Дослідження та аналіз вольової саморегуляції - Курсовая работа

Актуальність роботи: Психологічні дослідження емоційно-вольової саморегуляції субєкта набувають нині особливої актуальності, адже це повязано з прикладними завданнями оптимізації функціонування регуляторних процесів в соціальній взаємодії, підвищення працездатності втрудовій і навчальній діяльності, профілактики несприятливих наслідків стомлення і стресових станів. В психології сформувалися і продовжують розвиватися теоретичні і експериментальні дослідження вольової регуляції (В.А. Практична спрямованість досліджень в даній галузі. свідчить про перспективність розгляду єдності емоційних і вольових процесів в механізмі регуляції діяльності. 3) Визначити особливості факторів та умов що впливають на вольову саморегуляцію студентів вищого навчального закладу. Методи дослідження: Для розвязання завдань у роботі було використано такі методики: · Методики вивчення мотиваційної сфери і спрямованості особистості;Саморегуляція є одним із рівнів регуляції активності цих систем, який виражає специфіку реалізуючих її психічних засобів відображення і моделювання дійсності, в тому числі рефлексії субєкта. Під саморегуляцією в структурі самосвідомості у вузькому смислі мається на увазі така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності в неї результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе, причому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту, починаючи від мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки. Автор розглядає усвідомлену саморегуляцію як “…системно-організований процес внутрішньої психічної активності людини щодо ініціації, побудови, управління, підтримування різними видами і формами довільної активності, безпосередньо прийнятими людиною цілями”. У функціональному плані в саморегуляції поведінки можна виділити часові межі або часові фактори, які визначають два основних типи саморегуляції поведінки: Перший тип (тактичний) - це саморегуляція, яка має чіткі часові межі свого здійснення: передбачає управління поведінкою протягом короткого проміжку часу в конкретних ситуаціях діяльності або спілкування і обумовлена конкретним поведінковим актом, дією або вербальними проявами. Автор наголошував, що саморегуляція може здійснюватися при наступних умовах: коли індивід може адекватно відображати і моделювати наявну ситуацію; перетворювати власну внутрішню і зовнішню активність у відповідності з моделлю запропонованої ситуації; переборювати безпосередні спонукання ради досягнення перспективної мети, за наявністю у індивіда можливості виходити за межі наявної ситуації.Слово «особистість» вживається тільки стосовно людини, і притому починаючи лише з деякого етапу її розвитку. Біологічна спадщина кожної людини поставляє сирі матеріали, що потім формуються різними способами в людську особу, індивіда, особистість. Спадковість виявляється в тому, що людині передаються основні і біологічні ознаки людини (здатність розмовляти, працювати рукою). Великий російський вчений І.П.Павлов у своїй праці про типи вищої нервової діяльності зробив найбільш успішну спробу поєднати темперамент з особливостями організму людини. Це насправді так: темперамент являє собою єдину, чисто природну особистісну особливість людини, підставою вважати його саме особистісною властивістю є той факт, що від темпераменту залежать дії і вчинки, що робить людина.У своїй роботі я не прагнула охарактеризувати всі біологічні фактори формування особистості, а тільки проаналізувати вплив деяких з них на розвиток особистісних якостей людини. У ході теоретичного аналізу педагогічної і психологічної літератури по темі даної роботи я зрозуміла, що особистість є щось унікальне, що звязано, по-перше, з її спадковими особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища в якому вона виховується. Якщо людське дитя навіть із самими “кращими” структурними особливостями мозку попадає в умови ізоляції від людського суспільства, то розвиток його як особистості припиняється. Спадковість виявляється в тім, що дитині передаються основні біологічні ознаки людини. Не передаються в спадщину надбані протягом життя навички і властивості, наукою не виявлено так само особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.На першому етапі було проведено науково-теоритичний аналіз та узагальнення науково-літературних джерел з визначеної проблематики, вивчені особливості вольової саморегуляції студентів вищого навчального закладу та обгрунтоване використання методик дослідження вольової організації особистості і рівень розвитку рольової саморегуляції. На другому етапі було проведено експериментальне дослідження індивідуально-психологічних особливостей студентів вищого навчального закладу, зокрема, для розвязання поставлених завдань було використано багаторівневий опитувальник вольов

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми вольова саморегуляція

1.1 Психологічний зміст поняття вольова саморегуляція

1.2 Особливості проявів та формування вольової саморегуляції

1.3 Вольові якості особистості

Висновки до розділу

Розділ 2. Організація роботи та обгрунтування методик дослідження

2.1 Характеристика та структура проведенного дослідження

2.2 Обгрунтуваня методик дослідження вольової саморегуляції студентів вищого навчального закладу

Висновки до розділу

Розділ 3. Емпіричний аналіз вольової саморегуляції студентів

3.1 Статистична обробка результатів дослідження

3.2 Порівняльний аналіз індивідуально-психологічних показників студентів вищого навчального закладу. Вольова саморегуляція щодо потреби у досягненні успіху

Висновки до розділу

Висновки

Список використаних джерел

Одже, За висловленням академіка І.П. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. У своїй роботі я не прагнула охарактеризувати всі біологічні фактори формування особистості, а тільки проаналізувати вплив деяких з них на розвиток особистісних якостей людини.

У ході теоретичного аналізу педагогічної і психологічної літератури по темі даної роботи я зрозуміла, що особистість є щось унікальне, що звязано, по-перше, з її спадковими особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища в якому вона виховується. У кожної народженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і розмовляти вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних і соціальних якостей показує, що людина істота біологічна і соціальна. Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком, ніколи не стане навіть подобою особистості.

Якщо людське дитя навіть із самими “кращими” структурними особливостями мозку попадає в умови ізоляції від людського суспільства, то розвиток його як особистості припиняється. Це багаторазово підтверджено у випадках, коли діти раннього віку попадали в зграї диких тварин чи піддавалися штучної ізоляції. Психічний розвиток дитини як людської особистості можливий лише в оточенні інших людей при активному і пасивному навчанні поведінковим навичкам.

Таким чином, у результаті розвитку йде становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток у цілому обумовлює фактор спадковості. Спадковість виявляється в тім, що дитині передаються основні біологічні ознаки людини. За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомофізіологічна будова, тип нервової діяльності, характер обміну речовин, ряд рефлексів. Не передаються в спадщину надбані протягом життя навички і властивості, наукою не виявлено так само особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.

До біологічних факторів відносяться уроджені особливості людини. Уроджені особливості - це особливості, що дитина одержує в процесі внутрішньоутробного розвитку, обумовлені поруч зовнішніх і внутрішніх причин.

На особистість людини роблять вплив кризи вікового розвитку. Зміна особистості людини, що відбуваються в період вікових криз, можуть виявитися аномальними, чи негативними.

Біологічним фактором, що робить вплив на становлення людини як особистості, відноситься стан здоровя. Гарний стан здоровя сприяє успішному розвитку. Незадовільне здоровя гальмує процес розвитку, позначається на психології людини як особистості.

Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі. Як свідомий індивід, особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції індивіда дозволив встановити, що вони залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у процесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати: • контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій;

• узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій;

• санкціонування - виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

• посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Чим складніша здійснювана психічна діяльність, тім більше перепон на шляху до цілі, тим більше вольове зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабість. Таким чином, зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції особистості.

У центрі проявів саморегуляції особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти: • когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне;

• емоційний - самоповага (самоприниження) тощо;

• оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.

Самоуправління особистості може бути оперативним (повсякденним) і перспективним, зумовленим віддаленою метою.

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольовий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам. воля особистість саморегуляція