Історичне джерелознавство як спеціальна галузь наукових історичних знань. Витоки українського джерелознавства. Етапи розвитку теорії та практики джерелознавства України. Особливий внесок М. Грушевського та В. Антоновича у розвиток джерелознавства.
З розвитком історичної науки, розширенням кола використовуваних нею джерел, розвивалося й удосконалювалося джерелознавство, приходило й утверджувалося розуміння необхідності критичного ставлення до джерел. Джерелознавча практика - це безпосередній пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їхньої інформативної цінності, а також практичне використання почерпнутих відомостей в конкретних історичних дослідженнях, тобто та робота, яку виконує кожен історик, опрацьовуючи певну проблему. В предметному відношенні у джерелознавстві можна виділити джерелознавство окремих історичних наук (наприклад, всесвітньої історії, історії України) або історичних епох (античні джерела, джерела середньовіччя), у проблемному плані - джерелознавство окремих проблем науки (джерела з історії культури, державності). Ці загальні принципи й методи на основі теорії і практики джерелознавства конкретизуються в регулятивних настановах і принципах (правилах) роботи з джерелами й реалізуються через відповідні методи, прийоми й дослідницькі операції, що в сукупності й складають методологію наукового опрацювання джерел. Йому належить знаменитий вислів про те, що ніщо так не фальсифікує історію, як логіка, оскільки факти самі по собі ще не складають історії, а в історика досить часто виникають різні мотиви для підтасування фактів.
Список литературы
1. В. Антонович “Курс лекцій з джерелознавства 1880-1881”. - К., 1995.
2. “Історичне джерелознавство”. - К., 2002.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
