Економічна географія Канади - Реферат

Бурхливий розвиток канадської економіки в роки війни та вагомий внесок у боротьбу з фашизмом сприяли значному піднесенню міжнародного статусу Канади. За роки війни у Канаді було вироблено понад 800 тис військових вантажних автомобілів, 50 тис танків, 16 тис літаків, 4 тис військових кораблів та багато іншої техніки, дві третини якої надійшло на озброєння армій країн - учасниць антигітлерівської коаліції. Військово-морський флот Канади вийшов на четверте місце у світі і, починаючи з 1944 р., повністю взяв на себе охорону військових перевезень з США в Англію. Усе це зміцнило економічні та політичні позиції Канади у післявоєнному світі й перетворило досі малопомітного члена Британської Співдружності націй у високорозвинену індустріальну державу, активного учасника міжнародної політики. Передвиборна програма консерваторів (з 1956 р. партія називається Прогресивно-консервативною) передбачала вирішити багато економічних і політичних завдань, а саме: розвиток Півночі, відновлення традиційних звязків з Англією та Співдружністю, «канадизацію» економіки і культури, ліквідацію безробіття, вдосконалення взаємовідносин між федеральною владою та провінціями.Загострення франкоканадського національного питання стало на десятки років найболючішою політичною проблемою Канади, набуваючи інколи масштабів кризи всієї федерації. Франкоканадці (близько 7 млн), нащадки першопоселенців, засновників колонії Нова Франція, становлять 27% населення країни, причому переважна більшість (85%) зосереджена у провінції Квебек, де вони становлять 82% населення. Рівень безробіття у провінції наприкінці 60-х років був на 20-30% вищий від середньоканадського, а доходи англомовних жителів Квебеку на 40% перевищували середній рівень по провінції. Панування англійської мови стало також причиною того, що їй були змушені віддавати перевагу більшість «старих» і «нових» іммігрантів (німців, італійців, голландців, українців, поляків та ін.), поповнюючи таким чином лави англомовних громадян, що в свою чергу непокоїло франкоканадців, посилюючи їх згуртованість і розвиток національної самосвідомості. У 1969 р. уряд Трюдо через парламент провів закон, який проголосив рівноправність англійської та французької мов у всіх ланках державного апарату та передбачав введення двомовності в регіонах, де меншість, що розмовляє однією з двох офіційних мов, становить не менше 10% населення.І знову найскладнішою стала «проблема Квебеку», який відмовлявся приєднатися до конституції 1982 р. і вимагав надання йому особливого статусу у складі федерації. Після тривалих переговорів з провінціями федеральному уряду вдалося підготувати проект конституційної угоди (1992 р.), яка визнавала особливі права Квебеку, проте її не було ратифіковано парламентами ряду англомовних провінцій, роздратованих претензіями уряду франкомовного сусіда. Детонатором нової кризи стала набираюча все більшої популярності на канадському Заході (провінції Альберта та Британська Колумбія) Партія реформ, яка виступає з позицій англоканадського націоналізму. У результаті провінційних виборів 1994 р. до влади в Квебеку прийшла Квебекська партія на чолі з Жаком Парізо, який охарактеризував позицію ряду англомовних провінцій як доказ неможливості компромісу з Англо-Канадою.Залишаючись вірною своїм союзницьким зобовязанням у межах НАТО та двостороннім угодам з СІПА в галузі оборони Північної Америки, Канада все-таки активно виробляла власну зовнішньополітичну концепцію, що відповідало поширеним у суспільстві настроям зміцнення канадського суверенітету. На перший план висували питання оборони власне канадської території та звільнення її від ядерних озброєнь США, більшої самостійності у відносинах з Європою, Японією, країнами Латинської Америки та Африки. У першій половині 70-х років відбувся рішучий поворот і в напрямі поліпшення відносин з комуністичними країнами. Трюдо водночас регулярно поновлював дію укладеної ще в 1958 р. угоди про спільне командування протиповітряною обороною Північної Америки і розташування в Канаді підпорядкованих йому військових баз.Внаслідок масового переселення українців (переважно з Галичини) до Канади, яке розпочалося наприкінці XIX ст. і було доповнене другою та третьою хвилями еміграції після Першої й Другої світових воєн, у цій країні утворилась одна з найчисельніших у західному світі українська громада, що налічує близько 1 млн. осіб. Представників української громади неодноразово обирали депутатами федерального і провінційних парламентів, вони ставали видатними урядовцями, суддями, дипломатами, а один з найвідоміших політичних діячів Рамон Гнатишин обіймає найвищу державну посаду генерал-губернатора Канади. Більшість українських політичних, громадських, культурних організацій і церков обєднані у Конгрес українців Канади (КУК), що виконує роль своєрідного парламенту етнічних українців (за межами КУК діє тільки Товариство обєднаних українських канадців - ТОУК). Важливе місце у суспільному житті українців посідають Українська католицька, Українська православна церкви. Громадські,

План

1. Післявоєнний розвиток. Політика Ліберальної та Консервативної партій.

2. Проблема Квебеку.

3. Конституційна реформа 1982 р.

4. Нова хвиля квебекського сепаратизму.

5. Зовнішня політика. Встановлення відносин з Україною.

6. Українці у Канаді.

Список використаних джерел

1. Післявоєнний розвиток. Політика Ліберальної та Консервативної партій

1. Боровик М. Століття українського поселення в Канаді (1891 - 1991). - Канада: УММАН, 1991. - 486 с.

2. Газін В.П. Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 роки: Навчальний посібник/ В.П.Газін, С.А.Копилов; За ред. А.О. Копилова. - К.: Либідь, 2004. - 624 с.

3. Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). - Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003. - 560 с.

Размещено на