Провідні напрямки політико-культурної детермінації сучасних суспільних відносин у сфері екології. Місце екологічних цінностей у системі пріоритетів українського суспільства. Причини низької активності участі населення у вирішенні екологічних проблем.
При цьому, джерело екологічної кризи полягає вже не в масштабі впливу техносфери на природне середовище, а знаходиться усередині самого суспільства, у характері суспільних відносин, що встановлює принципи взаємодії з навколишнім середовищем. За оцінками провідних екологів, критичний стан навколишнього природного середовища у сукупності з ресурсним потенціалом, яким володіє Україна, ставить питання усебічного вивчення взаємин суспільства і навколишнього природного середовища в ряд першочергових державних задач. Неоднозначне, суперечливе відношення суспільства до екологічних проблем багато в чому визначене політичною культурою населення, у якого відношення до навколишнього природного середовища закладено на рівні якихось ментальних архетипів, стійких стереотипів соціального мислення і поведінки, що транслюються з покоління в покоління, а на сьогодні ще й примножене системною політико-економічною кризою. У цьому звязку очевидна гостра потреба сучасної науки в зясуванні цього глибинного культурного контексту взаємин суспільства з навколишнім середовищем, а також у вивченні того, яким чином ці соціокультурні передумови регулюють сучасні відносини людини і природи, виявляються в умовах сучасного політичного розвитку української держави. Досить плідно в контексті взаємозвязку екології і культури працюють українські вчені: В.Андрущенко, Г.Балюк, Г.Білявський, О.Васюта, В.Вербицький, Т.Галушкіна, Т.Гардащук, М.Горін, Б.Данилишин, М.Демчишин, К.Дергачова, А.Качинський, М.Кисельов, О.Кіндратець, В.Крисаченко, Л.Мельник, Г.Марушевський, Я.Мовчан, В.Мокрий, М.Ожелечко, С.Позняк, Л.Руденко, О.Салтовський, А.Сальнікова, С.Семенець, А.Сіленко, С.Степаненко, А.Толстоухов, О.Таріко, М.Хилько, І.Черваньов, С.Чумаченко, В.Шевчук, А.Яцик та ін.У першому розділі "Теоретичні засади дослідження політико-культурної детермінації суспільного відношення до навколишнього середовища" здійснено аналіз наукової літератури та категоріального апарату з проблематики дослідження, розглядаються напрямки і зміст політико-культурної детермінації суспільних відносин у сфері екології. У такому ракурсі політична культура являє собою систему історично сформованих, щодо стійких і репрезентативних ("зразкових") переконань, уявлень, установок свідомості і моделей поведінки (функціонування), що виявляються в безпосередній діяльності субєктів політичного процесу, що фіксують принципи їхніх відносин до цього процесу в цілому і його елементах, один до іншого, до самих себе і до політичної системи, у рамках якої протікає цей процес і тим самим забезпечується відтворення політичного життя суспільства на основі історичної наступності. Він характеризується, насамперед, вичленуванням значеннєвих аспектів політики. А тому ні Україну (державу, етнос, націю, культуру, мову), а ні українця (долю, ментальність) неможливо зрозуміти поза рідною їх природою. Йдеться про дві природи: ту, що існувала раніше і незалежна від людини (клімат, ландшафт, водні артерії, родючість грунтів, корисні копалини, рослинний і тваринний світ тощо), і створену самою людиною (суспільний лад, матеріальна та духовна культура, мистецтво, поворот русла річок, створення штучних морів, осушення боліт, виснаження чи збагачення грунтів тощо).У сфері здійснення екологічної політики в Україні спостерігається явна невідповідність між декларованими принципами і реально існуючими формами і методами прийняття політичних рішень в сфері охорони природи, природокористування, дотримання принципів екологічної безпеки, тому що слабкість і крайній прагматизм влади, нелегітимна конвертація державної влади у власність, формування стійкого альянсу влади і великого бізнесу створюють "ворожий" політичний контекст для виникнення і розвитку будь-яких суспільних ініціатив, у тому числі й екологічних. Ці обставини на сучасному етапі перешкоджають актуалізації екологічних ідей, не дозволяють їм стати предметом відкритих політичних дискусій, відповідно, стримують процеси їхньої інституціоналізації в політичному просторі. Тому в нашому дослідженні були використані не якісь конкретні підходи до вивчення цього феномена, а з метою операціоналізації екологічної складової політичної культури були виділені базові структурні елементи, що визначають політичну культуру соціуму на трьох основних рівнях: рівні політичної свідомості, рівні політичної поведінки і рівні функціонування політичних інститутів. Вивчення взаємин між суспільством і навколишнім природним середовищем через призму політичної культури соціуму дозволило нам по-новому глянути на екологічний дискурс у сучасному українському політичному процесі, сконструювати власну концептуальну модель, у рамках якої, з одного боку, зясувати основні параметри глибинного культурного значеннєвого контексту взаємодії суспільства і природи, а з іншого боку, подивитися, як ці параметри реалізуються в умовах сучасного політичного розвитку української держави. Суспільна свідомість неоднозначна і суперечливо відображає екологічну проблематику: знання, судженн
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
