Друга світова війна на Украіні - Курсовая работа

З наближенням Європи до другої світової війни українці, здавалося, мало що могли втратити внаслідок тих докорінних змін, до яких вона могла призвести. Страждаючи від ран сталінщини, а в західних частинах - від дедалі більшого гноблення Польщею, Румунією та Угорщиною, українці мали підстави сподіватися, що будь-які, хай навіть спричинені війною, зміни принесуть покращення умов їхнього існування.Другий етап почався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. й тривав до осені ,1944 р., коли німецькі війська були вигнані з України. Протягом цього часу вся Україна була загарбана нацистами. Серед багатьох чинників, що призвели до війни, вирішальне значення мали дві дипломатичні угоди, які справили на українців безпосередній вплив. Кваплячись оволодіти своєю частиною гинучої польської держави, 17 вересня радянські війська вступили у Східну Польщу і зайняли майже всі землі, населені українцями та білорусами. Більшовики оголосили, що прийшли як «прапороносці високих гуманістичниих принципів», виправдовуючи співпрацю з нацистами у розчленуванні Польщі прагненням допомогти пригнобленим меншостям і насамперед «братам» - українцям та білорусам.Зі свого боку інтегральні націоналісти, розчаровані політикою Гітлера щодо Карпатської України, не мали наміру бути знаряддям для Берліна; вони поставили собі за мету скористатися війною й поширити по всій Україні власний вплив. Серед німців існувала різка розбіжність поглядів на ОУН: абвер (військова розвідка) на чолі з адміралом Вільгельмом Канарісом, що мав тривалі звязки з ОУН, виступав за співпрацю з нею, але нацистський партійний апарат на чолі з Мартіном Борманом із презирством відмовлявся розглядати її як серйозний політичний чинник. Уже в перші дні німецької окупації України конфлікт між інтересами інтегральних націоналістів і німців вийшов на передній план. З цією метою вони зібрали близько 2 тис. своїх членів, переважно з числа ОУН-Б, й розділили їх на похідні групи, давши тим настанову йти вглиб України слідом за наступаючими військами. У жовтні 1941 р. члени ОУН-М, які щойно влаштувалися в Києві, виступили з ініціативою створення (в основному із східних українців) Української Національної Ради, сподіваючись, що вона стане центральним урядовим органом України.В 1943 р. у нацистсько-радянській війні відбувся вирішальний перелом: коли німецький наступ вичерпав свою навальну силу, радянські війська розпочали гігантський контрнаступ. Масовий удар радянських військ на Україну здійснили 40 % піхотинців Червоної армії та 80 тис. танків. За даними західних істориків, Червона армія мала потрійну перевагу в загальній чисельності людей і - завдяки американським поставкам - майже пятикратну перевагу в техніці. Проте радянські джерела стверджують, що чисельна перевага була менш ніж двократною і що своїм успіхом контрнаступ завдячує скоріше звитязі та вмінню воїнів, ніж їхній переважаючій кількості. Вона проводилася з метою залучення радянських громадян на окупованих територіях до опору німцям та для зображення сталінського режиму в новому світлі; мовляв, після війни він буде більш стерпним.У другій світовій війні українці, національна свідомість яких зросла порівняно з періодом 1917-1920 рр., потрапили у лещата між радянським режимом та нацистами. На відміну від 1917-1920 рр. українці опинилися у становищі, коли вони могли лише реагувати на події, а не впливати на них. До них слід насамперед віднести те, що в результаті радянського завоювання Західної України вперше за багато століть усі українці зєдналися у межах одного політичного цілого, тобто СРСР, а конкретніше - в межах Української Радянської Соціалістичної Республіки.

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Початок війни, причини невдач, окупація України. Політика окупаційної влади 4

2. Партизанський рух і підпільна боротьба на території України. ОУН та УПА 12

3. Визволення та відбудова України 19

Висновки 24

Список літератури 25

У другій світовій війні українці, національна свідомість яких зросла порівняно з періодом 1917-1920 рр., потрапили у лещата між радянським режимом та нацистами. На глибоке розчарування інтегральних націоналістів, вони практично не мали змоги діяти згідно з власними інтересами. На відміну від 1917-1920 рр. українці опинилися у становищі, коли вони могли лише реагувати на події, а не впливати на них. І все ж, попри страхітливі втрати й невдачі, остаточні підсумки війни з української точки зору мали й деякі позитивні моменти. До них слід насамперед віднести те, що в результаті радянського завоювання Західної України вперше за багато століть усі українці зєдналися у межах одного політичного цілого, тобто СРСР, а конкретніше - в межах Української Радянської Соціалістичної Республіки. До того ж тимчасові поступки Сталіна національним прагненням неросійських народів породили сподівання, що після війни «все стане інакше». Нарешті, Україна як складова Радянського Союзу стала однією з переможниць у війні. У серцях багатьох радянських українців радість перемоги поєднувалася з почуттям надії, про яке у 1945 р. один радянський офіцер казав: «Уся атмосфера була сповнена надії на щось нове, щось чудове і славне. Ніхто з нас не мав жодних сумнівів щодо нашого світлого майбутнього».

1. Аркас М.М. Історія України - Русі.- К., 2003.

2. Бойко І.О. Історія України.- К., 2001.

3. Дикий А. Неизвращенная история Украины.- Нью-Йорк, 1960.

4. Полонська-Василенко Н. Історія України.-К., 2000.

5. Рогожина А.И. Історія держави і права України.- Х., 2003.

6. Субтельний О. Історія України.-К., 2003.

7. Яременко С.І. Правда про українську Дивізію “Галичина”. - Львів, 2000.