Дослідження історії України в українському вільному університеті - Автореферат

Чимало його вчених, зокрема істориків, здобули європейське та світове визнання, як фахівці із світової та української історії. Тому обєктивне відтворення історії України не буде повним, якщо до цього процесу не буде залучена наукова спадщина вчених УВУ. Отже, дослідження наукового спадку вчених УВУ, щодо історичного минулого України, має актуальне наукове та практичне значення. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення наукових праць співробітників Українського Вільного Університету у галузі культурного, релігійного, етнічно-національного, військового, правового характеру, матеріалів преси, епістолярної спадщини, мемуарної літератури, архівних джерел, частина яких вперше вводиться автором у науковий обіг, здійснити системне та послідовне виявлення головних напрямків науково-дослідної діяльності Українського Вільного Університету. Обєктом дисертаційного дослідження є науковий доробок української наукової спільноти, яка через трагічні історичні події опинилася за межами рідної землі і попри низку суперечностей та проблем еміграційного буття за кордоном зуміла організуватися в окремий науково-дослідницький заклад та займатися науковою діяльністю в рамках поставлених перед собою завдань, повязаних з історією українського державництва та сподіваннями на його відродження. вільний університет українськийУ першому розділі дисертації - “Історіографія та джерельна база” проаналізовано ступінь історіографічного розроблення проблеми, дано характеристику джерел, використаних для вирішення поставлених у дисертації мети та завдань. Інформація щодо цього міститься у наукових збірниках та записках УВУ, матеріалах наукових конференцій, збірниках на пошану видатних діячів університету, на шпальтах “Українського історика”, “Записках НТШ”, окремих науково-популярних працях. Оглоблина є “Українська історіографія 1917-1956 рр.”, у якій вчений наводить список істориків-науковців УВУ та українських державознавців, які працювали в університеті, та наводить основний список їх наукових праць. Перший - матеріали “української західної (діаспорної) періодики”, інформацію з якої поступово збирав до окремої збірки У другому розділі “Дослідження давньої та середньовічної історії України” досліджуються проблеми походження східних словян, концепції ранньої Русі, виникнення терміну “Україна”, розглядається процес християнизації Русі та роль Галицько-Волинського князівства в українській історії.Аналіз історіографічної бази дисертації свідчить про відсутність комплексних наукових розробок, безпосередньо присвячених характеристиці творчого спадку вчених УВУ. Переважно дослідження з цього напрямку представлено у вигляді окремих публікацій. Значна частина їх праць присвячена історичним періодам, коли формувався український етнос та поставала ідея української державності. Науковці УВУ переважно вказують на те, що християнська етика була легко сприйнятлива для українців, тому що вдача українського поганського населення була лагідна, повна зичливості та милосердя. Цим немовби зайвий раз підкреслювалася давня та безперервна державницька традиція українців, бо в сучасному семантичному розумінні термін князівство меншовартий, ніж держава.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У висновках подано підсумки проведеного дослідження, викладено його основні результати, що виносяться на захист.

Аналіз історіографічної бази дисертації свідчить про відсутність комплексних наукових розробок, безпосередньо присвячених характеристиці творчого спадку вчених УВУ. Переважно дослідження з цього напрямку представлено у вигляді окремих публікацій. Джерельну базу дисертації склали роботи дослідників університету. Значна частина їх праць присвячена історичним періодам, коли формувався український етнос та поставала ідея української державності. Разом із цим, праці носять переважно дидактичний, а не науковий характер. На це часто вказує, як незначна кількість сторінок робіт, так і проблеми, які або постійно оминаються, або особливо цікавлять авторів. До того ж протилежні погляди науковців УВУ на певні проблеми в українській історії, а можливо і просто особисті неприязні стосунки, виливалися в банальні образи на сторінках наукових видань.

- Вчені Українського Вільного Університету своєю науковою спадщиною репрезентують теорію автохтонного походження словян (В. Щербаківський, Я. Пастернак) та намагаються простежити українське державництво від ранньословянської спільноти до Київської Русі, як етап генези українського етносу.

- Немає єдиної думки щодо походження терміну “Русь” та його локалізації. Основні ідеї щодо цього можна охарактеризувати двома напрямками. Перший - це запозичення терміну від варягів (М. Міллер). Другий - назва має місцеве походження. Щодо локалізації терміну “Україна”, то він також представлений двома напрямками. Перший - назва означає окраїну, межову землю (М. Андрусяк). Другий - назва вказує на рідний край (С.Шелухін, В. Січинський).

- Науковці УВУ переважно вказують на те, що християнська етика була легко сприйнятлива для українців, тому що вдача українського поганського населення була лагідна, повна зичливості та милосердя. А удержавлення християнської релігії в Києві привело до багатьох змін, з яких найважливішим було те, що Русь увійшла до складу християнської спільноти народів.

- Аналіз свідчить, що в працях дослідників університету переважала характеристика спільного існування Галичини та Волині саме у вигляді Галицько-Волинської держави, а не князівства. Цим немовби зайвий раз підкреслювалася давня та безперервна державницька традиція українців, бо в сучасному семантичному розумінні термін князівство меншовартий, ніж держава. Більшість дослідників є прихильниками того, що це була друга велика держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла обєднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу.

- Дослідники УВУ значною мірою ідеалізували державницький хист українського козацтва та гетьманства, часто вбачаючи державництво там, де його і неповинно було бути. Варто згадати “український абсолютизм” від Н.Полонської-Василенко чи “міжнародну правосубєктність України” від Т. Мацьківа. А характеристика козацько-гетьманської доби набула форми певного історичного квадріуму. Перший - це дохмельницький період, що закінчується 1648 р.; Другий - це доба державницького ренесансу, коли почалася Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького; Третій - період гетьманування Івана Мазепи та останній - проголошення Конституції Пилипом Орликом.

- Частина науковців УВУ приймала безпосередню участь у національно-революційному русі 1917-20-хх. рр. та займалася політичною діяльністю. Це не могло не позначитися на їх науковому світогляді та практиці, що не завжди носило неупереджений характер до певних подій чи особистостей. Головна увага дослідників була зосереджена на освітянському питанні та вирішенні земельних проблем.

- Націоналізм, як і значна частина теоретичних розробок вчених університету, розглядався через призму українського державництва. Університетські теоретики сподівалися, що їх наукові розвідки у галузі націоналістичного сприйняття політичної дійсності методологічно сприятимуть якнайшвидшій побудові української держави, як теоретично, так і практично.

- Вчені університету проголошували різні оптимальні варіанти розбудови української державності. Серед висновків щодо минулого українського адміністративно-територіального устрою та політичного правління зустрічаємо такі характеристики, як: федеративна держава, унія, соборна незалежна держава, васальна територія, автономна частина; республіка, монархія та інше. Разом із цим, стає зрозумілим, що оптимальною моделлю для більшості вчених університету є будова української державності у республіканській формі та у вигляді унітарної держави.

- Університет і досі репрезентує перед західним світом українську історичну науку. Проте необхідно зважити на три важливі моменти. Перше - університет на певному етапі свого розвитку втратив високопрофесійних дослідників-істориків. Друге - із здобуттям Україною незалежності університет, згідно своїх перших установчих документів, вже просто не мав легітимного сенсу для існування. Третє - після того, як в українських наукових установах зявилися нові, незаангажовані історіознавчі програми, університет втратив свою наукову автентичність.

До питання історії Київської Русі та її християнизаціі в інтерпретації дослідників Українського Вільного Університету // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія, - К., 2004. - Вип. 71-72. - С. 10-13.

Козацько-Гетьманська Україна як елемент національно-державницької концепції в працях істориків Українського Вільного Університету (м. Мюнхен) // Наука. Релігія. Суспільство, - Донецьк, 2004. - Вип. 3. - С. 25-32.

Олександр Оглоблин як вихованець Київського університету та науковець Українського Вільного Університету // Сумська старовина, - Суми, 2004. - Вип. ХІІІ-XIV. - С. 61-66.

Про деякі напрями діяльності Українського Вільного Університету на шпальтах української періодичної преси (1992-2002) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, - К., 2003. - № 2. - С. 214-220.

Стан архіву та організація діловодства в Українському Вільному Університеті в Мюнхені : спроба аналізу // Архіви України, - К., 2004. - № 4-6. - С. 123-129.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації: Український Вільний Університет: стан Мюнхенського архіву на початку ХХІ ст. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги / За заг. ред. проф. О. К. Закусила. - Вип. ІІІ: У 2-х част. - Ч.1. Гуманітарні науки. - К.: Логос, 2005 - С. 49-50.