Духовні християни в Україні наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ століть - Автореферат

До загального релігійного напрямку духовних християн відносимо течії духоборів, молокан, христовірів і скопців, що виникали та розвивалися в Україні, починаючи з другої половини XVIII століття. Особистий внесок дисертантки у розробку проблеми полягає у дослідженні еволюції духовного християнства в Україні, вивченні зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливали на розвиток релігійних течій наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ століть. Досягнення поставленої мети потребує розвязання низки конкретних завдань: розглянути основні джерела з історії розвитку духовних християн в Україні; здійснити часову та просторову локалізацію релігійних общин в Україні, дослідивши основні течії духоборства, молоканства, христовірства, скопецтва, що виникали й (чи) поширювалися в межах території України; простежити динаміку чисельності та соціальний склад релігійних общин духовних християн в Україні;Аналізуються опубліковані матеріали теми, до яких належать збірки релігійних текстів общин, зокрема “Записка, данная духоборами Екатеринославской губернии в 1791 году губернатору Н.Коховському”, “Исповедание своей веры екатеринославских духоборов”, “Некоторые черты об обществе духоборцев”, “Животна книга духоборов”, “Основное руководство жизни ново-израильской общини”, “Исповедание веры молокан Донского толка”, “Страды Кондратия Селиванова” та ін. Останні представлені також “ревізькими реєстрами”, хоча в обласних архівах щодо духовних християн їх удалося знайти лише декілька, зокрема, це “Ревизская сказка Таврической губернии Днепровского уезда села Малой Юскуи о состоящих однодворцах, впавших в духоборческую ересь” 1823 року, “Именной список с ревизской 1816 года сказки казенного селения Тимошевки, оставивших православную веру и принявших ересь мелитопольских поселенцев”. У процесі вивчення проблеми дисертанткою використані такі принципи: обєктивності - дозволив спростувати окремі, сфальсифіковані в літературі ХІХ - ХХ століть факти про діяльність духовних християн в Україні; системності - допоміг компаративному вивченню духовного християнства на українських теренах як явища релігійного життя в Україні, водночас даючи можливість простежити взаємини віруючих з державою, їх ставлення до центральної та місцевої влади; історизму - сприяв дослідженню еволюції духовних християн в Україні, історичних умов розвитку впродовж XVIII - першої половини ХІХ століть. У другому розділі “Історичні умови розвитку духовних християн в Україні” вивчаються умови формування етнічного складу населення України у XVIII - першій половині ХІХ століть, простежується залежність відповідної політики царського уряду та появи релігійних течій на теренах Наддніпрянської України та сучасної АРК. У третьому розділі дослідження “Державне регулювання діяльності духовних християн в Україні” розглядається законодавче регулювання діяльності духовних християн в Україні як важливий зовнішній чинник їх розвитку.доведено, що дослідники ХІХ - початку ХХ століть заклали підґрунтя наукової розробки основних проблем розвитку послідовників зазначеного утворення, нагромадили значний за обсягом фактичний матеріал, який до сьогодні повністю не оприлюднений, мали різні думки щодо ролі віруючих у суспільно-політичному житті країни; чиновники, місіонери, науковці, священнослужителі звернули увагу на духовне християнство, започаткували його систематичне вивчення, зробили спробу його класифікувати, нагромадили значну кількість фактичних даних про кількість віруючих, їх соціальний стан, віровчення, соціальну практику тощо; зясовано, що вивчення духовного християнства було продовжено в новітній період; науковцям радянського періоду слід віддати належне, не применшуючи їх внесок у наукове обґрунтування проблем розвитку релігійних течій; їх праці характеризуються негативним забарвленням показу діяльності віруючих; сьогодні вивчення духовних християн в Україні є поодинокими; у сучасній історіографії комплексні дослідження розвитку духовних християн України в період нової і новітньої історії відсутні; встановлено, що модель взаємин представників відокремлених від РПЦ релігійних течій із органами державної влади в Україні у XVIII - ХІХ століттях залежала винятково від ставлення до них правлячого монарха; у часи правління Павла І та Олександра І було закладено сприятливу для віруючих модель їхніх взаємовідносин із державою; у перші роки правління Миколи І провідними були елементи поміркованого протистояння щодо послідовників окремих релігійних общин на теренах України, але надалі точилася відкрита боротьба з останніми, відповідно формувалася законодавча база; вивчено процес еволюції релігійної течії та її окремих напрямків; під поняттям еволюції розглядається три основних спрямування цього процесу: зміна соціальної опори, носіїв ідей (соціальний склад общини не залишався однорідним упродовж тривалого часу); їх поглядів (відображена в ідеології, особливостях віровчення); ставлення до центральної та місцевої влади.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ