Еколого-епідеміологічна характеристика іксодових кліщових бореліозів у західноукраїнському регіоні - Автореферат

На сучасному етапі іксодові кліщові бореліози (ІКБ) є актуальною світовою проблемою, що обумовлено їх повсюдною поширеністю, високим рівнем захворюваності, поліморфізмом клінічних проявів, важкістю клінічного перебігу, частотою (від 3 % до 60 %) формування хронічного перебігу з наступною інвалідизацією [Steere В Європі відомості про ІКБ зявились лише у 80-х рр. минулого століття [Magnarelli L. A., 1986, 1987], в даний час щорічно діагностується понад 50 тис. випадків цієї інфекції [Gratz N., 2005], причому у Фінляндії, Швеції, Словенії, Австрії та Німеччині інтенсивний показник захворюваності становить 70-130 випадків на 100 тис. населення [Dervakova M., 2005]. Відомості про ландшафтну приуроченість природних осередків і ступінь епідемічного неблагополуччя територій до наших досліджень взагалі були відсутніми, не були вивчені умови та активність циркуляції збудників в осередках, існували лише поодинокі дані про епідеміологічні особливості та клінічні прояви цього захворювання [Виноград І. А., 1997, 1999, Савчак В. І., 1998]. Після введення офіційної реєстрації ІКБ у 2000 році, вивченням цієї проблеми в Україні займаються як установи санітарно-епідеміологічної служби та лікувальної мережі, так і заклади освіти та науки. Для оцінки проблеми ІКБ в Україні була обрана територія західних областей (далі західного регіону України), яка розташована у трьох ландшафтно-географічних зонах: Українському Поліссі (мішаних лісів), Волино-Подільській височині (лісостеповій) та Українських Карпатах.Матеріал для досліджень був зібраний у період 1995-2007 рр. під час експедиційних виїздів лабораторії трансмісивних вірусних інфекцій Львівського НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України у Львівську, Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області. Дослідження проводили відповідно до основних складових епідемічного процесу природноосередкових інфекцій. Для визначення спектру джерел та чинників передачі B. burgdorferi s. l. досліджували групи найбільш вірогідних резервуарів і переносників - дрібних ссавців та іксодових кліщів. З метою вивчення поширеності ІКБ у регіоні визначали рівень серопозитивного прошарку до збудників ІКБ серед різних груп здорового населення. На зараженість вірусом кліщового енцефаліту (КЕ) кліщів (951 екз.) досліджували методами імуноферментного аналізу (ІФА) та реакції непрямої гемаглютинації (РНГА) із застосуванням тест-систем Інституту вірусології ім.Повсюдно поширеними у регіоні були 5 видів гризунів родини Muridae, 3 з яких відносяться до підродини Murinae (миші): миша польова (Apodemus agrarius Pal.), миша жовтогорла (Apodemus flavicollis Mart.) та миша лісова (Apodemus sylvaticus Linn.), 2 - до підродини Microtinae (полівки): полівка руда (Clethrionomys glareolus Sch.) та полівка звичайна (Microtus arvalis Pal.) і 1 - бурозубка звичайна (Sorex araneus Sch.) - до родини Insectivora. Відносна чисельність гризунів фонових видів в екз. на 100 пастко/діб становила: 5,99 в Українському Поліссі; 10,15 у лісостепових ландшафтах; 6,8 у Прикарпатті та 3,9 у гірських Карпатах. Специфічні антитіла виявлялись на рівні (10,04±1,34) % (від (5,77±1,04) % у Прикарпатті до (13,14±1,51) % у поліській зоні) у сироватках крові 5 видів ссавців: полівки звичайної та полівки рудої, миші польової, миші жовтогорлої та миші хатньої. У полівки звичайної рівень серопозитивності становив від (13,33±1,65) % у Прикарпатті до (15,38±1,76) % у Лісостепу; у полівки рудої - від (12,12±1,58) % в Українському Поліссі до (14,29±1,70) % у Лісостепу; у миші польової - від (4,55±1,01)% у Прикарпатті до (12,50±1,61) % у поліській зоні, що відповідає показникам у високоактивних осередках ІКБ. Повсюдно домінував вид I. ricinus, частка якого у зборах коливалась від (77,36±0,13) % в Українському Поліссі до (95,24±0,27) % у гірських Карпатах, а середня чисельність складала 17,9 екз/прапорогод у довкіллі та 13,9 екз/гол. при обліку на ВРХ.У роботі вирішено актуальну наукову задачу - виявлено особливості поширення та структури природних осередків іксодових кліщових бореліозів на території західного регіону України та надано їх еколого-епідеміологічну характеристику. Основним переносником збудників іксодових кліщових бореліозів у регіоні є європейський лісовий кліщ - I. ricinus L., природна зараженість якого бореліями складає у середньому (9,74±0,54) %, а середній та вище середнього рівень індивідуальної зараженості характерний для (66,7±0,03) % кліщів. Третина ((29,11±1,31) %) здорового населення та (45,75±2,61) % осіб з груп професійного ризику є серопозитивними до збудників іксодових кліщових бореліозів, що свідчить про тісний контакт населення регіону з B. burgdorferi s. l. Середньобагаторічний інтенсивний показник захворюваності населення на іксодові кліщові бореліози складає 0,39±0,07 на 100 тис. населення, перевищуючи у окремі роки (2000-2001) загальнодержавний у 1,2-2,1 рази та має тенденцію до зростання. Впровадження розроблених на основі комплексних еколого-епідеміологічних досліджень науково-мет

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ