Історико-філософський аналіз конкретно історичних форм постановки та теоретичного розв’язання проблеми духовності людини. Дослідження поняття духовності як чинника самовизначення людини. Сутність безпосередньої буттєвої основи духовності особистості.
Зазначимо, що погляд на духовність у філософії, за звичай, був повязаний перш за все із тими формами суспільної свідомості, які, в свою чергу, ототожнювались із формами організації знання. В сучасних західних працях про суспільство і культуру поняття “духовність” майже не вживається, воно як правило використовується у світовій літературі релігійно-філософського змісту, де духовність розглядається як чинник самовизначення віруючої людини. Духовність як весь масив життєвого світу чи життєвого досвіду людини дозволяє зняти споконвічну дилему “духовне - бездуховне”, засвідчуючи тим самим подолання прогресистських тенденцій у філософії, звернення до онтологічних передумов, що лежать в основі будь-яких людських дій, які в комплексі є нічим іншим як самовизначенням. Вітчизняні вчені, за умов жорсткої ідеологізації наукових розвідок з соціально-гуманітарної тематики спромоглися зробити гідний внесок в теоретичне розвязання питань духовності, на рівні надбань світової філософської думки. Лоя та ін., було розроблено онтологічний аспект розгляду свідомості, що дозволило автентичніше описати її буттєвий шар, поглибити розуміння як механізмів діяльності свідомості, так і її взаємозвязків зі способом буття людини.Починаючи від означення реальної сили природи, залежність від якої людина відображала в понятті злих та добрих духів, еволюція продовжувалась до визначення духовності як атрибутивної характеристики саме людини і тільки її. У тогочасній європейській культурі, коли дедалі більшого значення набуває раціоналізм, а Абсолютний Дух постає як процес саморозгортання логіки, самовизначення людини здійснюється через піднесення до всезагальної духовної субстанції, в якій сконцентровано необхідні варіанти розвитку індивіда та людства. В той же час, визначення матеріальності буття з необхідністю тягне за собою таке розуміння самовизначення людини як життєдіяльності, здатності репрезентувати у формах субєктивної діяльності всезагальні властивості та звязки обєктивної реальності. У першому параграфі другого розділу “Самовизначення людини в процесі осягнення дійсності” автор звертається до проблеми духовності як проблеми набуття смислу; при цьому духовність не елімінується з повсякденних сфер діяльності людини. З позицій класичного аксіологічного розуміння духовності, життєвий досвід індивіда, унікальна ситуація його буття в світі перебувають на периферії (вторинні чинники буття людини).
План
Основний зміст дисертації
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
