Людина фрейдистського типу як головний герой Плужникової доби. Екзистенціалізм як напрям у літературі. Проблема вживання в "роль будівничого", або спроба знищити "старе коріння". Драматург, що балансує на межі прихованого антагонізму із суспільством.
У своїх статтях під назвами «Скривавлені сліди» й «Огниста радість», «Це закон: замруть червоно жили..», «Чи знав Євген Плужник, що він екзистенціаліст?» та інших авторка пропонує нашій увазі літературознавчу та філософську оцінку його творчості. Перший розділ під назвою «Євген Плужник - екзистенціаліст», який має два підрозділи - «Екзистенціалізм як напрям в літературі й основа творчості письменника» та «Особливості драматургії 20-3 0-х років та нова ідеологія влади», покликаний представити функціонування екзистенціалізму в літературі, виявити його головні риси та особливості, а також інтерпретацію цього напряму творчістю Євгена Плужника. Другий розділ «Переломність епохи як ознака деградації поколінь у творчості Євгена Плужника» складається із трьох підрозділів, які мають такі назви: «Людина фрейдистського типу як головний герой Плужникової доби», «Проблема вживання у «роль будівничого», або спроба знищити «старе коріння» та «Драматург, що балансує на межі прихованого антагонізму із суспільством». Згодом, підійшовши ближче до творчості Євгена Плужника, матимемо змогу в процесі аналізу його творів переконатися, що інтуїція тут відіграє далеко не другорядну роль, особливо у проекції на майбутні суспільно-політичні колізії. Для цього потрібно пройти певні етапи: відчуття “викинутості” й покинутості у світі, “межової ситуації”, яку людина переживає у ворожому і абсурдному середовищі, перебуває на межі життя і смерті, відчуває глибокі психологічні кризи, усвідомлює конфлікт зі світом, що й призводить до самоаналізу та пізнання й вибору життєвих вартостей, і вільного та свідомого дотримання їх у своєму житті.Демонстрація героя як поля боротьби трьох начал, які іменуються як «Ід», «Еґо» та «Супереґо» бере свій початок у творчості Євгена Плужника ще з його роману «Недуга» (1928), у якому спостерігаємо трактування еросу як екзистенційної та моральної проблеми. Тож невипадково, вислухавши його сповідь, його суперник інженер Сквирський, якого обрала Завадська, відчуває це вагання між жагою і прагненням духовного звязку: «Щоб покохати жінку, треба полюбити її, як людину. Наталка прагне відійти від патріархальної традиції, розриває свої стосунки з Орловцем, аби самоствердитися як особистість, яка сама може бути творцем власного життя і яка шукає кохання, а не шлюбу. Продовжуючи розгляд своїх героїв під кутом зору психоаналізу, Євген Плужник написав пєси «Змова у Києві» (інші назви «Брати», «Інженери», «Шкідники», «Фашисти», яка видана у 1933 році, «Професор Єухораб» (1929 р.) та «У дворі на передмісті» (1929 р.). Плужник створює своєрідну герметичну систему, яка є ніби проекцією цілої людської спільності: мати і діти, чоловік і жінка, брат і сестра, коханці і закохані, молодість і старість, життя і смерть.У процесі дослідження драматургії Євгена Плужника в контексті доби ми звернулися до екзистенціалізму як домінанти його поліфонічної творчості, яка включає не тільки драматургію, а й поезію та прозу. При цьому ми розглянули екзистенціалізм і з літературознавчої, і з філософської точок зору, не забуваючи представити його у світлі світової літератури та використовуючи твори інших відомих письменників-екзистенціалістів. Працюючи над розкриттям суті екзистенціалізму як окремого повноцінного напряму, ми сконструювали психологічний портрет особливого героя - особистості у вирі екзистенційного протистояння. Головними рисами характеру такого героя стали відчуження, самотність, нудьга, біль, а також вміння робити вибір в екстремальних ситуаціях. Екзистенціалізм, сягаючи своїми витоками світової літератури, глибоко зрісся із творчістю Євгена Плужника.
Вывод
У процесі дослідження драматургії Євгена Плужника в контексті доби ми звернулися до екзистенціалізму як домінанти його поліфонічної творчості, яка включає не тільки драматургію, а й поезію та прозу. При цьому ми розглянули екзистенціалізм і з літературознавчої, і з філософської точок зору, не забуваючи представити його у світлі світової літератури та використовуючи твори інших відомих письменників-екзистенціалістів.
Працюючи над розкриттям суті екзистенціалізму як окремого повноцінного напряму, ми сконструювали психологічний портрет особливого героя - особистості у вирі екзистенційного протистояння. Головними рисами характеру такого героя стали відчуження, самотність, нудьга, біль, а також вміння робити вибір в екстремальних ситуаціях. Адже, за Сартром, кожна людина має зробити свій вибір. При цьому вона повинна обовязково послуговуватися інтуїцією як ще однією категорією буття.
Екзистенціалізм, сягаючи своїми витоками світової літератури, глибоко зрісся із творчістю Євгена Плужника. Його герої вступають у протистояння з добою, виявляючи свою незгоду екзистенціальною мовою. Вони використовують мовчання, відчуження, втечу, усамітнення та інші способи порятунку в кризових ситуаціях. І ці елементи у формуванні їхніх характерів промовляють впевненіше та багато значніше, ніж будь-які слова.
Професор Сухораб (пєса «Професор Сухораб») не може змиритися з духовною деградацією власних дітей і тому змушений під впливом тягаря власного сумління покинути рідний дім. В його образі яскраво представлена позиція автора щодо тих змін, які відбувалися в людях нової радянської держави, та системі їхніх цінностей. Проблема невлаштованості людини, попри обіцяне з боку влади безхмарне майбутнє, є символічним кодом трагічного покоління митців 20-30-х років XX століття.
Г ерой трагікомедії Євгена Плужника «Змова у Києві» Лукаш роздвоюється між почуттям і страхом за долю сина та умовами доби, згідно з якими син Аркадій підлягає фізичному знищенню. Специфіка зіткнення почуття і обовязку, властивого класицизму, тут набуває нового ідеологічного забарвлення. Вибір Лукаша співзвучний з вибором Є. Плужника, який не боровся із владою пафосними політичними гаслами, а навпаки, завжди впевнено намагався відтворювати правду у своїх творах.
Протистояння героїв драматурга відбувається не стільки на зовнішньому рівні, скільки на рівні сумління. Деградація поколінь у пєсах Є. Плужника представлена неоднозначно. Провідний герой залишається стійким до впливів навколишнього середовища, тоді як його оточення виявляє ступінь своєї еволюції чи деградації через щоденний вибір. Легкі риси деградації спостерігаються найчастіше у представниках нового покоління, дітях, які мають великі амбіції та вимоги при відсутності бажання працювати над собою.
Важливим у процесі дослідження є виявлення особливостей драматургії 20-30-х років. Ми визначили, що за своєю тематикою та проблематикою вона взаємоповязана. Та що найголовніше, драматурги майже завжди порушували питання роздвоєння особистості, коли не має значення, чи це інтелігентська сфера, чи поле бою. Нам вдалося простежити ідеологічне засліплення героя, який під впливом життєвої правди все-таки еволюціонує, оскільки у відповідний момент приходить усвідомлення абсурдності боротьби на користь радянської влади. Відбувається національна самоідентифікація людини на тлі пореволюційної дійсності.
На відміну від попереднього розвитку драматичної думки, відбувається зміна тематики та проблематики, і це також можна вважати досягненням доби. Адже, порівняно з попередньою драматургією, у пєсах 20-30-х років концентрат психологізму та філософічності значно вищий. Індивід, виходячи з естетичних категорій доби, замислюється над глобальними питаннями: кохання чи пристрасть, духовне чи тілесне, раціональне чи ірраціональне.
Відбувається, так би мовити, пошук виходу із суспільної пастки ціною власного спокою. Формально приймаючи нову ідеологічну базу, драматурги продовжують висвітлення найбільш гострих національних проблем.
Досліджуваний нами драматург Є. Плужник створює екзистенційно самотнього героя, який, проте, готовий радше прийняти вигнання, ніж зручно продати себе на догоду владі. Такий герой ніколи не здеградує, оскільки біль, самотність і відчуження стали для нього естетично вищими за брехню та підступ. Якщо вже не можна стати у пригоді рідній Батьківщині своєю діяльністю, то бодай віддати їй частину своєї зболеної душі та вірність національним цінностям. Степан Кирилович із комедії «У дворі на передмісті» нехтує думкою оточення, приймаючи дружину-зрадницю. Ми переконуємося в тому, що поведінка героїв є високоморальною.
У результаті нашого дослідження, заглиблюючись у психологію героїв пєс Є. Плужника, ми виявили могутній вплив психоаналітичного чинника як ключового над тлі доби. їхні душі є постійним полем для боротьби трьох начал людської психіки - Воно, Я і Над-Я. Найбільш поширеними термінами є лібідо та сублімація. Особистість намагається знайти вихід із напруженої ситуації, або підкорившись їй, або спрямувавши свою енергію в інше русло, абстраговуючись від навколишньої дійсності. Дружина художника Кирила Валентина зраджує чоловіка з інженером Петренком, повністю нівелюючи цінності сімейного життя і йдучи за інстинктом, що цілком відповідає ідеологічним канонам епохи («Змова у Києві»). Героїня пєси «У дворі на передмісті» Ольга, поховавши чоловіка, одразу кидається в обійми дрібного урядовця Подільського.
Декому з героїв вдається дійти до відчуття катарсису, але це досягнення реалізується ціною власного життя. Так стається із сином Лукаша Аркадієм (трагікомедія «Змова у Києві»), який, не знайшовши виходу із важкої ситуації і не бажаючи здатися владі, завершує життя самогубством.
Отже, в результаті аналізу драматургії Є. Плужника в контексті доби нам вдалося відповісти на поставлені запитання та виявити, що історична доба майстерно відображена автором і відповідає психології його героїв.
Список литературы
1. Бажан А. Євген Плужник в Умані: Спогади // Сучасність. - 2005. - №4. - С.121-122.
2. Базилевський Б. Євген Плужник // Базилевський В. І завязь дум, і вільний лет пера. - К., 1990. - С.156-177.
3. Барабаш А. Інтимні мотиви в поезії Є. Плужника // Українська мова та література. - 1999. - №4. - С.12.
4. Бондаренко А. Збагнув усю непереможність днів. Текстове поле «людина в часі» в художньому мовомисленні Євгена Плужника // Урок української. - 2005. - №1-2.-С.27-29.
5. Бутенко Н.Ю. Динаміка міжособистісного конфлікту (за Д. Дена) //
12. Коваленко Г. Остання зустріч з Григорієм Косинкою // Українська мова та література. - 2004. - №25-28. - Є.26-38.
13. Ковалів Ю. ...Виріс я на межі двох світів. До 100-річччя від дня народження Євгена Плужника // Дивослово. - 1998. - №12. - Є.5-7.
14. Ковбас Б., Костів В. Ефективні шляхи і способи попередження та розвязання сімейних конфліктів // Ковбас Б. Родинна педагогіка: У 3-х т. - Івано-Франківськ, 2006. - 210-238.
15. Кореневич М.Л. Типологія та поетика драматургії М.Куліша у контексті європейської і нової драматургії. - Автореферат дис.. ..канд.філол.наук. - К., 2008. -С. 2-15.
16. Крижанівський С. Євген Плужник. До 70-річчя з дня народження українського поета // Українська мова і література в школі. - 1968. - №12. - Є.87-88.
17. Кудрявцев М.Г. Драма ідей в українській новітній літературі. - Автореферат дис...д.філол.наук. - Харків, 2008. - Є. 1-33.
18. Куриленко І.А. Роман Є. Плужника «Недуга»: спроби екзистенціального аналізу // Вісник Харківського національного університету їм. В.Н Каразіна. Серія: Філологія. - Харків, 2005. -№666. Вип. 45. -С. 74-76; С. 109-112.
19. Лавріненко Ю. Євген Плужник: поезія // Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. - Антологія 1917-1933.-Мюнхен, 1959. - С.273-283.
20. Літературознавчий словник-довідник: Друге видання, виправлене, доповнене. - К.: Видавничий центр «Академія», 2006.
21. Лощинська Н.В. Журнал «Червоний шлях» та літературний процес 20-30-х рр. в Україні. - Автореферат дис... канд. філол.наук. - К., 2006. - С. 2-15.
22. Лущій Є. Плужник і Підмогильний: у складних філософських пошуках // Українська мова та література. - 1999. - №4. -С. 10-11.
23. Михальчук У.Д. Конфлікти та причини їх виникнення // Психологічна газета. - 2007. - №4 (лип.). - Є. 16-18.
24. Мороз-Стрілець Т. Репресований через місяць: [Спогади про поета Є. Плужника] // Вітчизна. - 1988. - №12. - Є.156-157.
25. Не треба сліз, моя далека Галю! Кохання Є. Плужника //Галичина. - 2006. - 8 червня. - С.16.
26. Новиченко Л. Євген Плужник. - В кн.: День поезії. - К., 1965. - С. 140-141.
27. Новиченко Л. По той бік спокою [Є. Плужник]. - В кн.: Новиченко Л. Не ілюстрація - відкриття. -К., 1967. - С.251-326.
28. Новиченко Л.М. По той бік спокою: Поезія Є Плужника. - В кн.: Новиченко Л.М. Вибрані праці: В 2-х т. (Т. 2). - К., 1984. - С. 271-332.
29. Пономарьов В. Поет з хрещатої долини: [Є Плужник] // Дзеркало тижня. 2009. - 7 лютого (№4). - С.16.
30. Русинка І. Психодіагностика, прогнозування і профілактика конфліктів // Русинка 1.1. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами [Текст]: навчальний посібник. -К., 2007. - С.159-195.
31. Солодовник Т. Барви Плужникової поезії // слово і час. - 1998. -№12. - С.22-25.
32. Соложенкина С. Горькие прозрения: О судьбе и творчестве [позта] Е.Плужника // Лит.обозрение. -1991. - № 10. - С. 19-21.
33. Скрида Л.М. До питання про майстерність 1-ої книги Плужника «Дні» // Вісник Київського університету №15. Серія: філологія, 1973. - С.6-67.
34. Скирда Л. Євген Плужник: Нарис життя і творчості. - к.: Дніпро, 1989. - 151с.
35. Скирда Л. Євген Плужник - драматург // Радянське літературознавство, 1972. - №7. - Є.30-36.
36. Скирда Л.М. Плужник Е.П. (писатель и время). - Автореферат дис. на соиск. уч.степ.канд.филол.наук. - К., 1974. - 20с.
37. Скирда Л. Повернувся назавжди: [Про українського поета Є. Плужника] Вітчизна. - 1988. -№12. - С. 148-155.
38. Скирда Л. Про роман Є. Плужнка «Недуга» // Українське літературознавство. Респ. міжв. Збірник, 1972. -Вип. 15. - С.81-86.
39. Скирда Л. Соціальна обумовленість літературних типів у творчості
Є. Плужника. Етика і естетика // Міжвуз. наук, збірник, 1972. - Вип. 12. - Є.79-84.
41. Тайга М. Як помер на Соловках поет Є. Плужник Дніпро. - 1991. - №1. - С.178-202.
42. Токмань Г. Діалоги Є. Плужника з душею: лірика // Вітчизна. - 1999. - №1 - 2.-С.140-143.
43. Токмань Г. «Дні» Є. Плужника: художній обряд і філософія. До 100-річчя письменника // Дзвін. - 1998. - №11-12. - С. 138-141.
44. Токмань Г. Майстерність вірша і образу // Токмань Г. Жар думок Є. Плужника: лірика як художньо-філософський феномен. - К., 1999. - С. 138- 149.
45. Токмань Г. Мистецтво мовчання: один із феноменів лірики Є. Плужника Сучасність. - 1998. - №9. - С.114-177.
46. Токмань Г. Прекрасні «помилки» Є. Плужника Українська мова та література. - 1998. - №42. - С.2-3.
47. Токмань Г. «Скривавлені сліди» й «Огниста радість» (Спроба хронологічного прочитання лірики Є. Плужника) Слово і час. - 1998. - №2. - С.39-44.
48. Токмань Г. Художньо-філософська своєрідність екзистенціальних мотивів у ліриці Є. Плужника // Токмань Г. Жар думок Є. Плужника: лірика як художньо-філософський феномен. - К., 1999. - С. 75-137.
49. Токмань Г. «Це закон: замруть червоножили...» (Мотив смерті в ліриці Є. Плужника) // Дивослово. - 1998. - №6. - С.57-59.
50. Токмань Г. Чи знав Є. Плужник, що він екзистенціаліст? // Слово і час. - 1999.-№4-5.-С.63-65.
51. Трухін І.О. Конфлікти та засоби їх вирішення // Трухін І.О. Соціальна психологія: Навч. посібник. -К.: УНЛ, 2005. -С.132-137.
52. Хоцяківська І. Кохання у затінку смерті в інтимній ліриці Володимира Сосюри і Євгена Плужника // Сучасний погляд на літературу: Збірник наукових праць. - Вип. 7. - К., 2002. - Є.86-96.
53. Чаплигін А. Ризик та мислення індивіда в умовах внутрішньоособистісного конфлікту // Соціальна психологія. - 2004. - №6. - Є.132-137.
