Екологічне виховання при формуванні сучасних знань про проблему пестицидів в Україні - Курсовая работа

На попередніх етапах розвитку людства, коли інтенсивність негативного впливу на природу не перевищувала її можливостей до само відтворення, екологічні проблеми не ставали перед людством з такою гостротою. Збільшення антропогенної дії на природу обумовлено перш за все значним зростанням з початку минулого століття населення Землі, а також ще більш швидким збільшенням добування та переробки природних ресурсів. У звязку зі зростанням негативних змін в навколишньому середовищі вже з 70-80 рр. минулого століття в світі прийнято велику кількість міжнародних і регіональних конвенцій, угод, програм, проектів з різних важливих питань охорони природи та хімічної безпеки зокрема. За цими документами світова спільнота зобовязується здійснювати комплекс природничонаукових, технічно-промислових, економічних, соціальних і адміністративно-правових заходів з раціонального використання і відновлення живої і неживої природи, захист природи і людини від впливу всіх хімічних сполук, що не зустрічаються в природі - ксенобіотиків (промислових забруднень, добрив, пестицидів, препаратів побутової хімії, лікарських засобів і т.п.), які можуть порушувати рівновагу природних процесів в біосфері і викликати загибель живих організмів. У наш час науковці намагаються вирішити суперечність, що виникає між рівнем екологічної грамотності, екологічної вихованості підростаючого покоління з одного боку, та сучасною необхідністю бачення ними взаємовідносин між природою і людиною, вміннями оцінювати і прогнозувати наслідки втручання людини в навколишнє природне середовище та вміннями здійсню вати необхідні дії з оздоровлення природи та самої людини - з другого боку.Серед вітчизняних просвітителів вплив знань про природу на формування моральних якостей особистості та ставлення її до довкілля, відзначали В.Г.Бєлінський, О.І.Герцен, М.О.Добролюбов, Д.І.Писарєв, М.Г.Чернишевський, К.Д.Ушинський. Однак, протягом довгого часу проблема вивчення природи і ставлення до неї шкорярів розглядалася здебільш як предмет методики природничих дисциплін. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи. Сухомлинський закликав не тільки до пізнання дитини і природи, а й сформулював аналітичну програму ставлення до природи, її причиноутворення, проникнення до природних явищ і суспільних відносин щодо природи Землі. Посилення уваги до проблем охорони природи у 70-х роках минулого століття призвело до активної пропаганди екологічних знань, яка відбувалася в контексті поняття “комплексна, глобальна екологія”, що найбільш адекватно розкривало сутність взаємодії людини з природою.У екологічній культурі антропоцентричного типу домінує система уявлень про світ, в якій людина визначає себе найвищою цінністю і протиставляє природі, як своїй власності. “environment” - навколишнє середовище), в межах якої людина усвідомлює себе не власником природи, а одним з рівноправних членів природної спільноти. Екологічна культура природоцентричного типу визначає характер взаємодії суспільства і людини з природою, сутність якого розкривається таким твердженням: цінним та дозволеним для діяльності людини у природі є тільки те, що не порушує її екологічної гармонії і рівноваги. Таким чином, в системі уявлень про світ, характерній природоцентричного типу екологічної культури, стверджується необхідність балансу між прагматичним та непрагматичним характером ставлення людини до природи. Згідно з цим, під екологічною культурою природоцентричного типу ми розуміємо системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою і виявляє себе у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно доцільному характері окремих дій людини в природі, і природокористуванні загалом.Мета екологічної освіти і виховання - формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища Найвищим рівнем екологічної вихованості, однією з ефективних форм розвязання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована концепція екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.Перший з них представлено системою екологічних знань про природу і людину, другий - системою екологічних цінностей, відношень, норм поведінки в природі. Імперативно-інформаційний компонент передбачав формування екологічних знань, норм виконання інтелектуальних та практичних дій щодо вивчення, оцінки та поліпшення стану навколишнього середовища. а також вивчення природничонаукових, соціологічних та технологічних закономірностей, теорій та понять, які цілісно та системно характеризують природу, людину, виробництво та їх взаємодію. Мотиваційно-ціннісний компонент передбачав доказ самоцінності природи, геніал

Зміст екологічний освіта культура пестицид

Вступ

1. Стан проблеми екологічної освіти та виховання

1.1 Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання в Україні і за кордоном

1.2 Аналіз змісту Концепції загальної середньої освіти в Україні та її екологічної складової

2. Екологічне виховання у процесі навчальної та поза навчальної діяльності

2.1 Типи екологічної культури

2.2 Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”

2.3 Мета екологічної освіти і виховання

2.4 Компоненти екологічної культури

2.5 Здоровий спосіб життя як один з найважливіших критеріїв ефективності екологічного виховання

2.6 Форми та засоби екологічного виховання

2.7 Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності

2.8 Позашкільна екологічна освіта та виховання

3.Розробка методичних матеріалів для впровадження у навчальний процес знз відомостей про пестициди

3.1 Актуальність проблеми пестицидів

3.2 Аналіз шкільних підручників з хімії для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів щодо висвітлення проблеми пестицидів та стійких органічних забруднювачів (СОЗ)

3.3 Методична розробка конференції з проблем хімічної безпеки «Пестициди: шкода чи користь?»

Висновки

Список використаних джерел

Додаток