Еколого-містобудівне обґрунтування сталого розвитку урбанізованих територій України - Автореферат

В останнє десятиріччя в Україні, при подальшому зростанні міської території, спостерігається тенденція скорочення чисельності населення в основному за рахунок зменшення міського населення в інтенсивно освоєних і найбільш забруднених регіонах. Зазначене протиріччя свідчить про те, що в механізмах урбанізації відбуваються докорінні зміни, повязані з проблемами сталого розвитку урбанізованих територій (міст і щільно освоєних регіонів). Сучасні проблеми сталого розвитку урбанізованих територій в більшій мірі досліджувались з економіко-географічних та санітарно-гігієнічних позицій і в містобудівному аспекті вивчені недостатньо. Не до кінця розроблено еколого-містобудівні нормативи, що регламентують якість середовища та усталеність розвитку урбанізованих територій. Сучасний стан розвитку науки та містобудівної практики дозволив сформулювати гіпотезу дослідження, яка полягає у передбаченні того, що розвиток урбанізованих територій, як демоекосистем, спирається на закономірності, урахування яких дозволить приймати науково аргументовані планувальні рішення.Аналіз екологічних особливостей урбанізації регіонів України виявив: нерівномірне освоєння території країни; збіжність зон з низькою здатністю природного середовища до самоочищення з територіями інтенсивного промислового освоєння та зоною урбанізації (райони із щільністю населення більш ніж 60 чол/км2); значну територію екологічно несприятливої (за санітарно-гігієнічними нормами) зони; значне забруднення середовища та розораність території; малу лісистість та негативні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Аналіз проектних розробок з охорони середовища у містобудівній практиці України, починаючи з 60-х років по наш час, виявив декілька етапів, які характеризуються: розширенням екологічної проблематики (від забруднення компонентів середовища до порушення умов екологічної рівноваги) та поглибленням її вирішення на регіональному рівні. Установлено, що характеристики якості (сприятливе, оптимальне, несприятливе середовище) співвідносяться із: загальним показником збалансованості ЕМС (збалансована система, - коли рівновагу досягнуто та якість середовища екологічно оптимальна; незбалансована, - коли рівновагу не досягнуто чи порушено та якість середовища сприятлива чи несприятлива); із комплексним фактором, що прискорює чи уповільнює процеси розвитку її компонентів; із енергетичною функцією, знак якої співпадає зі знаком петлі зворотного звязку і визначає чи буде система надалі зростати, чи стабілізуватися, чи має трансформуватися і стати елементом іншої системи, більш високого рівня. Запропоновано критерій сталого розвитку, що співставляє рівень розвинутості ЕМС із головним обмеженням системи (чисельність населення із параметрами ємності середовища); виділено систему додаткових обмежень та показників сталого розвитку; сформульовано принципи еколого-містобудівної оцінки (критеріальності, відносності та доповнюваності характеристик); розроблено відповідну оціночну модель; обґрунтовано припущення щодо можливості використання механізму екосистемної саморегуляції у містобудуванні шляхом балансування параметрів та коригування напрямків розвитку урбанізованих територій на основі зворотних звязків. На етапі зростання чисельності виявлено кільцеву структуру (Н - населення, чисельність населення; С - середовище; АН - антропогенне навантаження; ЕР - екологічна реакція; Єд - ємність середовища; Sm, Sp, Sол, Si - площа міст, ріллі, ландшафтів, що охороняються, решта території регіону; ?Н - динаміка чисельності населення) зони депопуляції (навколо Київської області), на етапі скорочення - лінійно поляризовану (по осі Схід - Захід).Дослідження питань саморегуляції та сталого розвитку еколого-містобудівної системи дозволило виділити ряд принципових положень, критерій та параметри екологічно збалансованого розвитку урбанізованих територій. Аналіз сучасного стану теорії та практики обґрунтування умов сталого розвитку засвідчив, що цей напрямок спирається більшою мірою на ландшафтний, економічний та санітарно-гігієнічний підходи; використовує комплексну оцінку середовища, санітарно-гігієнічні норми та поняття екологічної рівноваги, сутність і природні механізми підтримки якої в умовах урбанізації ще не до кінця вивчені. Установлено, що урбанізовані території можуть розглядатися, як еколого-містобудівні системи, що формуються в процесах саморегуляції, а їх поведінка визначається принципом внутрішньої динамічної рівноваги. Зясовано, що відносно цього діапазону, який відповідає параметрам урівноваженого розвитку системи, визначаються умови сталого розвитку та характеристики якості середовища: сприятливі, - коли параметри рівноваги ще не досягнуті; екологічно оптимальні - у випадку, коли ці параметри досягнуті; несприятливі, - коли вони порушені. Визначено, що на етапах розвитку еколого-містобудівної системи характеристики якості середовища циклічно змінюються, що зумовлює періоди привабливості - непривабливості урбанізованих територій для населення й виявляється у чергуванні процесів конце

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ