Дослідження історії України в польській історіографії міжвоєнного періоду - Автореферат

Особливе місце в сучасній українській полоністиці посідає вивчення інтерпретацій проблем історії України польськими дослідниками. Для поляків та українців важливим є подолання численних стереотипів у сприйнятті один одного, що сформувались у складні періоди стосунків між обома народами і які й досі шкодять налагодженню міжнаціонального діалогу. У процесі стереотипізації образу сусіда у національній свідомості українців і поляків суттєву роль відіграв період між двома світовими війнами. Таким чином, постає завдання заповнення однієї з прогалин у сучасній українській історіографії, що виникла через відсутність праць, в яких узагальнено трактування української проблематики польськими істориками у міжвоєнний період та висвітлено особливості формування образу історії України у той час в історичній свідомості польського суспільства. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідницької теми “Пізньосередньовічна та ранньомодерна історія Дрогобицько-Самбірського Підгіря (XIII - XVIII ст.)”, яка розробляється на кафедрі давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (державний реєстраційний номер № 0109U004083).Розглянуто також науковий доробок, який стосується історії суспільно-політичних процесів, розвитку політичних ідеологій та історичних міфів, що впливали на інтерпретацію польськими істориками міжвоєнного часу проблем минулого України. Першу групу складають праці, в яких наведено загальну характеристику історії польського народу в міжвоєнний період, його відносин з українцями, а також публікації за підсумками наукових студій, в яких увагу зосереджено на розвитку політичних та культурологічних ідей, котрі панували у тогочасному польському суспільстві, так чи інакше торкаючись українського питання. Важливими є праці, присвячені проблемам розвитку ідеологічних концепцій основних політичних таборів міжвоєнної Польщі, зокрема прибічників “санації” та “націонал-демократії”, яким симпатизували і багато визначних польських істориків, що у своїх працях значною мірою описували історію крізь призму названих політичних ідеологій. Проаналізований історіографічний матеріал дає підстави зробити висновок про фрагментарність висвітлення проблем історії України в польських міжвоєнних дослідженнях і в українській, і в польській науці. Найбільшу частину серед опублікованих джерел складають монографії та статті, присвячені конкретним подіям і процесам у минулому Польщі, де українська проблематика розглядається в контексті подій польської історії, та дослідження окремих проблем історії України.Історики, виходячи з позицій “історичного права” Польщі до панування над галицькими та волинськими землями, наголошували на закономірності їх приєднання до Польського Королівства як найближчого їм у суспільному, культурному та етнічному плані. Сам же акт прилучення у польській історичній традиції розглядався початком територіального розширення польської держави на східні землі, що було свідченням становлення Польщі як регіонального лідера в Центрально-Східній Європі. Доведено, що розгляд у польській міжвоєнній історичній науці унійного процесу між Королівством Польським та Великим князівством Литовським відбувався крізь призму концептуальних позицій т. зв. Дослідники розглядали процес укладання польсько-литовських уній як поступовий перехід від ідеї інкорпорації земель Великого князівства Литовського до складу Королівства Польського, закладеної в акті Кревської унії, до принципу “братерського” єднання польського, литовського та руського народів у єдиній федеративній державі - Речі Посполитій - згідно з Люблінською унією, що стала апогеєм процесу їх злиття в єдину політичну націю. Приєднання українських земель до Корони сприймалось як закономірний наслідок їх тяжіння до Польщі і в політичному плані (поширення на населення українських земель прав та привілеїв, що панували в Короні, потреби спільної оборони перед загрозою з Криму), і через економічні інтереси (колонізація пристепових теренів).У першому підрозділі - “Рецепція українського національного руху на Наддніпрянщині” - розглядається вивчення польськими дослідниками діяльності українських організацій та діячів, а також проблем національного відродження на українських землях у складі Російської імперії в ХІХ ст. Польські історики, вдаючись до осмислення витоків українського національного руху на Наддніпрянщині, підкреслювали зародковий стан національної свідомості українського населення. Виходячи з позицій розгляду Правобережжя як частини знищеної І Речі Посполитої, вони акцентували увагу на домінуванні польського елементу в суспільно-політичному житті краю. Своєю чергою, появу перших українських суспільно-політичних організацій дослідники виводили з польського національного руху, що, як більш розвинений, став для українців взірцем для наслідування. У другому підрозділі - “Український національний рух в імперії Габсбургів: оцінки та інтерпретації” - ідеться про висвітлення в польській історіографії історії роз

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ