Другий Зимовий похід в контексті української національно-визвольної боротьби 1917-1921 років - Автореферат

Зокрема, і Другий Зимовий похід Армії УНР, який мав викликати загальнонаціональне збройне повстання і повалення більшовицької влади в Україні. З поразкою Другого Зимового походу масштаби партизансько-повстанської боротьби, що тривала в Україні, значно зменшилися. Тому загальноприйнятою є думка, що Другим Зимовим походом завершується національно-визвольна революція 1917-1921 років. Необхідним є детальніше висвітлення перебігу Другого Зимового походу із застосуванням документів, що нині відкрилися для дослідників, оскільки майже всі попередні дослідження у цьому напрямку побудовані, як правило, лише на основі спогадів. Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 21 січня 1921 р. по 21 листопада 1921 р. Нижня межа зумовлена початком формування ППШ, який займався підготовкою Другого Зимового походу і всенародного антибільшовицького повстання.У підрозділі 1.1 "Другий Зимовий похід у радянській історіографії" подано огляд праць радянських авторів. Філіпова, поряд з засудженням української повстанської боротьби початку 1920-х рр., зустрічалася інформація про діяльність ППШ з підготовки Другого Зимового походу, підпільну антибільшовицьку мережу в УСРР, відзначалися дії більшовицьких каральних органів щодо ліквідації спротиву українського селянства. У підрозділі 1.2 "Українська історіографія Другого Зимового походу" розглянуто праці українських закордонних дослідників і сучасних науковців з історії Другого Зимового походу. Якісно новий етап у вивченні Другого Зимового походу розпочався з відновленням української незалежності в 1991 р., що зумовлено відсутністю ідеологічного тиску, відкриттям засекречених матеріалів, співпрацею українських і закордонних дослідників. З матеріалів, створених установами УНР, найбільшу цінність становлять документи Партизансько-повстанського штабу, який здійснював підготовку походу: накази начальника ППШ, накази штабу повстанської армії, інструкції начальника ППШ, інструкції керівників повстанських груп, записки, рапорти, списки вояків Армії УНР, яких направляли для підпільної праці в Україну, донесення агентів ППШ, повідомлення про стан в УСРР, донесення про розташування частин Червоної армії, звіти про партизансько-повстанську мережу в Україні, донесення і відомості про працю контрольних пунктів військ УНР тощо.Використана джерельна база є різноманітною, дозволяє реалізувати поставлені наукові завдання та обєктивно розкрити історію Другого Зимового походу. Встановлено причини невдоволення українського населення більшовицькою владою, проведення повстанської боротьби і здійснення Другого Зимового походу. Зокрема, відзначено: діяльність Уряду УНР, який закликав до антибільшовицької боротьби, економічні утиски, фізичний терор, пограбування національних багатств, постійний перерозподіл землі не на користь українського селянства, економічний занепад в країні, національні та культурні утиски. Досліджено процес формування і структуру органів, які займалися підготовкою Другого Зимового походу. Петлюра відзначив необхідність створення органу для координації дій окремих повстанських формувань, перетворення їх в могутню військову силу і підготовки Другого Зимового походу, яким став ППШ.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

За підсумками проведеного дослідження на захист виносяться наступні висновки: - Проаналізовано стан історіографії проблеми. Доведено, що вона не знайшла належного висвітлення в українській історіографії, причому як у радянській та діаспорній, так і в сучасній. Це й викликало необхідність вивчення проблеми. Розширено джерельну базу дослідження, що охоплює комплекс документів з архівних фондів, документальних публікацій, мемуарних праць і періодичних видань. Використана джерельна база є різноманітною, дозволяє реалізувати поставлені наукові завдання та обєктивно розкрити історію Другого Зимового походу.

- Встановлено причини невдоволення українського населення більшовицькою владою, проведення повстанської боротьби і здійснення Другого Зимового походу. Зокрема, відзначено: діяльність Уряду УНР, який закликав до антибільшовицької боротьби, економічні утиски, фізичний терор, пограбування національних багатств, постійний перерозподіл землі не на користь українського селянства, економічний занепад в країні, національні та культурні утиски. Репресивна політика більшовиків сприяла становленню свідомості українського селянства, яке зрозуміло, що лише в самостійній Україні воно зможе відстоювати власні інтереси. Тому активно включалося до державницьких змагань.

- Досліджено процес формування і структуру органів, які займалися підготовкою Другого Зимового походу. 21 січня 1921 р. на засіданні Уряду УНР С. Петлюра відзначив необхідність створення органу для координації дій окремих повстанських формувань, перетворення їх в могутню військову силу і підготовки Другого Зимового походу, яким став ППШ. Він складався з двох управлінь - політичного і військового (організаційний, розвідувальний і оперативний відділи). З переїздом із Тарнова до Львова - 22 червня 1921 р. його структура дещо змінилася. Розвідувальним органом ППШ також була Евіденція II, яка працювала з 12 березня по 22 червня 1921 р. у Львові. Для налагодження підпільної мережі ППШ було створено контрольно-розвідувальні пункти поблизу радянсько-польського кордону, штаби повстанських груп і районів в УСРР.

- Розкрито розвідувальну і контррозвідувальну працю, яка здійснювалася ППШ з метою отримання необхідної інформації про становище в УСРР і протидії більшовицьким спецслужбам. Відзначено, що розвідувальними органами в центральній структурі ППШ були його Другий відділ і Евіденція II. Розвідувальні матеріали збиралися також контрольно-розвідувальними пунктами і другими відділами штабів повстанських груп і районів. Для ведення їх підпільної праці ППШ проводив навчання розвідників. Інформація надходила від випадкових осіб, що потрапляли з УСРР до Польщі і представників повстанських організацій. Досить часто під виглядом перебіжчиків до ППШ приїздили більшовицькі агенти. Брак конспірації спричинив знищення ряду повстанських загонів і організацій. Контррозвідувальна праця була налагоджена значно гірше, внаслідок чого до керівництва повстанської мережі чекістам вдалося залучити своїх співробітників.

- Проаналізовано діяльність Головного Отамана С. Петлюри, представників Уряду УНР і ППШ з підготовки Другого Зимового походу. Встановлено, що підготовка повстанської акції відбувалася під безпосереднім керівництвом С. Петлюри, якому звітував ППШ і штаб Південної групи. Він часто вирішував кадрові і організаційні питання, проводив переговори з керівництвом Польщі. З метою посилення діяльності ППШ до його складу залучалися представники Уряду УНР. Для забезпечення праці ППШ дипломати намагалися отримати підтримку від урядів Польщі, Румунії, Франції, Німеччини та інших країн. Військове міністерство переймалося військовою підготовкою у ППШ. Однак урядовці вважали, що співробітництво ППШ з ними відбувалося в недостатній мірі. Підготовчу працю до Другого Зимового походу здійснював ППШ. Займався налагодженням підпільної мережі, до чого залучав українських інтернованих вояків, здійснював розвідку, розробляв плани антибільшовицького походу тощо.

- Висвітлено особливості уенерівської повстанської боротьби напередодні Другого Зимового походу. Відзначено, що весною 1921 р. відбувається активізація петлюрівських повстанських формувань, ідеологічною платформою яких була боротьба за самостійну Україну. Значну роль у цьому відіграв ППШ, який проводив агітацію, координував їх діяльність, надавав озброєння, кадрову і фінансову допомогу тощо. Найбільшого поширення повстанська боротьба набула в Правобережній Україні. На Лівобережжі кількість уенерівських загонів була значно меншою, адже там переважали анархістські погляди. Масовий повстанський рух заважав виконанню більшовицьких завдань в Україні - діяльності їх органів, вивезенню продуктів харчування і корисних копалин до Росії. Влітку 1921 р. чекістами було здійснено низку каральних акцій, в результаті яких знищено низку партизанських загонів і повстанських організацій, ліквідовано звязок між ППШ і повстанцями, до підпільної мережі введено агентів НК. Чинився терор проти сільського населення України - відбувалися розстріли, спалювали цілі села, впроваджено "інститут відповідачів".

- Висвітлено детальний перебіг Другого Зимового походу. Зокрема, відзначено, що першою похід мала почати повстанська група А. Гулого-Гуленка. Проте через недоліки у праці штабу Південної групи, який не сформував чисельних військових загонів, не забезпечив озброєння, спорядження і підтримку населення, рейд цієї групи розпочався найпізніше. Завдання Бессарабської перебрала Подільська повстанська група, яка мала відволікти червоноармійське командування і забезпечити можливість Волинській повстанській групі пройти вглиб України і підняти всенародне повстання. Пройшовши з боями територією України Подільська повстанська група повернулася до Польщі. Головну Волинську групу було розбито під с. Малі Миньки. Врятувалася лише невелика група вояків. Останньою похід проводила Бессарабська повстанська група, головний відділ якої 18 листопада 1921 р. захопив декілька сіл поблизу Тирасполя, але під натиском більшовицьких частин змушений повернутися до Румунії. Другий Зимовий похід не викликав загальноукраїнського повстання і повалення більшовицької влади.

- Узагальнено причини поразки і наслідки Другого Зимового походу. Серед причин поразки відзначено: розміщення в Україні великої кількості червоноармійських частин, діяльність НК і більшовицьких підрозділів для боротьби з повстанцями, зменшення чисельності повстанських сил, брак озброєння і спорядження в вояків повстанських груп і місцевих українських повстанців, запізнення з терміном проведення походу. Здебільшого, Другий Зимовий похід мав негативні наслідки - багато його учасників загинули, не вдалося підняти загальноукраїнського повстання, як наслідок відбулося зменшення масштабів визвольної боротьби. Водночас він став свідченням незламності українського війська і існування державної ідеї. Революційна боротьба українського народу, яка завершилася Другим Зимовим походом, викликала тимчасову зміну ставлення більшовицького керівництва до українців і введення НЕПУ, а згодом - українізації.

ПУБЛІКАЦІЇ, ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ: 1. Файзулін Я. Михайло Білинський - один з лицарів Другого Зимового походу. (До 85 річчя від дня загибелі) // Календар-щорічник Центру українознавства на 2006 рік. - К., 2005. - С. 243 - 245.

2. Файзулін Я. Зимовий похід 1921 року: історіографія та джерельна база // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. - К., 2006. - Вип. 10. - С. 41 - 45.

3. Файзулін Я. Більшовицький терор і його вплив на повстанську боротьбу в УСРР напередодні Другого Зимового походу // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2007. - № 2 (39). - С. 161 - 167.

4. Файзулін Я. Діяльність ППШ при ГКВ УНР з підготовки Другого Зимового походу // Історичний журнал. - К., 2007. - № 4. - С. 46 - 53.