64-69 (0,5 друк. арк.).

3. Каленюк І.С. Проблеми розвитку ринку освітніх послуг // Теорії мікро- макроекономіки.- 2000.- №3.- С.85-89 (0,4 друк. арк.).

4. Каленюк І.С. Цінність освіти як предмет економічного аналізу // Україна: аспекти праці. - 2000. - №3. - С. 31-34 (0,5 друк. арк.).

5. Каленюк І.С. Диверсифікація джерел фінансування освіти // Фінанси України. - 2000. - №11. - С. 72-78 (0,5 друк. арк.).

6. Каленюк І.С. Підприємництво у сфері освіти // Теорії мікро- макроекономіки. - 2000. - №6. - С.149-153 (0,4 друк. арк.).

7. Каленюк І.С. Удосконалення підготовки кваліфіклваних кадрів для АПК // Економіка АПК.- 2001. - №3. - С. 99-102 (0,4 друк. арк.).

8. Каленюк І.С. Освіта: вибір між ефективністю та справедливістю// Теорії мікро-макроекономіки. - 2001. - №7.- С. 83-91 (0,5 друк. арк.).

9. Каленюк І.С. Державне фінансування освіти: його роль та тенденції розвитку // Наукові праці НДФІ. - 2001. - №13. - С. 41-48 (0,5 друк. арк.).

10. Каленюк І.С., Шегда А.В. Теоретико-прикладні основи підготовки сучасних менеджерів освіти // Теорії мікро-макроекономіки. - 2001. - №9.- С. 28-32. Особистий внесок автора: обгрунтована необхідність та визначені основні вимоги до підготовки кадрів менеджерів для сфери освіти (0,4 друк.арк.).

11. Каленюк І.С. До питання про освітній потенціал країни // Економіка України. - 2001. - №11. - С. 70-77 (0,7 друк. арк.).

12. Каленюк І.С. Професійна підготовка кадрів: деякі проблеми організації та фінансування // Україна: аспекти праці. - 2001. - №8. - С. 14-18 (0,5 друк. арк.).

13. Каленюк І.С. Деякі проблеми нормативного фінансування загальної середньої освіти // Наукові праці НДФІ. - 2001. - №15. - С. 32-37 (0,5 друк. арк.).

14. Каленюк І. Державна фінансова підтримка розвитку професійної підготовки: світовий досвід//Банківська справа.-2001.-№5.-С.44-47 (0,5 друк. арк.).

15. Каленюк І.С., Паламарчук В.О. Фінансування загальної освіти за умов перехідної економіки України // Економіст. - 2001. - №12. - С. 83-85. Особистий внесок автора: проаналізована діюча практика фінансування загальної середньої освіти в Україні та сформульовані пропозиції по її вдосконаленню (0,5 друк. арк.).

16. Каленюк І.С. Перспективи міжнародного співробітництва України у сфері освіти // Міжнародна економіка. - Зб. наукових праць. - Випуск 31. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. - С. 59-62 (0,3 друк. арк.).

17. Каленюк І.С. Освіта в ринковому середовищі// Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №1. - С. 96-99 (0,4 друк. арк.).

18. Каленюк І.С. Теоретичні підходи до оцінки освітнього потенціалу країни // Проблеми науки. - 2002. - №1.-С.8-14 (0,5 друк. арк.).

19. Каленюк І.С. Професійна підготовка як засіб реабілітації безробітних// Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 119. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С. 3-8 (0,4 друк. арк.).

20. Каленюк І.С. Вища освіта: стратегія розвитку в сучасних умовах // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. - Вип. 8. - К.: КНЕУ, 2002. - С. 495-499 (0,5 друк. арк.).

21. Каленюк І.С. Екстерналії в освіті / Теорії мікро-макроекономіки. - 2002. - №10. - С. 41-47 (0,5 друк. арк.).

Публікації в інших наукових виданнях

1. Каленюк І., Скотний В., Устенко О. "Освіта" // Економічна енциклопедія. - К.: Академія. - Т. 2. - С. 601-604. Особистий внесок автора: дане визначення, всебічно розкритий зміст категорії "освіта" (0,5 друк.арк.).

2. Каленюк І. "Освітній потенціал" // Економічна енциклопедія. - К.: Академія. - Т. 2. - С. 657-661 (0,5 друк. арк.).

3. Каленюк І. "Освіта професійна" // Економічна енциклопедія. - К.: Академія. - Т. 2. - С. 605 (0,2 друк. арк.).

4. Каленюк І. "Освіта ваучерна"// Економічна енциклопедія. - К.: Академія. - Т. 2. - С. 605 (0,2 друк арк.).

5. Каленюк І.С. Сучасні проблеми управління освтіою // Економіка і управління. - 2000. - №1. - С.95-101 (0,6 друк. арк).

6. Каленюк І.С. Критерії ефективності витрат на освіту // Економічний часопис. - 2001. - №4. - С. 40-43 (0,5 друк. арк.).

7. Каленюк І.С. Тенденції розвитку системи освіти в перехідній економіці // Економіка, фінанси, право. - 2001. - №2. - С. 27-30 (0,5 друк. арк.).

8. Каленюк І.С., Паламарчук В.О. Фінансування освіти: проблеми та можливості їх вирішення // Економіка, фінанси, право.- 2001. - №11. - С. 9-12. Особистий внесок автора: проаналізований сучасний стан фінансування освіти в Україні, сформульовані пропозиції по вдосконаленню нормативного фінансування навчальних закладів (0,5 друк. арк.).

9. Каленюк І.С. Загальна освіта - справа державна // Рідна школа. - 2002. - №1. - С. 3-5 (0,5 друк. арк.).

10. Каленюк І.С., Шегда А.В. Формальне та реальне привласнення в період радикальних економічних реформ // Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні. Збірник наукових праць. Інститут приватного права і підприємництва. - К.: Манускрипт,1997 - С. 79-83. Особистий внесок автора: досліджені особливості перетворень відносин власності та їх вплив на зміни в людському факторі (0,3 друк. арк.).

11. Каленюк І.С. Фінансові інструменти менеджменту освіти // Вісник ХГТУ. - 2001. - №2 (11). - С. 133-137 (0,8 друк .арк.).

12. Каленюк І.С. Державне регулювання процесу підготовки кваліфікованої робочої сили // Матеріали конференції "Сучасне українське село в соціально-економічному вимірі". - К.: НАУ, 1998. - С. 97-98 (0,2 друк.арк.).

13. Каленюк І.С. Освіта в сучасних футурологічних дослідженнях // Еволюція економічного розвитку та економічних теорій. Матеріали Міжнародної науково-методичної конференції 26-27 квітня 2000 р. - К.: КНЕУ, 2000. - С. 116-118 (0,2 друк. арк.).

14. Каленюк І.С. Соціально-економічні аспекти результативності освітньої діяльності // Современная экономическая наука и образование в Украине: теория, методология, практика. Приложение №1(16) к научному журналу "Персонал". - №5(65). - 2001. - С. 161-164 (0,4 друк. арк.).

15. Каленюк І.С. Актуальність видання навчального посібника з курсу економіки освіти // Проблеми підручника для вищої школи. Збірник матеріалів науково-методичної конференції, м. Вінниця, 29-30 травня 2001 р. В 2-х томах. Том 1. - Вінниця: "Універсум-Вінниця", 2001. - С. 165-169 (0,3 друк. арк.).

16. Каленюк І.С. Мотивація праці викладачів як фактор підвищення результативності освітнього процесу // Оплата праці: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць.- Луцьк: "Вежа", 2000. - С. 456-460 (0,3 друк. арк.).

17. Каленюк І.С. Державні пріоритети розвитку освіти // Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи. Збірник наукових праць. Випуск 3. - Київ, 2000. - С. 456-461 (0,4 друк. арк.).

18. Каленюк І.С. Вища освіта: елітарність чи егалітарність? // Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку. - Харків, 2000. - С. 50-52 (0,2 друк. арк.).