Духовні практики як засіб трансформації особистості - Автореферат

Така ситуація занурила особистість у стан світоглядної розгубленості та поставила перед філософією низку актуальних питань: «відчуження індивіда», «втеча від свободи», «кінець історії», «конфлікт локального та глобального», «заперечення власної ідентичності», «перехід до постлюдини». Сучасна цивілізація протиставляє себе суспільствам, в яких цінністю є релігія, мораль, сімя, національна свідомість, тобто суспільствам певного традиціоналістського типу. Особистість у такому суспільстві погоджується з обмеженням усіх свобод, окрім духовної. Отже, особистісні зміни, як позитивні, так і негативні, які несе у собі духовна практика, актуалізують питання щодо вивчення змісту духовних практик та їх залучення у систему формування особистості. Методологічні засади взаємодії особистості та суспільства розкриваються у роботах зарубіжних філософів (Х.У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми трансформації особистості» розглянуто філософські підходи до розуміння трансформації особистості, проаналізовано її особливості, джерела та наслідки. «Теоретичний аналіз сучасних суспільних процесів як одного з джерел духовних криз особистості» присвячено аналізу проблеми конструктивних та деструктивних аспектів взаємодії особистості та суспільства як чинника наростання духовної кризи в сучасному українському соціумі. Показано, що суспільні процеси в сучасному соціумі стають джерелом духовної кризи, яка в українському суспільстві, з точки зору згаданих філософських підходів, має такі ознаки: 1) децентралізація, плюралізм, фрагментарність культури; 2) витіснення реальності фантомами свідомості; 3) театралізація сучасного соціально-політичного та духовного життя; 4) невпевненість, відкритість, незавершеність, стирання просторових та часових меж; 5) пошук нових форм досягнення соціальної та культурної ідентичності; 6) руйнування укоріненості в бутті та небутті через вилучення обрядів «переходу» із суспільного життя. Трансформація особистості - це процес зміни всіх особистісних рівнів та підструктур, внаслідок якого відбувається подолання особистістю наявних буттєвих обмежень, віднаходження укоріненості в бутті, одним із засобів якої виступають духовні практики. У другому розділі «Антропологічна, культурно-аксіологічна зорієнтованість духовних практик» розглянуто основні підходи до визначення поняття духовних практик, здійснено теоретичну реконструкцію розвитку духовних практик та проаналізовано їх сучасні форми.Проблема дослідження духовних практик є більш ніж актуальною в наш час, в умовах перехідного суспільства, коли відбувається девальвація ціннісних орієнтацій, швидкий розвиток техніки та технології. Позитивним виходом із сучасної духовної кризи для особистості є її трансформація, що у дисертаційному дослідженні розглядається як свідомий процес зміни людиною всіх особистісних рівнів та підструктур, внаслідок чого відбувається подолання особистістю наявних буттєвих обмежень, віднаходження укоріненості в бутті, одним із засобів якої виступають духовні практики. Виходячи з ідей посткласичної філософії, синергетики та трансперсонології, трансформація особистості відбувається за умов, коли система (особистість) знаходиться у точці біфуркації, тобто опиняється перед вибором можливих шляхів подальшого розвитку. У своєму історичному розвитку духовні практики пройшли низку етапів, перехід до кожного з яких супроводжувався якісними змінами в меті, засобах та формах. Проаналізовано сучасні форми духовних практик, мета яких полягає у загальному оздоровленні, гармонійному розвитку особистості та досягненні певних переживань як з метою трансформації (перинатальні), так і з метою духовного удосконалення (трансперсональні).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках дисертації узагальнюються одержані результати та окреслюються перспективи подальших досліджень.

Проблема дослідження духовних практик є більш ніж актуальною в наш час, в умовах перехідного суспільства, коли відбувається девальвація ціннісних орієнтацій, швидкий розвиток техніки та технології. Сучасне українське суспільство, як і сучасне цивілізаційне в цілому, характеризується децентралізацією, плюралізмом, фрагментарністю культури, театралізацією суспільно-політичного та духовного життя, невпевненістю в майбутньому тощо. Такі обставини провокують духовні кризи, вихід з яких полягає у наростанні явища відчуження або у трансформації особистості.

Позитивним виходом із сучасної духовної кризи для особистості є її трансформація, що у дисертаційному дослідженні розглядається як свідомий процес зміни людиною всіх особистісних рівнів та підструктур, внаслідок чого відбувається подолання особистістю наявних буттєвих обмежень, віднаходження укоріненості в бутті, одним із засобів якої виступають духовні практики. Виходячи з ідей посткласичної філософії, синергетики та трансперсонології, трансформація особистості відбувається за умов, коли система (особистість) знаходиться у точці біфуркації, тобто опиняється перед вибором можливих шляхів подальшого розвитку. Сам процес трансформації презентований як перехід за межі наявного даного, як акт трансгресії, що в кінцевому рахунку оптимізує функціонування особистості.

Доведено, що духовні практики є предметно-чуттєвою діяльністю людини, спрямованою на освоєння та контроль нею власних тілесних та духовних сил з метою подальшого розвитку, самореалізації, забезпечення повнофункціональності тощо. У своєму історичному розвитку духовні практики пройшли низку етапів, перехід до кожного з яких супроводжувався якісними змінами в меті, засобах та формах. Відповідно до цього, виокремлено основні точки переходу від одного етапу до іншого. Проаналізовано сучасні форми духовних практик, мета яких полягає у загальному оздоровленні, гармонійному розвитку особистості та досягненні певних переживань як з метою трансформації (перинатальні), так і з метою духовного удосконалення (трансперсональні). Виокремлено чотири групи засобів духовних практик: засоби рослинного походження, антропологічні засоби, засоби біогенного походження, засоби техногенного походження. Аналіз мети та засобів дав можливість виокремити два основні типи духовних практик. Перший - йогічний, спрямований на гармонійний розвиток тілесного та духовного рівнів особистості; при цьому психічні феномени виступають результатом розвитку. Другий - споглядальний, який ставить акцент на досягненні певних переживань шляхом виснаження, аскези.

Процес трансформації та його результат суто індивідуальні, проте на основі аналізу особливостей темпераменту та характеру виокремлено основні типи трансформованої особистості: 1) інтровертований; 2) екстравертований. Окрім типу особистості, у процесі трансформації важливу роль відіграє соціальна спрямованість трасформованої особистості. Антисоціальна спрямованість зумовлює вивільнення особистості від суспільства через орієнтацію на власне самопізнання. Просоціальна спрямованість проявляється у включенні духовної практики в різні сфери життєдіяльності сучасної особистості (загальна фізична підготовка, професійна діяльність, особистісний розвиток). Включення у процес формування особистості елементів духовної практики може бути орієнтований як на формування духовної сфери особистості, так і на гармонійний розвиток духа та тіла.

Проведене дослідження не претендує на вичерпний аналіз усіх аспектів складної та багатогранної проблеми духовних практик як засобу трансформації особистості. Перспективи подальших досліджень автор вбачає у методологічних розробках нових ефективних засобів трансформації особистості та у застосуванні духовних практик для формування повнофункціональної особистості.

1. Павловський В. Л. Специфіка розвитку сучасних течій духовного удосконалення / В. Л. Павловський // Нова парадигма : [журнал наукових праць] / голов. ред. В. П. Бех. ; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова ; Творче обєднання «Нова парадигма» - Вип. 89. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - С. 23-31.

2. Павловський В. Л. Засоби духовної практики / В. Л. Павловський // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка / голов. ред. П. Ю. Саух. - Вип. 47. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - С. 47-51.

3. Павловський В. Л. Духовна трансформація особистості в системі езотеричної філософії / Володимир Леонідович Павловський // Нова парадигма : [журнал наукових праць] / голов. ред. В. П. Бех. ; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова ; Творче обєднання «Нова парадигма» - Вип. 86. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - С. 16-24.

4. Павловский В. Л. Символы архетипо коллективного бессознательного в славянских заговорах / Владимир Павловский // Гуманітарний вісник ДНВЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” : Науково-теоретичний збірник. - Переяслав-Хмельницький, 2006. - С.102-106.

5. Павловський В. Л. Проблема ідентичності в трансперсональній парадигмі / Володимир Леонідович Павловський // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Філософські науки. - Випуск 3. - Житомир, 2008. - С. 121-127.