Драма в аспекті художнього перекладу (на матеріалі українських і російських перекладів п’єси Б. Шоу "Учень диявола") - Автореферат

Художній переклад давно став важливою складовою частиною розвитку суспільно-естетичної свідомості, потужним чинником взаємодії літератур і культур, що здійснюється не тільки на рівні пізнання особливостей культури іншого народу, а й на рівні взаємовпливу та взаємопроникнення проблематики, стилів, жанрів. Чередниченко та інш.) погоджуються з відомою думкою М.Рильського, що перекладацьке мистецтво становить одну з найпотужніших підойм у справі взаємоознайомлення народів та їх спілкування і визначають художній переклад як галузь знань, яка активно впливає на духовне життя суспільства, як найважливішу форму літературних та культурних звязків у сучасному світі, як провідний фактор літературного взаємопізнання. У сукупності українських перекладних текстів саме перекладам з англійської приділяється чи не найбільша увага, і той факт, що англійська й українська мови знаходяться у тривалих і плідних культурно-історичних контактах, є передумовою створення англо-української методики перекладу. Актуальність дисертаційного дослідження визначається тим, що наслідки культурної взаємодії між українською і англійською літературами, безумовно, потребують теоретичного осмислення саме тепер, коли в Україні склалася така соціокультурна ситуація, яка визначила провідну роль україномовних перекладів, причому окремі твори класичної літератури мають декілька перекладів. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні теоретико-методичних засад перекладу драматичних творів, а також у здійсненні літературознавчого і порівняльного аналізу перекладів, який враховує передусім жанрові й родові особливості драми.У "Вступі" обґрунтовано вибір та актуальність дослідження, визначено його методологічну основу й конкретні методи, наукову новизну, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, теоретичну та практичну значущість результатів здійснених літературознавчого і порівняльного аналізу перекладів. Барта та інш.), узагальнено і систематизовано різні погляди вчених на сутність і специфіку драматургії, акцентовано увагу на її функціональному аспекті в системі естетичної комунікації "дійсність-автор - літературно-художній образ дійсності - текст твору - перекладач - реципієнт". Вивчення перекладів драми почасти здійснюється без урахування її родових ознак, що суттєво збіднює й змінює уявлення про драматичний твір як про певну художньо-естетичну цілісність. Так, питання про звязки драми і театру повязане з проблемою співвідношення текстів пєси для читання і для сценічної інтерпретації в перекладі, а також із проблемою стилізованості драматичного мовлення; питання про здатність драми моделювати породжуючу її культуру - з проблемою відтворення в перекладі національно-історичної своєрідності першотвору; особливості мови драми - з проблемою відтворення авторського стилю в ПТ, а також із специфікою адекватного відтворення в перекладі авторської позиції, підтекстів тощо. Шоу в аспекті перекладознавства" - який складається з трьох підрозділів ("Творчість Бернарда Шоу у сприйнятті української і російської культури", "Історичний цикл "Три пєси для пуритан" у творчості Б.Відповідь на питання про специфіку перекладу драми слід шукати шляхом виявлення основних родових ознак драматичного твору. У специфіці драми як літературного роду увиразнюються три характерні риси драматичного твору, що утворюють ту, сказати б, систему координат, в якій здійснюється творчий пошук перекладача: орієнтованість драматичного твору на сценічну інтерпретацію як вираження іманентної театральної природи драми; втілення в драмі дійових сторін буття, а відтак, здатність драматургії моделювати породжуючу її культуру; поліфункціональність мови драми, її сценічність (тобто така властивість, яка уможливлює акустичне сприйняття тексту драми); стилізованість драматичної мови, здатніть драматичної мови активізувати різні засоби літературної виразності, зокрема, змістовно-підтекстову інформацію тощо. Шоу,одного з основоположників синтетичної драми, переконує в тому, що жанрові кордони в конкретній творчій практиці є поняттям надзвичайно динамічним і рухливим, але самим цим фактом не знімається і не спрощується проблема про родові відмінності драми і відтворення їх в перекладі. При перекладі драми не варто чітко розмежовувати поняття "переклад для читання" і "переклад для сценічного втілення", оскільки на обидва ці варіанти перекладу інокультурної драми впливають загальнородові риси драми, а відтак, сприйняття читача і глядача збігаються в головному: драматичний твір має сприйматися ними як естетична цілісність, в якій несуттєвого тексту, другорядних зауважень просто не існує, особливо ж, коли йдеться про твори таких майстрів слова, як Б.Шоу. Однак знання законів театрального мистецтва, використання гнучкої системи різноманітних прийомів з метою досягнення відповідності першотвору допоможуть перекладачеві знайти оптимальні рішення для створення художньо адекватного ВТ твору засобами рідної мови.

Основний зміст дисертації

1. Відповідь на питання про специфіку перекладу драми слід шукати шляхом виявлення основних родових ознак драматичного твору. Дослідження особливостей конкретних драматичних творів і уточнення характерних для них ознак дозволить розвязати деякі актуальні проблеми сучасного перекладознавства.

2. У специфіці драми як літературного роду увиразнюються три характерні риси драматичного твору, що утворюють ту, сказати б, систему координат, в якій здійснюється творчий пошук перекладача: орієнтованість драматичного твору на сценічну інтерпретацію як вираження іманентної театральної природи драми; втілення в драмі дійових сторін буття, а відтак, здатність драматургії моделювати породжуючу її культуру; поліфункціональність мови драми, її сценічність (тобто така властивість, яка уможливлює акустичне сприйняття тексту драми); стилізованість драматичної мови, здатніть драматичної мови активізувати різні засоби літературної виразності, зокрема, змістовно-підтекстову інформацію тощо. А всі інші властивості разом - актуалізують проблему цілісності перекладацької інтерпретації драматичного тексту відносно першотвору.

3. Творчість Б. Шоу,одного з основоположників синтетичної драми, переконує в тому, що жанрові кордони в конкретній творчій практиці є поняттям надзвичайно динамічним і рухливим, але самим цим фактом не знімається і не спрощується проблема про родові відмінності драми і відтворення їх в перекладі. Коли йдеться про творчість такого непересічного митця, як Шоу, радше говорити про гнучкість і відкритість драматичного жанру, про синтетичність його художньої природи.

4. Для вивчення специфіки перекладу пєси Шоу "Учень диявола" необхідно розглянути факти, повязані з трансформацією жанру мелодрами і з її синтетичним характером, а також простежити процес смислової трансформації категорії "історичне" в розумінні письменника.

5. Сучасний статус української культури і літератури дозволяє актуалізувати проблему, яка до цього часу залишалась на периферії наукових інтересів або розчинялась як часткове питання в проблемі більш масштабній - "Бернард Шоу і словянські літератури", тобто безпосередньо звернутись до вивчення процесів входження творчої спадщини Б. Шоу в українську літературу, до визначення його місця й ролі в контексті української і - ширше - словянської культури.

6. Оскільки драматичний твір є своєрідною моделлю соціально-історичного контексту суспільства, відтак, одним з головних завдань перекладача драми Б.Шоу стає відтворення в повному обсязі всіх складових моделі іншої культури, збереження національно-історичної своєрідності першотвору.

7. При перекладі драми не варто чітко розмежовувати поняття "переклад для читання" і "переклад для сценічного втілення", оскільки на обидва ці варіанти перекладу інокультурної драми впливають загальнородові риси драми, а відтак, сприйняття читача і глядача збігаються в головному: драматичний твір має сприйматися ними як естетична цілісність, в якій несуттєвого тексту, другорядних зауважень просто не існує, особливо ж, коли йдеться про твори таких майстрів слова, як Б.Шоу.

8. Перекладачеві слід враховувати, що на його переклад драматичного твору будуть орієнтуватись не тільки читачі, а й режисери, оскільки літературний текст драми - це основа всіх подальших сценічних і кінематографічних версій твору. Правильне, адекватне авторському задумові виділення головного, провідної ідеї митця, необхідність максимальної точності від перекладача першотвору, збереження цілісності структури драми є шляхом до успішного створення адекватного перекладу драматичного тексту.

9. Для того, щоб проаналізувати функції підтексту в драмі і виокремити засоби його вираження, необхідно не тільки дослідити і охарактеризувати художній твір в цілому, а й співвіднести його з контекстом творчості драматурга. Теоретикам і критикам перекладу доцільно звернути увагу на підтекст у драмі, аби віднайти найбільш гнучкі й адекватні засоби його відтворення сприймаючою мовою, оскільки лише в процесі перекладу актуалізуються ті додаткові смисли, що ускладнюють текст драми. І в цьому випадку закономірним і природним буде питання про обєктивну сутність перекладацької інтерпретації.

10. Для адекватного відтворення національно-історичної самобутності ВТ перекладач має усвідомлювати розбіжності в культурному фонді носіїв різних мов і прагнути зробити текст пєси максимально зрозумілим інокультурному реципієнту.

11. Вимоги до перекладу драматичного мовлення випливають із специфіки взаємодії двох видів мистецтва - літератури (драми) й театру: в аспекті вимовляння; в аспекті сприйняття, в аспекті стилю, в аспекті емоційного впливу на адресата.

12. Безумовно, абсолютна тотожність між перекладом і першотвором неможлива. Однак знання законів театрального мистецтва, використання гнучкої системи різноманітних прийомів з метою досягнення відповідності першотвору допоможуть перекладачеві знайти оптимальні рішення для створення художньо адекватного ВТ твору засобами рідної мови.

Основні результати дисертації викладено в таких публікаціях

1. До питання про особливості перекладу драматургічного тексту// Актуальні проблеми вивчення літературних родів. Зб. наукових праць. - Дніпропетровськ: ДДУ. - 1997. -С. 10 - 16. - 0,7 друк.арк.

2. Драматичний твір як модель певної культури// Прідніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка. - Дніпропетровськ. 1998. - №39 (106). - С. 12-16. - 0,5 друк.арк.

3. Бывают ли английские стряпчие, или еще раз о художественном переводе? (на матеріалі пєси Б.Шоу "Учень диявола")// Наукові записки. - Харків. - 1999.-Випуск №3 (24).-Серія "Літературознавство". - С.261 - 274.- 1 друк.арк.

4. Подтекст в драме и проблемы перевода// Література в контексті культури. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - С. 102 -108. - 0,8 друк.арк.

5. Взаємодія культур при перекладі драматургічного тексту// Мова та культура.- Серія "Філологія". - Вип. 1. - Т.3. - Київ: Видав. Дім Дм. Бураго. - 2000. - С.34-36. - 0,5 друк.арк.

6. Творчість Бернарда Шоу в сприйнятті української і російської культури// Мова та культура.- Серія "Філологія". - Вип. 2. - Т.3. - Київ: Вид. Дім Дм. Бураго. - 2000. - С.27-36. - 0,5 друк.арк.

7. Проблема сохранения национально-исторической специфики оригинала в работах Жоржа Мунена// Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. V Міжнародна конференція. Том 1. Зб. наукових праць. В двох частинах. Ч. 1. - Дніпропетровськ: Атр-Прес, 1998. -С. 17 - 20. - 0,5 друк.арк.