Поняття та види джерел міжнародного права. Загальне поняття про міжнародно-правовий звичай. Декларація 1960 року про надання незалежності колоніальним країнам і народам. Елементи одностороннього акту. Характеристика змісту принципу "pacta sunt servanda".
Під джерелами міжнародного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма. Процес формування сучасної системи джерел міжнародного права засвідчує, що деякі з джерел міжнародного права свого часу відігравали суттєву роль у формуванні та розвитку міжнародного права, але згодом втратили своє значення та не є джерелом сучасного міжнародного права, як наприклад, Вселенські збори .Тут немає єдиного органу, який уповноважений створювати правові норми, котрі були б обовязкові для всіх субєктів міжнародного права, а також відповідної системи судів, наділених юрисдикційними повноваженнями щодо вказаних субєктів без чітко вираженої на те їхньої згоди. Однак міжнародне право є реальним фактом, із якого можна вивести і проаналізувати його норми. Норми міжнародного права існують у певній формі, вони зафіксовані у вигляді відповідного правового "джерела". Термін "джерела права" в юридичній літературі вживають у багатьох значеннях: як певна сукупність обєктивно існуючих умов (обставин), що породжують право; як правові форми, в котрих закріплюються правила поведінки; як літературні джерела, що містять необхідні відомості про право та ін. Потрібно зазначити, що офіційний характер джерела міжнародного права можуть набувати, здебільшого, у двох випадках: 1) через правотворчість, коли субєкти міжнародного права схвалюють договори, котрі вміщують норми права або рекомендації міжурядових організацій "opinio juris"; 2) через санкціонування, коли субєкти міжнародного права схвалюють звичаєві норми, надають їм юридичної сили.Одразу ж слід зауважити, що міжнародний договір є родовим поняттям та включає будь-який міжнародно-правовий акт - конвенції, декларації, пакти, хартії, власне міжнародні договори, угоди, протоколи та всі інші найменування міжнародних документів. Міжнародний договір є добровільною угодою двох або більше субєктів міжнародного права щодо певних матеріальних або нематеріальних благ, які складають обєкт міжнародного права; субєкти наділяються певними взаємними правами та обовязками відповідно до такої угоди. Слід зазначити, що міжнародний договір є настільки важливим джерелом, що в системі міжнародного права існує окрема галузь, яка має назву «право міжнародних договорів». Зважаючи на те, що міжнародне право тривалий час залишалось правом війни, першими джерелами міжнародного права були двосторонні мирні договори. Так, міжнародний договір має бути обєктивно правомірним, тобто укладеним відповідно до норм і принципів міжнародного права.Протягом тривалого часу саме міжнародно-правовий звичай був основним джерелом, на підставі якого в міжнародному праві виконувалися міжнародні зобовязання. Згодом у Договорі про принципи діяльності держав із дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р. цей звичай знайшов договірне закріплення у ст. Звичай може бути за своїм обсягом ширшим, ніж договірна норма, і в цьому разі звичай також може діяти поряд із міжнародною угодою. Доказом існування міжнародно-правового звичаю можуть бути різні неправові джерела: резолюції міжнародних організацій і конференцій, дипломатичне листування, спільні заяви держав, комюніке, рішення національних або міжнародних судових органів, практика міжнародних органів та інше. Так, виходячи з наведеного прикладу з космічним простором, можна зазначити, що одним із доказів існування відповідного звичаю була резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1962/XVIII “Декларація правових принципів діяльності держав із дослідження та використання космічного простору” від 13 грудня 1963 р.Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки: під джерелами міжнародного права розуміється - зовнішня форма виразу норм та основних принципів міжнародного права. У міжнародно-правовій науці та практиці перелік джерел міжнародного права залишається дискусійним. Більшість теоретиків і практиків міжнародного права (незалежно від школи або напряму) під формальними джерелами міжнародного права мають на увазі фактичний наявний на даний час матеріал, з якого фахівець-міжнародник визначає юридично обовязкові правила, які можна застосувати до конкретної ситуації.
План
План
Вступ
1. Поняття та види джерел міжнародного права
2. Міжнародний договір
3. Міжнародний звичай
4. Інші джерела міжнародного права
Висновки
Список використаної літератури
Вывод
міжнародний право звичай декларація
Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки: під джерелами міжнародного права розуміється - зовнішня форма виразу норм та основних принципів міжнародного права.
У міжнародно-правовій науці та практиці перелік джерел міжнародного права залишається дискусійним. Більшість теоретиків і практиків міжнародного права (незалежно від школи або напряму) під формальними джерелами міжнародного права мають на увазі фактичний наявний на даний час матеріал, з якого фахівець-міжнародник визначає юридично обовязкові правила, які можна застосувати до конкретної ситуації. Такий матеріал поділяють на пять основних категорій, або форм, які закріплені у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН «Суд, який зобовязаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує: - міжнародні конвенції - як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, напевно визнані державами, що є сторонами спору;
- міжнародні звичаї як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;
- загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
- з застереженням, зазначеним у статті 59, судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм». Застереження ст. 59 Статуту формулює таке правило: «Рішення Суду обовязкове лише для сторін, які беруть участь у справі, і лише в даній справі».
Список литературы
1. Віденська конвенція про право міжнародних договорів/Відомості Верховної Ради (ВВР), 1986, N 17, ст. 343.
2. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів/Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 41, ст.601.
