Дослідження сутності живої сили в еволюції людської тілесності - Автореферат

Поняття про живу силу виникає ще в теоретичній механіці. З переходом до нового етапу розвитку наук про живе стає необхідним дослідження саме живих сил, що є основою самоорганізації будь-якого живого тіла, організму та людської тілесності. По відношенню до людини, розмежування механічних і сутнісних (живих) сил сполучено з більш складною групою філософських проблем, зокрема проблема співвідношення душі і тіла, що має довгу, поліваріантну історико-філософську традицію. Одним із ключових понять, до якого апелювали при осмисленні природи людини є поняття “жива сила”. Теоретичне розуміння поняття живих сил у різні періоди історії аналізуються і досліджуються нами на фоні еволюції наукових знань про людську тілесність взагалі.вступу обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначається мета, дослідницькі завдання, методологічна основа, загальна структура і логіка дисертаційної роботи, її основні результати, наукова новизна, основні положення, які виносяться на захист й основний зміст глав і параграфів. У параграфі 1.1. першого розділу “Метафізична постановка питання про природу і сутність "живої сили"” розглядаються споконвічно загальні питання всякого буття, співвідношення тіла як матерії з розумом, співвідношення матерії і форми, питання про те, що є необхідно-сущим і можливо-сущим. Це дозволило сформувати вихідне теоретичне поняття про зміст, значення і сутність живої сили, виявити основні якісні перетворення в концептуальному змісті історико-філософських і природничо-наукових підходів до тлумачення їхньої природи на дотеоретичному і теоретичному рівнях розвитку наукового пізнання. Ми гадаємо, що в людському організмі "діюча" сила виконує функцію тілесної сили, у той час як "активна" сила - функцію "душевної" сили, що визначним чином впливає на загальний стан організму, фізичне здоровя і фізичну культуру, сполучаючись із універсумом ментальних і духовних здібностей розумної істоти. У параграфі 2.1. другого розділу - “Багатофакторність вимірів сутнісних сил людської тілесності” - був проведений аналітичний огляд різних підходів до даної проблеми з метою окреслити контури тілесної реальності людини, або тілесності, що не є ні тіло саме по собі, або дух сам по собі.Проведене нами дослідження показало, що на дотеоретичному рівні розвитку наукового пізнання цілісна сукупність живих сил має, головним чином, триадичну структуру: тіло - душа - розум. Суть метафізичної проблеми дослідження живих сил у еволюції історико-наукового й історико-філософського пізнання концептуально поділяється на два класи: клас “діючих” і клас “активних” сил. Розкрито закономірний теоретичний перехід від метафізичної фази дослідження живих сил людської тілесності до пізнання їхньої діалектичної природи і сутності у взаємообумовленому існуванні. Багатофакторність причинної обумовленості, а отже, і потенційно можливої вимірності, кожної особливої форми існування, і видів дії живих сил людської тілесності досліджуються, починаючи з першопричини - природного фактора, а потім і всіх інших множинно організованих груп факторів (біологічних, психологічних, соціальних, духовних, соціотехногенних). У знятому вигляді і сама безліч цих факторів і багаторівнева структура їхніх взаємодій особливим чином виявляються в соціальному факторі, що є специфічним і унікальним як спосіб буття живих сил, а саме людської тілесності в загальній системі культури матеріальної і духовної.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Проведене нами дослідження показало, що на дотеоретичному рівні розвитку наукового пізнання цілісна сукупність живих сил має, головним чином, триадичну структуру: тіло - душа - розум. З розвитком наукової теорії, переходом від метафізичного способу і методу дослідження до діалектичного зявляється теоретико-множинна змістовна інтерпретація кожної із цих субстанцій й їхньої системної цілісності. Вони взаємодіють і відображаються одне в одного через різноманіття станів. Останні детермінуються конкретною сукупністю причинних рядів певних груп-факторів, які принципово не зведені до будь-яких бінарних опозицій або сполучень елементів цієї тріади навіть при теоретико-множинному їхньому тлумаченні. Жоден з її елементів не може існувати як самостійна субстанція й ізольована самість.

Суть метафізичної проблеми дослідження живих сил у еволюції історико-наукового й історико-філософського пізнання концептуально поділяється на два класи: клас “діючих” і клас “активних” сил. Розкрито якісний стрибок в тлумаченні “живих сил”. Він здійснився в переході від Аристотилізму до методології Нового часу. В працях Ф. Бекона, Р. Декарта, Г. Лейбниця, Б. Спинози виробляється нове тлумачення тілесності (як “універсума”), що є протилежним і одночасно переможним універсуму Природи.

Показано, що діапазон обмеження рухів у складі людської тілесності аж ніяк не зводиться до механічних або ж анатомічних обмежень. Вони мають не стільки субстрактно речовинну, скільки функціональну (самоорганізаційну) природу. Життєва сила організму (сукупність всіх його живих сил і здібностей) є функцією часу. Стійкість цих сил завжди дискретна і піддана природному руйнуванню з боку зовнішнього середовища перебування природної (природної, тобто земної, або штучної) і соціальної (соціотехногенної).

Розкрито закономірний теоретичний перехід від метафізичної фази дослідження живих сил людської тілесності до пізнання їхньої діалектичної природи і сутності у взаємообумовленому існуванні. При цьому відбувся якісний стрибок у розумінні сутнісної природи людської “душі”, людського “тіла”, їхньої множинної взаємодії, взаємного відображення і взаємообумовленого співіснування як двох родів тотальності в самовизначенні і бутті людського роду. Цей принцип тлумачеться як тотальність двоєдності духовного і тілесного, який задає просторово-часовий континуум буття індивідуального людського організму в навколишньому середовищі перебування: космічному, природному (геофізико-хімічному, біохімічному, біосоціальному).

Єдність душі і тіла, безперервне взаємне відображення різноманіть їх станів один на одного задає просторово-часовий континуум однієї безлічі систем (індивидного людського організму, його душі і тіла) на безлічі систем універсума, з якими перші обмінюються речовиною, енергією, інформацією, перетворюючись із “єдиного” в “множинне”. Багатофакторність причинної обумовленості, а отже, і потенційно можливої вимірності, кожної особливої форми існування, і видів дії живих сил людської тілесності досліджуються, починаючи з першопричини - природного фактора, а потім і всіх інших множинно організованих груп факторів (біологічних, психологічних, соціальних, духовних, соціотехногенних).

Кожний з досліджених факторів має складну систему параметрів, властивостей, відношень, підходів до їхнього вивчення в широкому спектрі природничих наук за допомогою різноманіття методів і форм наукового експерименту. У знятому вигляді і сама безліч цих факторів і багаторівнева структура їхніх взаємодій особливим чином виявляються в соціальному факторі, що є специфічним і унікальним як спосіб буття живих сил, а саме людської тілесності в загальній системі культури матеріальної і духовної.

Вимір сутнісних сил людської тілесності в розробленій дисертантом концепції синергетичного синтезу знань передбачається в систематизації по відповідним родам причинних детермінант, які виділяються багатопараметричними групами факторів.

Всі розглянуті нами рівні людської тілесності - природний, біологічний, психологічний, соціальний і духовний - у сукупності подають нам відкриту систему, де відбувається обмін речовиною, енергією й інформацією на кожному особливому рівні самоорганізації живих сил є органічно скорельованими. Вони кооперативні. Між ними існує синергетичний звязок і взаємодія. У системі детермінантних факторів живих сил людського організму можуть спостерігатися комбінаторні біфуркації, що призводять до розриву і деструкцій емерджентних звязків між природним, біологічним, психологічним, соціальним і духовним. При цьому спостерігається зявлення афектів (типу різних відхилень від норм, флуктуацій, різних хвороб тілесного і духовного стану людського організму), образно кажучи, так званих "дивних аттракторів". У системі живих сил останні є подією аж ніяк не дивною, а закономірною.

Всі вони, тим або іншим чином, призводять до різного роду деструкціям організму. Це спостерігається при переходах від природного до штучного середовища перебування, так само як і при зіткненні з теоретичними і технічними проблемами при створенні антропоїдних робототехнічних систем. Синергетичний синтез знань про сутність живих сил людського організму є також і одним з важливих напрямків у розробці сучасних філософських проблем ноосфери. Цьому завданню підпорядкувалось наприклад, створення штучних середовищ перебування земного людського життя при здійсненні космічних польотів, науково-технічному (робототехнічному) моделюванні діючих і активних сил людської тілесності. З натурфілософської і чисто теоретичної галузі наукового пізнання ці завдання переходять у розряд прикладних, спеціально-наукових, експериментальних, що вивчають і моделюють системну цілісність і механізми руху всіх життєво важливих функцій людського організму, його взаємозвязку з розумом, вольовими й іншими ментальними здібностями субєкта .

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ СТАТЕЙ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

I. Возний А.П. Раціоналізм у ретроспективі // Практична філософія, № 4, 2003. - С. 68-72.

Возний А. П. Особливості прояву теорії самоорганізації у фізичній культурі // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми; СУМДПУ, 2003. - С.61-68.

Возний А.П. Історичні етапи взаємозвязку теорії самоорганізації і фізичної культури // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми; СУМДПУ, 2003. - С.138-144.

Возний А. П. Моделювання феномена "живої сили" людської тілесності в робототехниці // Мультиверсум.Філософський альманах: Збірник наукових праць. - К.: Український центр духовної культури, 2005. - С. 232-243.

Возний А.П. Особливості самоорганізації на біологічному рівні // Тези доповідей на науково-практичній конференції “Психосинергетика - на границе философии, естествознания, синергетики, медицины и гуманитарных наук” 10 - 12 вересня 2002 р. - Одеса, 2002. - С.31-32.