Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі - Автореферат

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що, на нашу думку, осмислення й розуміння причин і можливих шляхів вирішення екологічних проблем неможливе без всебічного аналізу становлення та розвитку як природознавства, так і світоглядного елемента у системі Людина - Природа, у самій потребі модернізації екологічної освіти. Актуальність теми дослідження, таким чином, детермінована необхідністю філософського аналізу сучасного наукового й освітнього дискурсів, у контексті яких екологічне знання набуло б всебічного й адекватного прочитання. Розвиток і накопичення знань про природу привели до розуміння, що екологія стала однією з основ постнеокласичної науки, яка спирається на міждисциплінарні засади. Екологія в цей час стає постнеокласичним знанням, у якому дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, межа між обєктом і субєктом пізнання стирається; відбувається як онтологічне, так і гносеологічне поєднання Людини та Природи. Третя тематична група має етичне спрямування і репрезентована працями Аристотеля, Гіппократа та Цельса з філософії, медицини та етики, ідеї яких набули подальшого розвитку в дослідженнях Дж.Ді Бернардо, К.У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дослідження: - розкрито стан наукової розробки проблеми цілісного дослідження екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі, визначено теоретико-методологічні основи роботи, сформовано завдання, методи; У першому підрозділі “Осмислення духовно-практичного ставлення людини до природи в докласичний період розвитку науки” автор розглядає, яким чином відбувається трансформація гносеологічної проблематики в середині самого екологічного знання. У докласичний період розвитку екологічного знання відбувалося пізнання природи, накопичення та первинна систематизація цих знань, що ще не стали науковими теоріями. Через весь класичний період розвитку екологічного знання, починаючи з XVII століття, проходить ідея про те, що обєктивність та опредметнення знання досягаються лише тоді, коли з опису та пояснення вилучається все те, що має відношення до субєкта та процедур, способів та операцій пізнавальної діяльності. У четвертому підрозділі “Методологічні зрушення в екологічному знанні за доби постнеокласичної науки” зазначається, що в постнеокласичний період розвитку екології як науки відбувся перехід від лінійної до нелінійної парадигми, у якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, виникає потреба екологізації мислення для вирішення глобальних проблем, зокрема екологічних.Стьопіна щодо періодів розвитку наукового знання, сутність якої полягає у виокремленні докласичного, класичного, некласичного та постнеокласичного періодів. Ці періоди на кожному етапі розвитку екологічного знання мають свої особливості, специфіку пізнавальних відношень між субєктом, обєктом і методами наукового пізнання. Перехід від класичного до некласичного природознавства був спричинений кризою, яка відбулася у світоглядних установках класичного раціоналізму і завершилася переходом від лінійного до нелінійного сприйняття світу. У некласичний період виникає проблема антропологізації екологічного знання в процесі ґенези суспільства (у системі “Людина - Природа”), що проявляється у включенні спостерігача у процес дослідження та позиціювання його одночасно як обєкта та субєкта цього дослідження. У постнеокласичний період розвитку науки актуальною стала проблема перегляду тактики пізнання, при якому не відбувалося б руйнування предмета дослідження, що було характерним для класичного та некласичного періоду розвитку наукового знання.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Узагальнюючи основні результати дослідження, ми дійшли таких висновків: 1. Еволюція екологічного знання історично відбувалася в межах наукового знання в цілому, тому до нього можливе застосування класифікації В. Стьопіна щодо періодів розвитку наукового знання, сутність якої полягає у виокремленні докласичного, класичного, некласичного та постнеокласичного періодів. Ці періоди на кожному етапі розвитку екологічного знання мають свої особливості, специфіку пізнавальних відношень між субєктом, обєктом і методами наукового пізнання.

2. Перехід від класичного до некласичного природознавства був спричинений кризою, яка відбулася у світоглядних установках класичного раціоналізму і завершилася переходом від лінійного до нелінійного сприйняття світу. У некласичний період виникає проблема антропологізації екологічного знання в процесі ґенези суспільства (у системі “Людина - Природа”), що проявляється у включенні спостерігача у процес дослідження та позиціювання його одночасно як обєкта та субєкта цього дослідження. Цим визначається подвійний статус екологічного знання як гуманітарно-природничого.

3. У постнеокласичний період розвитку науки актуальною стала проблема перегляду тактики пізнання, при якому не відбувалося б руйнування предмета дослідження, що було характерним для класичного та некласичного періоду розвитку наукового знання. Для того щоб досягти цього, потрібно ввести етику відповідальності за дії людини, які б були сумісними з усім живим, що мешкає на Землі. Введення етики відповідальності сприятиме подоланню екологічної кризи.

4. У роботі обґрунтовується, що однією з умов ноосферизації людського мислення, одним із головних інститутів, що може запропонувати шляхи виходу з кризи, стає екологічна освіта. Сучасна система освіти та виховання потребує впровадження нової моделі, що, у свою чергу, зумовлює звернення науковців у галузі освіти до філософії та екології. Це потрібно для того, щоб екологізувати освіту і виховання, зробити їх екологістськими (а не екологічними) через два взаємоповязані напрямки - теоретичне знання про природу та практичне знання про межі й наслідки людської діяльності.

5. Аналіз холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку постнеокласичної системи освіти виявив взаємодоповнюваність цих підходів і необхідність їх комплексного впровадження в систему освіти, що сприятиме становленню людини, здатної до коеволюційних перетворень. На нашу думку, це стане можливим завдяки ноосферизації людського мислення, а цього можна досягти шляхом становлення екологічного мислення на основі ідей глобального еволюціонізму, що базується на концепціях історизму, коеволюції та екософії.

6. Теоретично обґрунтовано, що впровадження етичних засад у різних галузях наукового знання в постнеокласичний період розвитку наукового знання приведе до поглиблення взаємозвязку глобалізації та етизації знання як двох взаємоповязаних процесів.

7. Доведено, що екологічна освіта й екологічне виховання мають базуватися на таких методологічних засадах, як: - інактивоване й ситуаційне пізнання та інтеграція знань;

- світоглядний плюралізм;

- гуманістична і моральна спрямованість.

8. Обґрунтовано, що для української нації є характерним наявність специфічних рис екологічної свідомості, одна з яких - кордологізм, який протиставляється західному світоглядному принципу раціоналізму. Тому, на нашу думку, у постнеокласичному періоді розвитку екологічної науки бажаним є синтез кордологізму з раціоналізмом. Це поєднає раціонально-наукове ставлення до природи з емоційним, сердечним, екзистенційним, що зумовлюється традицією в підході до розвитку освіти.

СПИСОК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ, ОПУБЛІКОВАНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ знання освіта виховання

1. Книш І.В. Еволюція екологічного знання: класика, некласика, постнекласика // Філософські науки: Зб. наук. праць. - Суми: СУМДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. - С. 103-109.

2. Книш І.В. Екофілософія в сучасному науковому дискурсі // Філософські науки: Зб. наук. праць. - Суми: СУМДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. - С. 101-109.

3. Книш І.В. Теорія В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу: сучасні концептуальні виміри // Практична філософія. - 2005. - № 3. - С. 77-80.

4. Книш І.В. Становлення метабіоетики як сучасної етики науки та освіти // Філософські науки: Зб. наук. праць. - Суми: СУМДПУ ім. А.С. Макаренка, 2007. - С. 122-128.

5. Книш І.В. Проблеми становлення сучасного освітнього дискурсу // Філософські науки: Зб. наук. праць. Вип. 2. - Суми: СУМДПУ ім. А.С. Макаренка, 2007. - С. 134-146.

Размещено на .ru