Доступ до публічної інформації: правове регулювання та проблеми впровадження - Творческая работа

Концепція, яку заклав Закон України «Про доступ до публічної інформації», є переломною, а саме - повна відкритість публічної влади, доступ до всієї інформації, яка знаходиться в органі публічної влади. Значну увагу приділено так званому «пасивному» доступу до публічної інформації, коли орган публічної влади самостійно здійснює оприлюднення публічної інформації, в звязку із чим запроваджено значний перелік інформації, яка повинна оприлюднюватись на офіційному веб-сайті органу влади та іншими способами. Дискусіям між громадськістю, медіа та органами публічної влади покладено край щодо того, чи повинен обмежуватись доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі щодо найменування юридичних осіб та прізвищ, імен, по батькові фізичних осіб, що отримали ці кошти та майно. Сам факт прийняття Закону не зробив автоматичним покращення такого доступу до публічної інформації, його впровадження почало потребувати усунення старих негативних практик обмеження доступу до публічної інформації, активного планування заходів та дій з боку органів влади. публічний інформація влада відкритий Закон України “Про доступ до публічної інформації” був затверджений Верховною Радою України лише через 15 років з дня прийняття Конституції, коли ситуація з доступом до публічної інформації стала катастрофічною через засилля бюрократичного апарату у владних структурах.Право на доступ до інформації, якою володіють органи публічної влади, є основоположним правом людини. Право на доступ до інформації, що знаходиться в органів публічної влади, виходить також з того, що державні органи та інші субєкти публічних владних повноважень діють від імені народу, у тому числі в тому, що стосується отримання, створення та використання інформації. Орган влади не має виключного права (повноваження) розпоряджатися наявною в нього інформацією на власний розсуд без жодних обмежень - він може збирати та використовувати інформацію лише відповідно та в спосіб визначений законом, у межах своїх повноважень. Органи влади не можуть за визначенням мати будь-яке природне право на збереження таємниці інформації, яка знаходиться під їхнім фізичним контролем - вони можуть і зобовязані це робити виключно тоді, коли цього вимагає суспільний інтерес (який у свою чергу може стосуватися суспільства загалом або окремих осіб - див. наступні розділи). Право на доступ до інформації є правом інструментальним, тобто таким, що необхідне для реалізації інших прав і свобод людини, - без доступу до певної інформації, яка знаходиться в органів влади чи інших субєктів, людина часто не може реалізувати свої інші права (наприклад, на доступ до суду, участь у виборах та в управлінні державними справами, на освіту тощо).Право запитувати та одержувати інформацію в органах влади було визнано на рівні Ради Європи (РЄ) ще в 1979 році в рекомендації 4 Парламентської Асамблеї РЄ (ПАРЄ) № 854 [5], де зазначалося, що парламентська демократія може належним чином функціонувати лише тоді, коли люди є повністю поінформовані; що громадськість повинна мати доступ до урядових документів; що така свобода інформації (у документі ПАРЄ йшлося про свободу інформацію та систему свободи інформації, оскільки на той час “право на доступ” ще не було сформовано і утверджено. Принагідно слід зазначити, що “свобода інформації” відрізняється від “права на доступ до інформації”, оскільки перша передбачає негативний обовязок держави не втручатися в інформаційний обмін між особами, тоді як друге - позитивний обовязок держави забезпечити доступ активними діями, а не лише утриманням від втручання у свободу особи.) становить інструмент стримування корупції та розкрадання публічних коштів. У 1981 році Комітет Міністрів РЄ ухвалив Рекомендацію № R (81) 19 щодо доступу до інформації у володінні органів публічної влади [7], у якій було зафіксовано право кожного отримувати за запитом інформацію, що знаходиться в органах публічної влади (крім законодавчих та судових органів). Конвенція, утвердивши право на доступ до офіційних документів (які визначені досить широко, забезпечуючи, по суті, право на доступ до інформації), визначила низку фундаментальних принципів щодо реалізації права на доступ (принципи максимальної відкритості, презумпції відкритості, пропорційності обмежень доступу та надання доступу при умові переваги суспільного інтересу, мінімальних формальностей в процедурі доступу тощо). У 2013 році ЄСПЛ підтвердив, що «поняття «свободи одержувати інформацію» охоплює право на доступ до інформації» [14], а відмова в наданні доступу до інформації у відповідь на запит є втручанням у право, передбачене статтею 10 Конвенції [15].Таким чином, Конституція України гарантує автономне право на інформацію, що включає право «збирати» інформацію. Стаття 50 Конституції гарантує право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту (така інформація не може бути засекречена). Нова редакція Закону «П