Військові формування на Західній Україні у перші чверті XX століття. Соціально-політичні передумови виникнення стрілецького руху перед Першою Світовою війною. Українські січові стрільці у 1914-1918 роках. Преса та періодичні видання під час війни.
Українські січові стрільці (УСС, усуси) - єдина українська національна військова формація в складі австро-угорської армії, сформована з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ). Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709 , вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військової термінології, періодики, фольклору, пісень та музики. Память про УСС і досі жива в українському народі, бо зберігся живий символ - пісня УСС «Червона калина» .Єдиним і не дуже яскравим збройним виступом західних українців у ХІХ ст. були військові формування, створені під час «весни народів» 1848-1849 рр. Спочатку, під натиском революційних подій, цісар Фердинанд дав дозвіл творити на території імперії так звані національні гвардії, що за урядовим статутом мали бути «обороною конституційного монарха, запорукою конституції й законів...». Українці в цей час тільки почали політично організовуватися, а тому змогли створити такі гвардії лише в кількох містах, де було чисельніше українське населення, а саме у Стрию, Жовкві, Бережанах, Тернополі та Яворові. Потрібен був ще певний час, щоб серед українства визріла ідея незалежності України та необхідності її збройного виборення. Не випадково в секретному донесенні російського жандармського управління від 23 квітня 1915 р. підкреслювалося, що основною метою «Січей» та «Соколів» було «служити підготовкою кадрів Українського війська, що повинно було рано чи пізно виступити в боротьбі за самостійність». [1] Адже ця війна, за словами Василя Кучабського, «перекидала звичайний спосіб думок громадянства і ставила перед його очима можливості, до яких воно ніколи не займало ніякого становища: можливості пересунути австро-російський кордон на українських землях без участі й волі українського народу, отже, й небезпеку, що й галицькі українці, яким досі жилося під владою Австрії більш-менш вільно, потраплять у російську «тюрму народів».Наявність молодих письменників, журналістів дозволили налагодити у Легіоні декілька періодичних видань, що було унікальним явищем у тогочасній австрійській армії. До організації «Січові Стрільці-1» належали студенти вищих шкіл, вона за складом і програмою була прообразом школи старшин, працювала над ідеологічним вихованням молоді під гаслом збройної боротьби за самостійність нації, над всебічною підготовкою з військової справи, для чого й почала видавати на початку 1913 року ідеологічний журнал «Відгуки». Вони мали свій друкований орган «Запорозькі Вісти», який пропагував ідею військового вишколу і друкував фахові статті з різних ділянок військових знань З кадрів, що були підготовленні у передвоєнних стрілецьких товариствах, утворився пізніше легіон Українських Січових Стрільців, виросло чимало ідейних провідників, старшин і підстаршин для українського війська. Коли почалася перша світова війна Січові Стрільці створили легіон, але через брак коштів на власне утримання, змушені були ввійти у склад австрійської армії, як національний підрозділ - Українського Січового Стрілецтва, в якому команди подавалися українською мовою і вперше за всю українську історію почали видаватися українські військові часописи. Підстави для такої надії нібито були: українці, які перебували у складі російської армії, відчували на собі постійні утиски з боку росіян, вважалися людьми нижчого сорту; водночас галичани, які були в складі австрійської армії, мали змогу створити своє національне військо - Українське січове стрілецтво, в якому вояки спілкувалися рідною мовою.Тому закономірною була поява сатирично-гумористичної преси на бойових фронтах чи в таборових обставинах серед стрільців, військовополонених, інтернованих, біженців, переміщених осіб українського походження. Всю розмаїту палітру засобів критичного і потішного змалювання життя (пародія, фейлетон, памфлет, байка, епіграма, шарж, карикатура, афоризм, каламбур, гротеск, алегорія тощо) можна знайти на сторінках українських видань від 1914 до 1950 р. у різних країнах Європи - на батьківщині, у Польщі, Чехії, Австрії, Німеччині, Італії, Великій Британії. Усуси створили свою пресу самі, відчуваючи потребу друкованого слова для вояків, а з тим дали початок оригінальному жанрові вояцької літератури. В інших військах, преса мала характер офіційний і її видавали в позафронтових центральних установах. Сатирично-гумористичну традицію заклала преса українського січового стрілецтва, коли більшість видань уже в заголовку чи підзаголовку вказувала своє спрямування з обовязковим наголосом на іронічно-дотепному і критично-глузливому сприйнятті життя.Хоч їхні видання не були довготривалими, проте вони все ж таки відіграли велику роль у становленні української журналістики, адже своїми матеріалами стрілецькі журналісти розвивали такі жанри журналістики як: замітка, репортаж, нарис, фейлетон, памфлет, байка та інші. Тематика видань бу
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
