Ефективність бронхологічних методів діагностики і лікування гострої дихальної недостатності у хворих із хронічними обструктивними захворюваннями легенів - Автореферат

На протязі останніх 25 років збільшилася захворюваність хронічним бронхітом та бронхіальною астмою - провідними нозологіями у структурі хронічних обструктивних захворювань легенів (ХОЗЛ) (Голєва О.П., Вєтков В.І., 1995, Грищак Л.А. з співавт., 1995). Навіть диференційоване застосування методів інтенсивної респіраторної терапії ГДН не завжди дозволяє попередити і усунути подальший розвиток запально-нагнійних процесів з боку дихальної системи, відновити зовнішнє дихання, вивести хворого з критичного стану (Трещинський А.І. з співавт., 1985). Широке впровадження бронхологічних методів діагностики ГДН у хворих із ХОЗЛ, вивчення стану антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання, а також розробка лікувальних заходів, спрямованих на корекцію виявлених порушень, будуть мати велику наукову і практичну значущість, оскільки дозволять підвищити якість діагностики та ефективність лікування ГДН, яка виникає на фоні ХОЗЛ. Визначити вплив порушень у механізмах антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання на розвиток ГДН у хворих на хронічний обструктивний бронхіт; Визначити вплив порушень у механізмах антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання на розвиток ГДН у хворих на бронхіальну астму;Хворі були розділені на 2 групи (по 60 чоловік): 1 група - пацієнти, у яких ГДН розвилася на фоні хронічного обструктивного бронхіту (ХОБ), 2 група - пацієнти з ГДН, яка розвилася на фоні інфекційно-залежної бронхіальної астми (БА). Для оцінки ефективності застосування місцевої імуномодулюючої терапії було обстежено 35 хворих з ГДН (у 20 ГДН розвилась на фоні ХОБ, а у 15 - на фоні БА) різного ступеня тяжкості, що отримували комплекс інтенсивної респіраторної терапії без місцевої імуномодуляції. Дослідження проводилися під час надходження хворих у клініку (1-2 доба), у процесі проведення інтенсивної терапії та трахеобронхіальної імуномодуляції (5-7 доба) та по її завершенню (12-15 доба). З урахуванням порушень, виявлених в імунітеті дихальної системи, у хворих 1 групи трахеобронхіальна імуномодулююча терапія передбачала місцеве введення людського лейкоцитарного інтерферону 1 раз на добу на протязі 10-12 діб. Катаральний ендобронхіт встановлено у 32 пацієнтів з ХОБ та у 24 пацієнтів з БА, гнійний ендобронхіт - у 28 хворих на ХОБ та 36 хворих на БА.Застосування бронхологічних методів дослідження (ендоскопічних, цитологічних, біохімічних, бактеріологічних та імунологічних) значно підвищує якість діагностики ГДН у хворих із ХОЗЛ, дозволяючи більш повно розкрити комплекс патологічних змін у бронхолегеневій системі, що виникає при розвитку гострої дихальної недостатності. При ГДН у хворих на хронічний обструктивний бронхіт ендоскопічна картина трахеобронхіального дерева характеризується запальними змінами, які властиві катаральному або гнійному ендобронхітові. Запальний процес у дихальних шляхах виникає на тлі зміщення РН бронхіального секрету у лужний бік, збільшення кількості загального білка та сіалових кислот, наявності асоціацій патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, зниження відсотка клітин, що приймають участь у фагоцитозі та їх поглинальної здібності, кількості ферменту мурамідази, зменшення вмісту клітинних та гуморальних чинників місцевого захисту органів дихання. Порушення механізмів антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання у цих хворих більш виражені, ніж у пацієнтів з хронічним обструктивним бронхітом, що проявляється більш істотними змінами показників зовнішнього дихання, газового складу крові та посиленням тяжкості стану хворих. Ефективність інтенсивної респіраторної терапії ГДН у хворих із ХОЗЛ зростає у випадку включення до її складу методу трахеобронхіальної імуномодуляції, спрямованого на відновлення порушених показників специфічного та неспецифічного захисту дихальної системи шляхом ендобронхіального уведення інтерферону хворим на хронічний обструктивний бронхіт та комбінації інтерферону і продігіозану хворим на бронхіальну астму.

1. Застосування бронхологічних методів дослідження (ендоскопічних, цитологічних, біохімічних, бактеріологічних та імунологічних) значно підвищує якість діагностики ГДН у хворих із ХОЗЛ, дозволяючи більш повно розкрити комплекс патологічних змін у бронхолегеневій системі, що виникає при розвитку гострої дихальної недостатності.

2. При ГДН у хворих на хронічний обструктивний бронхіт ендоскопічна картина трахеобронхіального дерева характеризується запальними змінами, які властиві катаральному або гнійному ендобронхітові. Запальний процес у дихальних шляхах виникає на тлі зміщення РН бронхіального секрету у лужний бік, збільшення кількості загального білка та сіалових кислот, наявності асоціацій патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, зниження відсотка клітин, що приймають участь у фагоцитозі та їх поглинальної здібності, кількості ферменту мурамідази, зменшення вмісту клітинних та гуморальних чинників місцевого захисту органів дихання. Чим більше вираженість пригнічення показників імунітету дихальної системи, тим тяжче прояви ГДН.

3. Ендоскопічна картина трахеобронхіального дерева при ГДН у хворих на інфекційно-залежну бронхіальну астму характеризується аналогічними змінами, проте частіше виявляється гнійний ендобронхіт. Порушення механізмів антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання у цих хворих більш виражені, ніж у пацієнтів з хронічним обструктивним бронхітом, що проявляється більш істотними змінами показників зовнішнього дихання, газового складу крові та посиленням тяжкості стану хворих.

4. Ефективність інтенсивної респіраторної терапії ГДН у хворих із ХОЗЛ зростає у випадку включення до її складу методу трахеобронхіальної імуномодуляції, спрямованого на відновлення порушених показників специфічного та неспецифічного захисту дихальної системи шляхом ендобронхіального уведення інтерферону хворим на хронічний обструктивний бронхіт та комбінації інтерферону і продігіозану хворим на бронхіальну астму.

5. Місцеве застосування імуномодулюючих препаратів забезпечує підвищення (в порівнянні з початковим низьким) вмісту в бронхіальному секреті Т- і В-лімфоцитів, SIGA, бактерицидного ферменту мурамідази та посилення функціональної активності альвеолярних макрофагів. Це, в свою чергу, сприяє прискоренню зворотного розвитку запального процесу у дихальних шляхах, поліпшенню біохімічних, цитологічних та бактеріологічних показників (спостерігається зниження кількості мікробних асоціацій, рівня анаеробних та грамнегативних бактерій) бронхіального секрету, усуненню бронхообструкції та ГДН.

6. Трахеобронхіальна імуномодуляція у сполученні з інтенсивною респіраторною терапією ГДН знижує на 5% летальність хворих на хронічний обструктивний бронхіт та бронхіальну астму, а також відповідно за групами на 2,3 і на 2,6 доби тривалість перебування у стаціонарі.

Дослідження сприяло: терапія захворювання бронхологічний

1. Підвищенню якості діагностики ГДН у хворих із ХОЗЛ може сприяти широке застосування бронхологічних методів, до яких слід віднести бронхоскопію, цитологічне, біохімічне, бактеріологічне та імунологічне дослідження бронхіального секрету.

2. З метою підвищення ефективності лікування ГДН у хворих із ХОЗЛ, що протікає на фоні запальних змін у трахеобронхіальному дереві, які виникають внаслідок пригнічення антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання, у комплекс інтенсивної респіраторної терапії доцільно включати метод трахеобронхіальної імуномодуляції.

3. При ускладненні перебігу хронічного обструктивного бронхіту та інфекційно-залежної бронхіальної астми розвитком ГДН як місцевий імуномодулюючий препарат у трахеобронхіальне дерево вводиться людський лейкоцитарний інтерферон шляхом транстрахеальних інстиляцій або інгаляцій щодня 1 раз на добу на протязі 10-12 діб. Добова доза препарату складає 3 ампули сухої речовини, які розчиняють у 10 мл., ізотонічного розчину натрію хлориду.

4. У хворих на інфекційно-залежну бронхіальну астму, з урахуванням більш виражених порушень антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання, трахеобронхіальна імуномодулююча терапія доповнюється введенням продігіозану (0,5-1 мл., 0,005% розчину, розведені у 5 мл. ізотонічного розчину натрію хлориду з інтервалом 1 раз у 3-4 доби). Середня тривалість лікування складає 10-12 діб.

1. Ніконова О.М. Бронхолегенева система і антиінфекційний захист при гострій дихальній недостатності в умовах трахеобронхіальної імуномодуляції та інтенсивної респіраторної терапії // Український медичний альманах. - 1998. - Т.1, №4. - С. 99-102.

2. Никонова Е.М. Бронхологические методы диагностики острой дыхательной недостаточности при хроническом обструктивном бронхите // Вісник проблем біології і медицини. - 1999. - №2. - С. 65-69.

3. Спіцин О.М., Ніконова О.М. Оцінка стану імунітету дихальної системи при гострій дихальній недостатності у хворих на бронхіальну астму // Український медичний альманах. - 1999. - Т.2, №1. - С. 140-142.

4. Никонова Е.М. Причины развития острой дыхательной недостаточности и методы ее устранения у больных с хроническими обструктивными заболеваниями легких // Медичний альманах. - 1999. - Т.2, №1. - С. 171-176.

5. Никонова Е.М. Информатика иммунитета дыхательной системы при острой дыхательной недостаточности у больных хроническим обструктивным бронхитом // Зб. тез доп. ІІ Міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених. - Тернопіль, 1998. - С. 121-122.

6. Никонова Е.М. Нарушения в местном иммунитете дыхательной системы (ИДС) при бронхоастматическом статусе // Зб. тез доп. ІІ Міжнародного мед. конгресу студентів і молодих вчених. - Тернопіль, 1998. - С. 122-123.

7. Спицын О.Н., Сацута С.В., Никонова Е.М. Искусственная вентиляция легких и местный иммунитет при бронхоастматическом статусе // Паллиативная медицина и реабилитация в здравоохранении: Сб. науч. работ конгресса с международным участием. - Москва, 1998. - С. 123.

8. Никонова Е.М. Бронхологические и иммунологические параллели при острой дыхательной недостаточности // Паллиативная медицина и реабилитация в здравоохранении: Сб. науч. работ конгресса с международным участием. - Москва, 1998. - С. 122-123.

9. Никонова Е.М. Регионарные иммунные нарушения у больных с ОДН при хроническом обструктивном бронхите // Анестезиология и реаниматология на рубеже ХХ века: Матер. юбилейной науч. практ. конф., посвящ. 25-летию кафедры анестезиологии и реаниматологии ДГМА. - Днепропетровск, 1998. - С. 93-94.

Размещено на .ru