Ефективність усунення синдрому бронхіальної обструкції при термоінгаляційному ураженні у постраждалих з опіковою хворобою - Автореферат

Відсутність тенденції до зниження кількості легеневих ускладнень, висока летальність, недостатня ефективність наявних способів терапії ТІУ повязана значною мірою з тим, що в цих критичних станах не враховується стан такої життєвоважливої системи, як антиінфекційний захист та імунна реактивність дихальних шляхів. Дисертаційна робота виконувалась як фрагмент планової науково-дослідної роботи кафедри анестезіології, екстремальної та військової медицини Луганського державного медичного університету “Профілактика і лікування запальних ускладнень і гострої дихальної недостатності при термоінгаляційному ураженні”, № держреєстрації 0100U001110. Підвищити ефективність інтенсивної респіраторної терапії при термоінгаляційному ураженні у обпечених потерпілих з урахуванням вираженості гострої дихальної недостатності (ГДН) і стану антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання. У пацієнтів з термоінгаляційним ураженням вивчити ендоскопічну картину слизової оболонки трахеобронхіального дерева в залежності від вираженості гострої дихальної недостатності. В експерименті розробити препарат, який дозволяє більш ефективно впливати на антиінфекційний захист і імунну реактивність органів дихання при термоінгаляційному ураженні.

За темою дисертації автором опубліковано 12 наукових праць, з них 8 статей і 4 тези. Статті надруковані у виданнях, регламентованих ВАК України, 2 самостійні та 6 у співавторстві.

Структура та обсяг роботи.

Дисертація викладена на 158 сторінках машинопису, проілюстрована 37 таблицями, 3 рисунками і 4 ендофотографіями, які займають 22 сторінки. Структура дисертації складається з вступу, 5 розділів (огляд літератури, матеріали і методи досліджень, 3 розділи власних досліджень), аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій. Бібліографія включає 256 назв використаних джерел, з яких 123 - кирилицею та 133 - латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали і методи дослідження. Робота базується на даних клінічного та експериментального дослідження. Проведено ретроспективний аналіз медичних карток стаціонарних хворих - 49 пацієнтів з опіковою травмою і ТІУ, у яких був вивчений загальний стан. У 33 - вивчено стан ІДС на етапах проведення традиційної ІРТ (І група). Ефективність місцевої респіраторної протизапальної та імуномодулюючої терапії вивчено у 53 потерпілих з ТІУ (ІІ група). Основний контингент потерпілих складали особи працездатного віку від 17 до 60 років. Чоловіки 68,3% і 77,4%, жінки 31,7% і 22,6%, відповідно до груп. Індекс тяжкості пошкодження в обох групах знаходився у межах 25-100 од. Провідним симптомокомплексом у всіх пацієнтів був синдром бронхіальної обструкції, на фоні якого розвинулась ГДН різного ступеня вираженості. За показники норми були прийняті показники стану місцевого імунітету дихальної системи, які були отримані у ході проведення комплексного вивчення стану місцевого імунітету та антиінфекційного захисту співробітниками кафедри у 20 хворих без патології органів дихання, що готувалися до планових операцій на органах черевної порожнини. Експериментальна частина виконана на тваринах (140 білих щурах породи “Вістар”).

Для оцінки бронхолегеневої системи у потерпілих разом з загальноклінічними і лабораторними даними враховували дані рентгенологічних, ендоскопічних, біохімічних, бактеріологічних та імунологічних методів дослідження.

Для вивчення функціонального стану органів дихання використовували волюметричні показники - хвилинний обєм дихання (ХОД), дихальний обєм (ДО), частоту дихання (ЧД), альвеолярну вентиляцію легенів (АВЛ). З цією ж метою визначали показники кислотно-лужного стану і газового складу крові (РН, РО2, РСО2, ВЕ) за допомогою апарата мікро-аструп фірми "Radiometer".

Рентгенологічні методи включали рентгенографію органів грудної клітини в прямій і боковій проекціях (за необхідністю).

Під час ендоскопічного дослідження вивчали стан слизової оболонки трахеобронхіального дерева і його прохідність за допомогою фібробронхоскопу BFP10 фірми "Olympus" (Японія). Бронхоскопічна оцінка запальних змін бронхів проводилася за класифікацією В.А. Герасіна (1981) і передбачала виділення двох основних видів ендобронхіту: катарального і гнійного.

Під час біохімічного дослідження бронхіального секрету визначали РН (за допомогою вітчизняного РН-метра), загальний білок (біуретовим методом), вміст сіалових кислот (методом Гессе).

Цитологічні методи діагностики передбачали кількісне і морфологічне вивчення клітинного складу бронхоальвеолярного секрету (БАС).

Функціональна активність миготливого епітелію оцінювалася за індексом дегенерації миготливого епітелію - ІДМЕ (О.Я. Осінін), а також за ступенем активності процесів аеробного окислювання на підставі вивчення активності ферменту циклу Кребса - сукцинатдегідрогенази (СДГ) у клітинах епітелію за методикою Нахласа.

Неспецифічні механізми захисту органів дихання оцінювали за функціональною активністю альвеолярних макрофагів (АМ). Про фагоцитарну активність АМ судили за їхньою життєздатністю, фагоцитарною кількістю (ФК) і фагоцитарним індексом (ФІ), користуючись методикою В.А. Герасіна із співавт. (1981). Бактерицидну активність АМ визначали за відновленням нитросинього тетразолію (НСТ-тест) за методикою Muller у мікроскопічному варіанті (1989). Так само проводилося визначення концентрації бактерицидного ферменту мурамідази (методика К.Ф. Чернушенко і Л.С. Когосової, 1978).

Гуморальну ланку специфічного захисту органів дихання вивчали за вмістом у БАС імуноглобулінів класів А, М, G за методом радіальної імунодифузії Mancini (методика НДІ пульмонології МОЗ Росії) (1981).

Клітинний імунітет дихальної системи оцінювали за концентрацією в БАС Т- і В-лімфоцитів.

Дослідження проводилися при надходженні потерпілих у клініку (1 доба), у процесі проведення інтенсивної респіраторної терапії (3, 5-7 доба) і після її завершення (12-15 доба).

Статистична обробка матеріалу здійснювалася на ПЕОМ ІВМ Celeron 400 за допомогою пакету програм статистичної обробки даних “Microsoft Excel” та “Statistica” for Windows (версія 5.5) з урахуванням середніх значень показників (М), їх помилок (m), коефіцієнту кореляції (r), t- критерію Стюдента і виправлення Фішера. Результати при р<0,05 вважалися статистично вірогідними.

Результати власних досліджень та їхнє обговорення.

Клінічна частина. Аналіз результатів діагностичного обстеження потерпілих з ТІУ показав, що однією з основних причин розвитку в них ГДН були запальні зміни з боку дихальної системи. Доказом цього стали результати ендоскопічних досліджень, при яких виявлялися ознаки запалення трахеї і бронхів, причому найбільш виражені вони були у пацієнтів з ГДН у стадії декомпенсації. Максимальна частота виявлення склала (1,0).

Стан антиінфекційного захисту й імунної реактивності органів дихання при термоінгаляційному ураженні.

Діагноз катарального ендобронхіту було встановлено в І групі у 17 пацієнтів, гнійного ендобронхіту - у 16 потерпілих.

З високою частотою (0,94) виявлялися в БАС постраждалих обох груп патогенні й умовно-патогенні мікроорганізми, нерідко у виді асоціацій (55% спостережень).

Цитологічна картина бронхіального секрету відображала ступінь інтенсивності запального процесу з боку слизової оболонки дихальних шляхів (рис.1).

Рис. 1. Цитограми бронхіального секрету постраждалих з ТІУ на 3 добу спостереження.

Вже на 3 добу в потерпілих з ТІУ, у порівнянні з контролем, змінювалося співвідношення клітинних елементів: знижувалася кількість АМ на 66,6% і 76,5% відповідно стадіям ГДН, на тлі якого відбувалося підвищенням числа нейтрофільних лейкоцитів (на 50,8% і 44,8% відповідно) і клітин бронхіального епітелію (на 12,2% і 27,2%). Процентна концентрація лімфоцитів у потерпілих знижувалась на 8,6% і - 6,0% відповідно.

Більш вираженими були зміни в цитограмах (зниження кількості АМ, підвищення нейтрофільних лейкоцитів). Чим більшою в трахеобронхіальному секреті була концентрація загального білка і сіалових кислот, тим частіше виявлявся гнійний ендобронхіт (r= 0,87 р<0,01). Підсилювалися обструктивні зміни у дихальних шляхах. Зростала декомпенсація в показниках зовнішнього дихання, кислотно-лужного стану, газового складу крові. Нами встановлено, що розвиток запального процесу і виникнення ГДН були результатом порушень антиінфекційного захисту й імунної реактивності дихальної системи. При цьому ступені вираженості бронхіальної обструкції та ГДН знаходилися у залежності від ступеня пригноблення показників, що характеризують стан неспецифічних і специфічних механізмів захисту органів дихання.

Аналіз результатів дослідження ІДС при ГДН у потерпілих з ТІУ показав, що найбільш низька функціональна активність АМ зареєстрована в тих спостереженнях, де зміни в трахеобронхіальному дереві відповідали гнійному ендобронхіту. Навпаки, високі показники функціональної активності АМ виявлялися у пацієнтів з катаральним ендобронхітом, особливо там, де запальні зміни були найменш вираженими. Було встановлено, що перебіг ТІУ супроводжується вираженими дегенеративними процесами миготливого епітелію на тлі його низької енергетичної активності.

Функціональна активність АМ при ТІУ відповідала на ушкодження таким чином. У пацієнтів, де була виявлена стадія відносної компенсації ГДН, порушення характеризувалися зниженням ФК на 14,98±2,90% (р<0,001) і ФІ на 1,09±1,44 ум. од. (р<0,01). При цьому кількість НСТ-позитивних клітин підвищувалась на 8,05±2,18% (р<0,01) . Проте тетразолієва активність АМ, як правило, не перевищувала 2 ступеня. У стадії декомпенсації ГДН функціональна активність АМ піддавалася вираженій депресії. Низькою була не тільки ФК (23,98±2,47% і 51,50±2,56% в порівнянні з контрольними показниками (р<0,01)), але й у 2,1 рази знижувався ФІ (4,53±1,51 ум. од. проти 7,26±1,34 ум. од. (р<0,001) у групі контролю, на цьому тлі у 2,6 рази (р<0,001) зменшувалося число життєздатних АМ, пригнічувалась їх бактерицидна здатність, що виявлялося зменшенням на 7,86±2,22% (р<0,001) НСТ-позитивних АМ, а тетразолієва активність у них не перевищувала 1 ступеня.

Були виявлені досить високі кореляційні звязки між окремими показниками стану ІДС. Так, показники ІДМЕ корелювали з активністю СДГ епітеліоцитів, загальною кількістю клітинних елементів та кількістю нейтрофільних гранулоцитів у БАС (відповідно r= 0,67 (р<0,01), r= 0,58 (р<0,001) та r= 0,34 (р<0,01)).

Термохімічні агенти згубно впливали на стан гуморальної і клітинної ланки місцевого імунітету дихальної системи (рис. 2). Реєструвалося значне зниження кількості Т- і В-лімфоцитів в БАС у пацієнтів з ТІУ. Рівень Т-лімфоцитів, у порівнянні з контролем, відповідно стадій ГДН був нижчим на 16,3±1,3% і на 28,0±1,5% (р<0,01), а В-лімфоцитів - на 8,4±1,1% і 14,7±1,1% (р<0,01). Таке пригнічення клітинного імунітету на тлі зниження функціональної активності АМ, безумовно, сприяло розвитку і підтримці інфекційного процесу в дихальних шляхах.

Рис. 2. Показники гуморальної і клітинної ланки імунітету дихальної системи у потерпілих з ТІУ на 15 добу ІРТ.

В умовах вираженої дегенерації миготливого епітелію і пригнічення в ньому обмінних енергозалежних процесів у пацієнтів в обох стадіях ГДН було зареєстровано різке зниження концентрації SIGA у БАС. На всіх етапах дослідження його концентрація була вірогідно (р<0,001) нижче контрольних значень. І якщо до 15 доби у пацієнтів з ГДН у стадії відносної компенсації відбувалося хоча б часткове компенсоване відновлення показників імуноглобулінів, то в стадії декомпенсації ГДН на тлі грубих ушкоджень функціонування епітелію ТБД не фіксувалося вірогідного збільшення концентрації SIGA до заключного етапу досліджень 0,08±0,02 г/л проти 0,22±0,02 г/л в контролі. Відновлення рівня IGG можна розцінювати, як компенсаторну реакцію на тлі нормалізації білкового складу крові. Вірогідно у потерпілих у стадії декомпенсації ГДН на всіх етапах дослідження виявлялася присутність IGM у бронхіальному секреті, що підтверджувало високий ступінь запальних проявів (рис. 2).

Спостерігалася кореляційна залежність показників рівня SIGA та активності СДГ-епітеліоцитів r= 0,55 (р<0,001), а також показника рівня IGG БАС з показником рівня IGG плазми крові r= 0,55 (р<0,001).

Отримані результати вказували на високу ефективність бронхологічних методів діагностики ГДН при ТІУ, тому що вони не тільки більш повно розкривали патогенез розвитку дихальної недостатності, але і визначали напрямки подальшого удосконалення методів інтенсивної респіраторної терапії в цій групі потерпілих.

Методи усунення порушень в антиінфекційному захисті та імунній реактивності органів дихання при термоінгаляційному ураженні.

На підставі викладенного вважаємо, що одним з таких шляхів може бути місцева респіраторна терапія, спрямована на поліпшення репаративних процесів у слизовій оболонці респіраторного тракту, оптимізацію умов життєдіяльності AM, відновлення прохідності термінальних бронхіол, активізацію в AM аеробного гліколізу і поліпшення їхньої кооперації з іншими імунокомпетентними клітинами респіраторного тракту.

З метою підвищення якості діагностики у потерпілих з ТІУ з перших годин після надходження використовувався комплекс діагностичних заходів, що включав лікувально-діагностичну фібробронхоскопію, цитологічні, біохімічні, бактеріологічні й імунологічні методи дослідження бронхіального секрету. Для санацій ТБД при ТІУ використовували фізіологічний розчин хлориду натрію, підігрітий до 37ОС, з додаванням 200 мг етонію на 100 мл рідини (базовий розчин). При катаральному ендобронхіті обєм рідини для санацій ТБД не перевищував 80-100 мл. Після санації в ТБД уводилося 25 мг амброксолу і 100 мг ліпіну. Санації проводили раз у 3-5 діб. В інтервалах між лікувально-діагностичними бронхоскопіями санації здійснювали за допомогою аерозольтерапії 2-3 рази на добу із застосуванням вищевказаних засобів у таких самих дозах. При гнійному ендобронхіті інтервал між санаціями скорочувався до 1-3 діб, обєм базового розчину для санацій ТБД збільшувався до 150-250 мл. Додатково до складу препаратів, що вводилися ендобронхіально, додавали імуноглобулін антистафілококовий (3 дози) і тімалін (10 мг). Аерозольтерапію проводили тими ж препаратами в тих же дозах. Комплекс місцевої респіраторної імуномодулюючої і протизапальної терапії, особливо при проведенні ШВЛ, доповнювали внутрішньовенним уведенням ліпіну від 1000 до 2000 мг і 150-200 мг пентоксифіліну на одне введення.

Вивчення стану бронхолегеневої системи показало, що включення в комплекс інтенсивної респіраторної терапії методу місцевої респіраторної протизапальної і імуномодулюючої терапії у потерпілих з ТІУ істотно впливало на стан функції зовнішнього дихання. ЧД у пацієнтів ІІ групи з І стадією ГДН до 3 доби дослідження скоротилася на 9 рухів у хвилину, а до 15доби - на 19 рухів. У пацієнтів з ІІ стадією ГДН цей показник на 3 і 4 етапах дослідження зменшився відповідно на 8 і 11,5 рухів у хвилину.

В І групі динаміка цього показника склала відповідно стадій ГДН і етапів дослідження 6 і 4, 16 і 6 рухів у хвилину . ДО у пацієнтів ІІ групи з І стадією ГДН на 3 і 4 етапах виріс на 1,96±0,89 мл/кг (р<0,05) і 3,10±1,11 мл/кг (р<0,05) відповідно. На цьому тлі значно зростала АВЛ на 24,9±1,2 мл/кг та 18,25±1,1 мл/кг, і на 30,4±1,2 мл/кг та 21,8±1,2 мл/кг (р<0,05) відповідно стадіям ГДН.

Дані ендоскопічних досліджень, виконаних на різних етапах протизапальної та імуномодулюючої терапії, вказували, що вже на 5-7 добу відзначався процес зворотнього розвитку запальних змін з боку слизової оболонки дихальних шляхів. Так, катаральний ендобронхіт набував характеру обмеженого запалення з явищами нерізко вираженої гіперемії і локальним набряком слизової оболонки. Хрящовий малюнок ставав більш чітким. Просвіти часткових і сегментарних бронхів були вільними і прохідними, ознаки бронхообтурації не визначалися. Ознаки двостороннього гнійного ендобронхіту зберігалися у 3 пацієнтів з ІІ стадією ГДН. В інших спостереженнях цей вид ендобронхіту здобував або вид обмеженого однобічного процесу, як правило, праворуч, або трансформувався у катаральний ендобронхіт. Під час контрольних ендоскопічних досліджень, проведених на 12-15 добу ІРТ у 2 пацієнтів з І стадією ГДН і в 5 з ІІ стадією ГДН виявлявся обмежений катаральний ендобронхіт з наявністю в просвіті бронхів незначної кількості слизуватого, або слизувато-гнійного секрету. Ознаки двостороннього гнійного ендобронхіту зберігалися у одного пацієнта з ІІ стадією ГДН. Місцева респіраторна протизапальна та імуномодулююча терапія сприяла більш швидкому усуненню запальних процесів у дихальній системі. Зниження вираженості запальних змін слизової оболонки трахеобронхіального дерева і поліпшення ендоскопічної картини відображалися й у біохімічних показниках бронхіального секрету. Вже на 3-4 добу дослідження показник РН знизився на 0,46±0,01 та 0,40±0,18 (р<0,001), кількість загального білка зменшилася на 2,22±0,13 г/л та 0,55±0,25 г/л (р<0,001), а сіалових кислот - на 25,8±4,8 ум. од. та 28,7±4,9 ум. од. (р<0,001), зростала концентрація бактерицидного ферменту мурамідази на 1,96±0,18 г/л (р<0,001) та 2,40±0,11 г/л (р<0,001) відповідно стадій ГДН. На 12-15 добу терапії в ІІ групі відбувалося практично повне відновлення біохімічного спектру бронхіального секрету.

При оцінці клітинного складу БАС виявилося, що вже на 7 добу дослідження процентна кількість АМ підвищувалася більш, ніж у 2 рази. Крім того, знижувався вміст нейтрофільних лейкоцитів (у 1,3 та 1,4 рази відповідно до стадій ГДН). До 12-15 доби ІРТ кількість АМ підвищилася відповідно в 2,5 і 4 рази, зменшувалася кількість клітин бронхіального епітелію - у 1,6 і 2,8 разів, на тлі цього процесу майже в 5 і в 3,7 разів знижувалася кількість нейтрофільних гранулоцитів.

У ІІ групі раніше, ніж у І групі постраждалих, відновлювалася функціональна активність альвеолярних макрофагів, причому найбільш високий ступінь відновлення цих показників спостерігався на 3 етапі дослідження. Так, число життєздатних АМ у пацієнтів з І стадією ГДН збільшилось у 1,3 рази, ФК і ФІ підвищилися на 13,19±2,06% (р<0,001) і 2,16±1,10% (р<0,001) у порівнянні з аналогічним етапом у I групі потерпілих. Як відповідна реакція на згасання запального процесу в дихальних шляхах, знижувалася напруженість бактерицидності АМ - число НСТ- позитивних АМ зменшилося на 11,5±1,4% чи в 1,5 рази (р<0,001). У пацієнтів з ІІ стадією ГДН відновлення показників функціональної активності АМ відбувалося повільніше, і до 15 доби кількість життєздатних АМ і ФІ були менше ніж контроль на 15,90±0,27% (р<0,001), і 1,32±0,39% (р<0,001) відповідно. Бактерицидна активність знаходилася у стадії відносної напруги (рис. 3).

Рис. 3 Показники функціональної здатності АМ в умовах проведення протизапальної та імуномодулюючої терапії у потерпілих з ТІУ при різних стадіях ГДН респіраторний імуномодулюючий терапія термоінгаляційний

Найбільш виражений вплив місцева імуномодуляція мала на Т- популяцію лімфоцитів (рис. 4). Уже на 5-7 добу лікування концентрація Т- лімфоцитів у БАС зростала на 10,90±0,46% (р0,05) в обох групах. На 4 етапі дослідження кількість Т- лімфоцитів збільшилася відповідно до груп на 15,6±0,33% (р<0,001) і 22,3±0,12% (р<0,001). Рівень В- лімфоцитів зростав на 4,30±0,43% (р<0,001) і 8,90±0,34% (р<0,001) відповідно до стадій ГДН. Але не дивлячись на це, показники клітинної ланки досягали контрольних значень лише у пацієнтів з ГДН у стадії відносної компенсації.

Рис.4 Зміни показників гуморального імунітету дихальної системи у процесі проведення місцевої імуномодуляції.

В результаті аналізу даних стану гуморальної ланки місцевого імунітету ТБД стало очевидно, що більш позитивний вплив пропонованої терапії виявлявся у пацієнтів з ГДН у стадії відносної компенсації. Так, концентрація SIGA на 5-7 добу терапії була на компенсованих значеннях і до 15 доби наближалася до контрольних значень, виявляючись на 0,05±0,03 г/л (р<0,001), чи в 1,6 рази вищою, ніж в І групі на аналогічному етапі. Було виявлено відносне підвищення рівня IGG, що розцінювалося як компенсаторна реакція. У групі потерпілих з ІІ стадією ГДН також відзначалося зростання концентрації SIGA в БАС на 0,06±0,01 г/л (р<0,001), але вона залишилася нижчою за контроль на 0,07±0,01 г/л (р<0,001). Концентрація IGG у бронхіальному секреті зросла на 0,11±0,01 г/л (р<0,001), наближаючись до контрольних даних. Достовірна наявність IGM спостерігалася в цій підгрупі лише на другому етапі спостережень.

Місцева респіраторна протизапальна та імуномодулююча терапія дозволила у потерпілих з ТІУ знизити летальність в стадії відносної компенсації ГДН на 12%, а в стадії декомпенсації ГДН на 12,3% . Потреба в ШВЛ у потерпілих в стадії відносної компенсації ГДН знизилась на 10,2%, а в стадії декомпенсації ГДН на - 8,25%. Також відповідно стадій ГДН на 2,0 і на 2,6 доби зменшилась тривалість перебування на ліжку у відділенні інтенсивної терапії.

Експериментальна частина. Клінічні дані показали, що повною мірою не вдається відновити гуморальну ланку місцевого імунітету ТБД навіть при проведенні адресно спрямованої терапії засобами, що дозволяють знизити до мінімуму запально-нагнійні процеси в ТБД і поліпшити метаболізм і трофіку клітинних елементів, що відповідають за стан антиінфекційного захисту й імунної реактивності респіраторного тракту. У звязку з цим протягом 2-х років нами був розроблений і отриманий препарат під умовною назвою “Молозин”. Основою даного препарату є секреторний імуноглобулін А. Препарат містить 15 - 16 мг/мл протеїну, з котрого 98,0 - 99,0% складає SIGA, все інше - лізоцим (мурамідаза), лактоферин і ?1-антитрипсин. Сировиною для його одержання є жіноче молозиво, зібране в породілей на 1-3 добу після пологів. Пат. 42258 А (UA), А61ДО31/00, А61ДО35/20 від 15.10.2001р.

Імуномодулююча та протизапальна активність “молозина” протестована нами в умовах експерименту на щурах, у яких було модельовано ТІУ. Гостра термоінгаляційна травма моделювалася у тепловій токсикологічній камері (А. С. 1452526). У дослід брали 140 білих щурів породи “Вістар” чоловічої статі з масою тіла 200 - 210 г, яких утримували на повному раціоні і на яких раніше не проводилося ніяких експериментів. Засіб починали вводити ендотрахеально з першої доби після нанесення ТІУ тваринам 2 - ї групи. 3-я група отримувала ендотрахеально терапію ліпіном, амброксолом та етонієм із урахування на кг/маси тіла.

“Молозин” позитивно впливав на стан і відновлення антиінфекційного захисту дихальних шляхів, що виражалося у відновленні кількості життєздатних макрофагів, їхнього фагоцитарного числа і бактерицидної активності, на відміну від першої групи, де ці показники залишалися декомпенсованими.

При вивченні показників цитограм трахеобронхіального секрету було встановлено, що “Молозин” сприяв зниженню процентної кількості нейтрофільних лейкоцитів, вільних клітинних елементів. Також підвищувалася кількість АМ і лімфоцитів. Усе це говорило про високу протизапальну активність “Молозина”.

Одночасно “Молозин” сприяв збереженню рівня метаболічної активності й функціональної здатності миготливого епітелію, показники якого до закінчення експерименту досягали контрольних значень.

У експерименті в першій групі летальність склала 82,7%, в другій - 33,3% та 49% - в третій групі. Таким чином, проведені дослідження показали, що використання препарату “Молозин” дозволяє значно підвищити місцевий антиінфекційний захист і імунну реактивність дихальних шляхів. Знижується вираженість запальних змін, і, зрештою, летальність тварин в експерименті.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено, що ГДН у стадії відносної компенсації ендоскопічно характеризується запальними порушеннями в ТБД із перевагою катарального ендобронхіту. У стадії декомпенсації ГДН переважає гнійний вид ендобронхіту.

2. Встановлено, що методи традиційної ІРТ негативно впливають на цитологічні, бактеріологічні і біохімічні показники трахеобронхіального секрету, що характеризується підвищенням дегенеративних процесів у миготливому епітелії зі зниженням енергетичної активності епітеліальних клітин і альвеолярних макрофагів, зрушенням РН бронхоальвеолярного секрету в лужний бік та збільшенням в ньому загального білка і сіалових кислот.

3. Традиційна ІРТ у хворих на опікову хворобу з ТІУ призводить до зниження імунної реактивності органів дихання. При цьому в бронхоальвеолярному секреті знижується концентрація SIGA, пригнічується Т і В лімфоцитарна ланка клітинного імунітету.

4. Розроблений спосіб місцевої респіраторної імуномодулюючої і протизапальної терапії, що включає ендотрахеальне застосування етонію, ліпіну, амброксолу, імуноглобуліну антистафілококового і тімаліну, забезпечує відновлення в бронхіальному секреті концентрації Т і В лімфоцитів, підвищує рівень бактерицидного ферменту мурамідази, відновлює функціональну активність епітеліальних клітин і альвеолярних макрофагів, нормалізує РН бронхоальвеолярного секрету. Проте повного відновлення концентрації SIGA в бронхоальвеолярному секреті не відбувається.

5. Додавання до комплексу лікування пацієнтів з ТІУ методу місцевої імуномодулюючої і протизапальної терапії дозволяє знизити летальність на 12% у стадії відносної компенсації ГДН і на 12,3% - у стадії декомпенсації ГДН, зменшити потребу в ШВЛ на 10,2% і 8,25%, а також на 2,0 і 2,6 доби скоротити тривалість перебування на ліжку у відділенні інтенсивної терапії.

6. Шляхом фракціонування в лабораторних умовах з жіночого молозива, зібраного на 2-3- добу після пологів, отриманий протизапальний та імуномодулюючий препарат “Молозин”, який містить до 15-16 мг/мл протеїну, з яких 98,0-99,0% складає SIGA, а все інше - лізоцим, лактоферин і ?1-антитрипсин, що вказує на його високу антиінфекційну і протизапальну активність.

7. Експериментальне застосування препарату “Молозин” за рахунок високого вмісту SIGA дозволяє у більш короткий термін усунути явища запально-нагнійних процесів з боку ТБД, зменшити явища ГДН і знизити летальність у експериментальних тварин з 82,7% до 33,3%.

Практичні рекомендації.

1. З метою підвищення якості діагностики ТІУ у потерпілих з перших годин після надходження необхідно в комплекс діагностичних заходів включати фібробронхоскопію, цитологічні, біохімічні, бактеріологічні й імунологічні методи дослідження бронхіального секрету.

2. Для санацій ТБД при ТІУ необхідно використовувати фізіологічний розчин хлориду натрію, підігрітий до 370 С із додаванням 200 мг етонію на 100 мл розчину.

3. При катаральному ендобронхіті санації ТБД доцільно проводити раз у 3-5 діб. Обсяг рідини для санацій ТБД неповинен перевищувати 80-100 мл з наступним введенням у ТБД 25 мг амброксолу, 100 мг ліпіну та 10 мг тімаліну. У інтервалах між лікувально-діагностичними бронхоскопіями санації здійснюються за допомогою аерозольтерапії 3-4 рази на добу із застосуванням вищевказаних розчинів у тих же дозах.

4. При гнійному ендобронхіті, в залежності від вираженості інтервал між санаціями скорочується до 1-3 днів, обсяг рідини для санаціїї ТБД збільшується до 150-200 мл. Додатково до складу препаратів, що вводяться ендобронхіально, включається імуноглобулін антистафілококовий (3 дози) і тімалін 10 мг. Аерозольтерапія проводиться тими ж препаратами в такій же дозі.

5. Комплекс місцевої респіраторної імуномодулюючої і протизапальної терапії, особливо при застосуванні ШВЛ, варто доповнювати внутрішньовенним уведенням ліпіну від 1000 до 2000 мг, 150-200 мг пентоксифіліну на одне введення.

Список опублікованих праць

1. Соколов А.С. Стан місцевого антиінфекційного захисту дихальної системи при термоінгаляційному ураженні // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2001, №2 (д). - с. 18-20.

2. Соколов А.С. Інтенсивна респіраторна терапія у пацієнтів з термоінгаляційним ураженням // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О. Можаєва. - 2002. - Т.3, № 1. - С. 46-49.

3. Спицын О.М., Соколов А.С. Методы устранения острой дыхательной недостаточности при термоингаляционном поражении // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2000. №1. - с. 113-117.

Автором самостійно проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин, статистична обробка отриманих результатів.

4. Соколов А.С., Спіцин О.М., Сацута С.В. Вінокурова О.С. Причини виникнення запально-нагнійних ускладнень дихальних шляхів при термоінгаляційному ураженні // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О. Можаєва. - 2000. - Т.1, № 1. - С. 57-60.

Автором самостійно виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету постраждалих з ТІУ, проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів.

5. Сацута С.В., Спіцин О.М., Соколов А.С. Вплив диференційованої інтенсивної респіраторної терапії на антиінфекційний захист органів дихання у хворих з бронхоастматичним статусом // Український журнал екстремальної медицини ім.. Г.О. Можаєва. - 2000. - Т.1., № 2. - С. 48-52.

Автором самостійно проведений аналіз та узагальнення отриманих результатів.

6. Спицын О.Н., Соколов А.С. Обоснование регионарной иммуномодулирующей и противовоспалительной терапии при термоингаляционном поражении // Український медичний альманах. - 1999. - Т.2, №2. -С. 145-147.

Автором особисто проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету. Проведен аналіз та узагальнення отриманих результатів.

7. Сацута С.В., Спіцин О.М., Соколов А.С. Обґрунтування диференційованого підходу до лікування екстремальних станів в пульмонології. // Український журнал екстремальної медицини ім.. Г.О. Можаєва. - 2001. - Т.2, № 2. - С. 96-98.

Автором проведено обстеження хворих, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету.

8. Соколов А.С., Спицын О.М., Сацута С.В. Экспериментальное обоснование местной респираторной терапии при термоингаляционном поражении. // Український журнал екстремальної медицини ім.. Г.О. Можаєва. - 2001. - Т.2, № 3. - С.50-54.

Особисто проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин. Розроблена техніка та тактика проведення місцевої респіраторної терапії тваринам з модельованим ТІУ.

9. Спицын О.М., Соколов А.С., Сацута С.В. Местная респираторная терапия при термоингаляционном поражении // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2000. №1. - с. 230.

Особисто проведено обстеження постраждалих та виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету.

10. Соколов А.С. Состояние местной антиинфекционной защиты и иммунной реактивности при термоингаляционном поражении // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2000, №1, - с. 230.

11. Спицын О.Н., Соколов А.С. Способ устранения воспалительных нарушений при термоингаляционном поражении // Экстремальная медицина: Материалы III Межобластной научно-практической конференции анестезиологов. - Луганск, 1999.- С.136.

Особисто проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин. Розроблена техніка та тактика проведення місцевої респіраторної терапії тваринам з модельованим ТІУ.

12. Соколов А.С. О необходимости иммуномодулирующей терапии в комплексе респираторной терапии при термоингаляционном поражении // Экстремальная медицина: Материалы III Межобластной научно-практической конференции анестезиологов. - Луганск, 1999.- С.136.

АВТОРСЬКІ ПОСВІДЧЕННЯ

1. Пат. 42258 А (UA), А61К31/00, А61К35/20 Місцевий протизапальний та імуномодулюючий засіб Спіцин О.М., Савченкова Л.В., Соколов А.С.-4с.; №2000127063; Заявл. 08.12.2000; Опубл. 15.10.2001, Бюл. №9.

Автором особисто розроблена методика виділення SIGA із жіночого молозива. Проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин. Розроблена техніка та тактика проведення місцевої респіраторної терапії тваринам з модельованим ТІУ. Проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів.

Размещено на .ru