Другий Зимовий похід УПА - Курсовая работа

бесплатно 0
4.5 45
Спільний польсько-український виступ проти більшовицьких військ у 1920 році. Бій під Малими Миньками - останній бій української армії періоду Визвольних змагань. Умови перебування Армії УНР на території Польщі. Проведення виступу у тилу більшовиків.

Скачать работу Скачать уникальную работу

Чтобы скачать работу, Вы должны пройти проверку:


Аннотация к работе
Яке велике і страшне фізичне і моральне знищення несла комуно-більшовицька влада Україні й українцям як народові. Якби народ не дав збаламутити себе лжепророком, своїм і чужим, і не став одностайно до боротьби з наїзником та його прибічниками в Україні, він мав би нагоду закріпити свою власну українську державність. Щоправда, слова «відома» і «трагедія» не стосувалась «якихось» пятидесяти мільйонів українців, яким за радянських часів шкідливо було знати серед багатьох інших і цю правдиву сторінку своєї власної історії. Тому, на жаль, у свідомості більшості тодішніх жителів України Григорій Косовський був героєм, а Юрій Тютюнник - «бандитом»; хоча саме за наказом «героя» було розстріляно 359 обеззброєних полонених українських вояків Ю.Тютюнника, які прийшли до своєї України з однією метою - повалення в рідній країні радянської влади і утвердження її як незалежної держави. Петлюра звернувся до польської влади дозволити існування Армії УНР на польських теренах, супроводжуючи це клопотання і додатковими проханнями: щоб до українських військ не залучали полонених російських вояків, щоб не було порушено структурної організації української армії, щоби польська влада подбала про медичне обслуговування і харчування вояків, щоби старшинський склад одержав право вільного пересування у межах Польщі і право безперешкодного виїзду за кордон за дипломатичними паспортами.Внаслідок того дорога з села була забита возами. Але колона ще не встигла вийти за село, як з лісу на відстані 300-400 кроків від дороги зявилася велика лава большевицької кінноти й почала обстрілювати колону повстанців. Коли ж колона повстанців вийшла з села й почала витягуватися поза річку Звіздаль, ворожа кіннота наскочила на задні частини, які були іде в селі і прикривали відступ колони повстанців. Ситуація була безнадійною, бо помогти головним силам було неможливо. Але цього не вдалося зробити, бо паніка охопила вояцтво, коли воно побачило, що весь вищий командний склад, будучи на конях, - утік, і врешті-решт повстанці опинилися в чистому полі.* Цифри попереду прізвищ означають порядкові номери, під якими ці прізвища були вміщені в списках, розвішаних у громадських місцях в Україні відразу після розстрілу. Гідним уваги залишаються ще питання: скільки повстанців загинуло в бою під Малими Миньками? Згідно із вищенаведеним протоколом Надзвичайної комісії, в битві лід Малими Миньками мало б загинути 400 повстанців. Касименко, що «під час бою було там зарубано понад 400 бандитів і понад 500 чоловік взято в полон».[12,172] Але вже сама так заокруглена цифра викликає застереження. В.В.), та що «в районі Малих Миньків - Звіздаля 200 бандитів загинули в бою, решта здалася».[8,156] Іншими словами, в полон мало б потрапити більше тисячі.Не поталанило й Басарабській групі, яка повинна була бути першою, бо її основним завданням було відтягнути увагу большевицького командування від західного кордону. Немає сумніву, що найслабшою ланкою всього походу був брак належної розвідки й належного звязку з повстанчими групами в Україні. Таке ставлення можна пояснити лише тим, що таборяни, не розбираючись глибоко в тих обставинах й умовах, в яких нам доводилося боротися в Україні, були переконані, що учасники повстання не використали всіх можливостей. «Генерал Тютюнник, розпочавши формування головної Волинської групи, переоцінив інформаційні вісті з України, - писав Шпілінський, - й не зважив, що безоглядний масовий червоний терор, який лютував цілий рік, мусив, зрештою, ослабити активність місцевого населення, що успіх загального повстання обумовлювався не надією на першу широку допомогу з боку населення, але першими бойовими успіхами Повстанчої Армії». Велику частку відповідальності за Другий Зимовий похід несе й сам командуючий Повстанчою Армією, який, переконавшись у підступності поляків і побачивши жахливий стан дорученого йому війська, повинен був скоригувати свій план і відкласти його реалізацію, як йому це пропонував полк.Аналізуючи результати 2-го Зимового походу Повстанської Армії УНР, слід підкреслити, що його проведення не було належним чином підготовлене. Цей рейд не приніс, та і не міг принести результату, на який розраховувало командування штабу, - на загальне повстання в Україні. Проте це не применшує героїзму учасників походу, які йшли на вірну смерть, використовуючи останню, хоча й малу можливість відстояти право жити в українській державі. За часів радянської влади згадувати про героїв Другого Зимового походу було заборонено. Спогади про них намагалися витравити з народної памяті, занедбавши їхні могили, а також сформувати викривлену оцінку прагнень героїв, обзиваючи їх буржуазними націоналістами, ворогами радянського ладу.

План
План

Вступ

1.Бій під Малими Миньками.

2.Базар. За Україну , за її волю…

3.В поворотній дорозі.

Висновок

Вывод
Аналізуючи результати 2-го Зимового походу Повстанської Армії УНР, слід підкреслити, що його проведення не було належним чином підготовлене. Більше того, ППШ не врахував всіх обставин з військової точки зору. Цей рейд не приніс, та і не міг принести результату, на який розраховувало командування штабу, - на загальне повстання в Україні. Це був скоріше порив безнадії і відчаю, який став завершальним етапом українських визвольних змагань 1917 - 1921 років. Проте це не применшує героїзму учасників походу, які йшли на вірну смерть, використовуючи останню, хоча й малу можливість відстояти право жити в українській державі.

За часів радянської влади згадувати про героїв Другого Зимового походу було заборонено. Спогади про них намагалися витравити з народної памяті, занедбавши їхні могили, а також сформувати викривлену оцінку прагнень героїв, обзиваючи їх буржуазними націоналістами, ворогами радянського ладу. Репресії 1930 - х років винищили тих, хто зберігав память про жертовну смерть учасників повстанського рейду, різним чином публічно не засвідчуючи.

У листопаді 1941 року Центральний Провід ОУН, зокрема і наш земляк Олег Ольжич, став ініціатором вшанування памяті героїв ІІ Зимового походу. На могили розстріляних прибуло багато люду. І звучало над громадою, яка схилила у скорботній задумі голови, сумні слова Олега Ольжича: Позаду смерть! Чекає Звіздаль

Не місце страти - тріумфальна арка

Тепер вже піде у весняну даль

На все твій шлях негнутий прямо.

26 серпня 2000 року у селі Базар Народицького району відкрили меморіал героям Другого Зимового походу. Слава героям, які віддали життя за вільну Україну!

Слід зазначити, що ми розуміємо неминучість помилок у цьому дослідженні. Насамперед, через неможливість звірити дані анкет з іншими джерелами. По-друге, намагання декого з полонених (на нашу гадку, переважно старшин) приховати дійсне прізвище, імя, по-батькові, місце народження, військове звання, освіту тощо. Ще одним моментом, що ускладнював роботу, стала невиразність почерків тих, хто заповнював анкету, як і те, що анкети заповнювалися олівцем, до того ж, 85 років тому. Ускладнювало розпізнання анкетних даних й те, що поверх них була написана резолюція: "Расстрелять. м. Базар. 23 (або 22). XI. 1921 г. Гарькавый, Котовский, М. Фриновский, Лившиц..." (і ще один нерозбірливий підпис, очевидно Іванова). Ця резолюція, а також підписи були написані хімічним олівцем розмашисто, з притиском. Накладання ліній ускладнювало діагностику прізвищ та інших даних. Напевно, й не всі козаки і старшини виразно називали свої прізвища і той, хто фіксував їх, міг частково видозмінювати їх. Є підстави припускати, що допит вели малограмотні слідчі-чужинці, що не знаючи української специфіки, вносили і свою дещицю плутанини.

Характерним було непоодиноке розходження написання прізвищ в анкеті і у списку розстріляних. Тобто, самі більшовики подекуди подавали дві версії одного й того ж прізвища. Інколи це допомагало нам вияснити найбільш вірогідний варіант. Хоч і не завжди... Складалося враження, що інколи у списку уточнювали прізвище, а подекуди, навпаки, змінювали його до невпізнання.

У пошуках інколи допомагав варіант, наведений у реабілітаційному висновку, хоч треба зазначити, що той, хто підготовляв ці висновки, подекуди додавав і власні помилки, що призводило інколи до "реабілітації" неіснуючих людей.

Щоб збільшити шанси знайти рідних розстріляних у м. Базар і донести до них правду про тернистий шлях їхнього родича, ми вирішили подавати й назву сіл чи волостей, точних назв яких встановити не вдалося. Але оскільки місцеві люди краще розбираються в топоніміці своєї місцевості, то вони й допоможуть нам згодом встановити істину.

Список литературы
1, 5, 6. Герчанівський Д. Вигнати окупанта. - Мюнхен: Видавництво Крайової Управи Братства колишніх Вояків 1 - ої Української Дивізії УНА в Німеччині, 1963. С.48.

2, 12, 13. Вишнівський О. Базар. Голгота 359 - ти. - К.: Незборима нація, 1997. - Ч. 17 (130). С.3.

3, 8. Кузь К. Під Малими Миньками. - Вісті Комбатанта. Торонто - Нью - Йорк, 1971. - Ч. 6. (56). - С. 8.

4. ДА СБУ, арх.. 74629 фп, т.1, арк.. 33 зв. Знайшов Р. Коваль.

7. Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. - К.: Фундація ім.. О. Ольжича, 1995. - Ч. 21. - С. 21.

9, 11, 14. ЦДАВОУ, ф. 1078, оп. 2 спр. 210, арк. 46 - 48 зв. Знайшов П.Стегній.

10. ЦДАВОУ, ф. 1078, оп. 2 спр. 210, арк. 105, 106. Знайшов П.Стегній.

«Додаток 1»

Наказ про розстріл

1921 року 22 листопада. Надзвичайна комісія - пятірка у складі: голови пом. командвійськ КВО тов. Гаркавого, голови губчека тов. Лівшіца. заст. нач. особвідділу КВО тов. Іванова. нач. опервідділу ВЧК тов. Фріновського й нач. кавдивізії тов. Котовського на підставі допитів захоплених бандитів, документів і наказів розбитої в бою під с. М.Миньками Овруцького повіту Волинської губернії 17 листопада 1921 р. банди Тютюнника, а також інших слідчих матеріалів особливого відділу КВО і Київської ГЧК по цілому ряду викритих шпигунських і петлюрівських організацій на терені УССР знайшли: 1. Озброєний напад на совєтську республіку був наслідком довгої, протягом не менш 10 - 11 місяців, праці Петлюри, Тютюнника та їхніх однодумців із числа тих, що залишилися від не один раз уже битої армії так званої УНР і зібраної в Польщі української еміграції. Робота ця велася шляхом військової підготовки інтернованих у таборах відділів Петлюри. Крім військових приготувань. провадились також підпільні приготування організації повстання на Ліво- і Правобережній Україні.

2. Для досягнення мети, щоб знесилити совєтську республіку, перешкодити їй вести господарські роботи, відомий авантюрист Петлюра випустив на терени совєтської республіки заздалегідь зорганізовані в таборах банди душогубів і грабіжників. Для цього в таборах були відібрані найбільш надійні борці й досвідчені старшини. Пересування ешелонів робилося під виглядом робітничих партій, всім козакам і командному складові наказувалось відповідати на запитання під час пересування в згаданому вище дусі. Всі учасники знали, що вони йдуть для підняття збройного повстання, ти більше, що разом з бандами прибули й міністри всім адміністративним апаратом, який мав перейняти в свої руки всю владу негайно після захоплення території УССР.

3. Головна організація під командуванням самого Тютюнника, призначеного командуючим повстанчими військами, проводилась на ст.. Костопіль у 25 верствах на північ від Рівного. Тут був зосереджений відділ під назвою кінна дивізія, зі штабом армії й цивільним урядуванням на чолі, кількістю понад 1000 осіб. Після зосередження відділ зробив перехід через кордон і виступив на територію УССР. Подальша діяльність банди відповідає безідейній і хитрій петлюрівщині.

4. Наїзд скоївся саме у той момент, коли совєтськими республіками було кинуто все, не виключаючи й частин Червоної Армії, на господарчий фронт (тобто на грабування хліба в українських селян для голодної Росії, незважаючи на те, що Південна Україна також голодувала. - П.Д.). У результаті банді вдалося, ухиляючись від бою, просунутись у глибину території УССР. Але направлена проти неї кавчастина наздогнала її і у районі М. Миньок знищила. Зарубано в бою більш як 400 чоловік й захоплено до полону 537 чоловік, в тому числі й поранені. В момент бою деякі особи з вищого командування, бачачи безвихідність становища, самі себе розстрілювали й підривали бомбами.

5. Усього перед Надзвичайною комісією (пятіркою) постало 442 чол., решта померли від ран до приходу комісії або перебували в тяжкому стані й були залишені до видужання.

Керуючись велінням революційної совісті та щоб запобігти подібним злочинам і показати всьому капіталістичному світові та його наймитам. що Влада Рад нещадно карає всякого, хто спокуситься порушити її .мирну працю. - надзвичайна пятірка постановляє: Перелічених у прикладенім до цього списку осіб, у кількості 359 чоловік, як злісних і активних бандитів, розстріляти.

Осіб вищого командного складу й цивільного управління, що знаходилися при штабі армії Тютюнника, в кількості 41 чоловіка, відправити для додаткового допиту слідчими установами.

Колишніх червоноармійців. які потрапили до полонії б 1920 році й приєдналися до банди з метою вирватися з полону, в кількості 42 чоловік, відправити до особливого відділу КВО для перевірки».

Протокол підписали: голова Надзвичайної комісії Гаркавий, члени: Лівшіц, Іванов, Котовський. Фріновський і секретар Літвінов.

М. Базар, 22 листопада 1921 р.

Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность
своей работы


Новые загруженные работы

Дисциплины научных работ





Хотите, перезвоним вам?

Что-то пошло не так...
Похоже, вы используете блокировщик рекламы.