Неолібералізм як напрям економічної теорії. Провідні школи неолібералізму, їх основні представники та проблематика досліджень. Німецький ордолібералізм та розвиток теорії соціального ринкового господарства. Концепція ідеальних типів господарських систем.
При низкой оригинальности работы "Економічні теорії неолібералізму. Концепція "ідеальних типів господарських систем" В. Ойкена", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством в 30-і рр. як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Якщо кейнсіанство за початкове вважає здійснення заходів активного державного втручання в економіку, то неолібералізм - щодо пасивного державного регулювання. По кейнсіанським моделям перевага віддається сукупності державних заходів по інвестуванню різних сфер економіки, розширенню обємів урядових замовлень, закупівель, посилюванню податкової політики. Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, що веде роль в економіці приватної власності і недержавних господарських структур, зазначивши роль регулювання економіки державою в його функціях «нічного сторожа» або «спортивного судді». Вже в 30-і рр. для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки, що обмежують систему вільної конкуренції, у ряді країн були створені неоліберальні центри з вироблення альтернативних мерів державного втручання в економіку, які (заходи) сприяли б відродженню і практичному втіленню ідей економічного лібералізму.У результаті в економічній науці 30-х років маятник колихнувся в зворотному напрямку: стурбованість проблемою структурного ефективного попиту примусила багатьох економістів погодитися з Кейнсом у тому, що "повне домінування рікардіанського підходу протягом 100 років було катастрофою для прогресу економічної науки". Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством у 30-ті роки як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Макроекономічна спрямованість неолібералізму пояснюється зокрема тим, що як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки він виник майже одночасно з кейнсіанетвом, синтезувавши ідеї неокласики та традиційного лібералізму зі здобутками історико-соціального й інституційного напрямів. По-четверте, неолібералізм відрізняється від традиційного класичного лібералізму визнанням можливості коригування державою ринкового ладу і навіть активного формоутворюючого впливу держави на економіку.Саме в результаті перегляду ортодоксальних ліберальних позицій у 30-ті роки XX ст. виникли різні теоретичні школи економічного неолібералізму, який багато в чому є підсумком тривалої ідейної полеміки навколо проблем, породжених системою природного порядку і послідовним державним втручанням в економіку. Вирішення цих завдань узяли на себе німецькі неоліберали, які в період між двома світовими війнами безпосередньо зіткнулися з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникненням, розвитком і цілковитим крахом централізовано керованої примусової економіки. У Німеччині на початку 30-х років було як мінімум три групи неолібералів, кожна з яких зробила помітний внесок у зясування можливості антитоталітарної і соціальної еволюції системи вільного підприємництва, в теорію і практику соціального ринкового господарства. Його формуванню посприяло існування у Німеччині трьох груп неолібералів, кожна з яких зробила помітний внесок у з?ясування можливості антитоталітарної й соціальної еволюції системи вільного підприємництва в теорію та практику соціального ринкового господарства. Репке, економічна політика держави має гарантувати свободу, під якою слід розуміти суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується через ринок та вільну конкуренцію.Неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібералізму 30-х років XX ст., причиною краху якого стала економічна криза 1929-1933 рр. У Німеччині виокремились три групи неолібералів, кожна з яких зробила помітний внесок у зясування можливості антитоталітарноі й соціальної еволюції системи вільного підприємництва в теорію та практику соціального ринкового господарства. Органічно засвоївши й розвинувши найважливіші положення історичної школи в Німеччині, у межах якої чи не вперше в економічній науці розроблялися класифікації національних господарств, ця група зайнялася визначенням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи. В цілому неоліберальні ідеї державного регулювання економіки запанували над кейнсіанськими зачинаючи, приблизно, з 70-х рр., коли для багатьох країн постійними стали наростаючі інфляційні процеси, дефіцит державного бюджету, безробіття. Неоліберали поставили в провину кейнсіанцям (і неокейнсіанцям) масштаби державного сектора економіки, що розрослися, обмеження умов для вільної конкуренції, скорочення інвестицій в найважливіші сфери економіки всупереч «обіцянкам», що «їх (інвестицій) ефект розповсюджується з силою, що мультиплікує, і ще більш посилюється акселератором».
Вывод
Неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібералізму 30-х років XX ст., причиною краху якого стала економічна криза 1929-1933 рр.
У Німеччині виокремились три групи неолібералів, кожна з яких зробила помітний внесок у зясування можливості антитоталітарноі й соціальної еволюції системи вільного підприємництва в теорію та практику соціального ринкового господарства. Найстаршу групу німецьких неолібералів очолили В. Репке та А. Рюстов, які приділили особливу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозвязку цих понять. Друга групасформувалася навколо В. Ойкена та Ф. Бьома у Фрайбурзькому університеті. Органічно засвоївши й розвинувши найважливіші положення історичної школи в Німеччині, у межах якої чи не вперше в економічній науці розроблялися класифікації національних господарств, ця група зайнялася визначенням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи. Третя група, представлена А. Мюллером-Армаком, Л. Ерхардом і їх учнями, стала відомою як кельнська школа неолібералізму. В цілому неоліберальні ідеї державного регулювання економіки запанували над кейнсіанськими зачинаючи, приблизно, з 70-х рр., коли для багатьох країн постійними стали наростаючі інфляційні процеси, дефіцит державного бюджету, безробіття. Неоліберали поставили в провину кейнсіанцям (і неокейнсіанцям) масштаби державного сектора економіки, що розрослися, обмеження умов для вільної конкуренції, скорочення інвестицій в найважливіші сфери економіки всупереч «обіцянкам», що «їх (інвестицій) ефект розповсюджується з силою, що мультиплікує, і ще більш посилюється акселератором». Наочним проявом пріоритету неолібералізму над кейнсіанством в 70-80-і рр. є планомірна по відповідних багатолітніх програмах денаціоналізація багатьох галузей господарства, що знаходилися раніше у сфері державної економіки. За останні роки завдяки цьому істотно оздоровилася економіка Великобританії, Франції і інших країн, що мінімізували сферу державного економічного впливу.
В цілому неоліберальні ідеї державного регулювання економіки запанували над кейнсіанськими зачинаючи, приблизно, з 70-х рр., коли для багатьох країн постійними стали наростаючі інфляційні процеси, дефіцит державного бюджету, безробіття. Неоліберали поставили в провину кейнсіанцям (і неокейнсіанцям) масштаби державного сектора економіки, що розрослися, обмеження умов для вільної конкуренції, скорочення інвестицій в найважливіші сфери економіки всупереч «обіцянкам», що «їх (інвестицій) ефект розповсюджується з силою, що мультиплікує, і ще більш посилюється акселератором». Наочним проявом пріоритету неолібералізму над кейнсіанством в 70-80-і рр. є планомірна по відповідних багатолітніх програмах денаціоналізація багатьох галузей господарства, що знаходилися раніше у сфері державної економіки. За останні роки завдяки цьому істотно оздоровилася економіка Великобританії, Франції Японії, Східної Німеччини (колишня ГДР), Чилі, Іспанії і інших країн, що мінімізували сферу державного економічного впливу.
Список литературы
1. Архипов Б. В., Романова О. Н. История экономических учений : Учеб. пособие. - М. : Союз, 2004. - 195 с.
2. Веріан Х. Р. Мікроекономіка. Проміжний рівень. Сучасний підхід. - М., ЮНІТІ, 2007.
3. Економічна теорія на порозі ХХІ століття. Під ред. Ю.М. Осипова і ін. - Спб., 2006.
4. Эклунд К. Эффективная экономика: Шведская модель: Пер. со швед. - М.: Экономика, 2001. -352 с.
5. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. М., 2005. С. 362.
6. Базилевича В.Д. Історія економічних учень. Київ: Знання, 2004, 1300 с.
8. Ковальов і.Н. Історія економіки і економічних учень. - Ростов н/Д.: Фенікс, 2006.
9. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 2006. С. 76
10. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 676 с.
11. Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О. Історія економічних вчень : Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. - 564 с.
12. Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум. Київ: Вікар, 2003, 239 с.
13. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. - К.: Хагар-Демос, 2003. - 785 с.
14. Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер, 2003, 480 с.
15. Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000, 588 с.
16. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 2005. - 352 с.
17. Павлов К. В. Общая теория социально-экономической политики / К. В. Павлов; М-во общ. и проф. образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр. - Ижевск : Изд-во Ин-та экономики и упр. УДГУ, 2004. - 174 с.
18. Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. Основи економічної теорії. Київ: Видавничий центр "Академія", 2002, 352 с.
19. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. Кн.2. Монетарна теорія міжнародної економіки. Київ: Таксон, 2003, 302 с.
20. Савченко А.Г. Макроекономіка. Київ: КНЕУ, 2004, 120 с.
21. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.; Пер. с англ. - М.: Алгон, 2004. - Т. 1. - 333 с.
22. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. - М.: Экономика, 2005. -496 с.
23. Усоскин В. М. "Денежный мир" Милтона Фридмена. - М.: Мысль, 2006. - 174 с.
24. Фридмен М. Если бы деньги заговорили... / Милтон Фридмен; Пер. с англ. проф. Л. С. Микша, канд. физ.-мат. наук А. М.Семенов.- М. : Дело, 2008.-156с.
25. ХАНСЕНЭ. Экономические циклы и национальный доход: Пер. с англ. -М.: Изд-во иностр. лит., 2003. - 760 с.
26. Харрод Р. К теории экономической динамики: Пер. с англ. - М.: Изд-во иностр. лит., 2004.-212 с.
27. Хеше П. Экономический образ мышления: Пер. сангл. - М.:Новости, 2001. - 702 с.
28. Хикс Дж. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Под ред. Р. М. Энтова. - М.: Прогресс, 2003. -488 с.
29. Юхименко П. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. Київ - Біла Церква, 2001. С. 45.
30. Ядгаров Я.С. История экономических учений. Учебник для ВУЗОВ, 2-е издание. - М.: ИНФРА-М, 2005. с.2885.
Размещено на
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
