Дослідження стану соціальної політики у сфері охорони здоров’я в Україні - Дипломная работа

На здоровя і відтворення населення негативно впливають якісні показники життя, забруднення довкілля, незадовільні умови праці, поширення інфекційних і паразитарних захворювань, криза галузі медичного обслуговування, недостатній контроль за якістю та вживанням лікарських засобів і біологічно активних домішок. З метою вирішення цих проблем, державна політика у сфері охорони здоровя має спрямовуватися на підвищення рівня здоровя, поліпшення якості життя і збереження генофонду українського народу. Зокрема можна навести приклади авторів які займалися вивченням проблем у соціальної політиці у схері охорони здоровя: Агарков В.І., Грищенко С.В., Ніколаєнко В.В., Алексєєва І.М, Гладун З.С., Грузєва Т. С., Дешко Л., Жаліло Л. І., Солоненко І. М., Кунгурцев О. В., Мартинюк О. І., Солоненко Н. Д., Лехан В.М., Москаленко В.Ф., Пахомова Т., Н.Ф. Автори робіт які писали про саме здоровя, як зберегти та зміцнити здоровя: Виноградов О.В, О.М. Також положення про охорону здоровя вказані в законах України: Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України , Про становище молоді в Україні, Основи законодавства України про охорону здоровя, Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоровя нації», Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоровя, Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоровя і ринку праці в Україні, Про Концепцію розвитку охорони здоровя, Права людини у сфері охорони здоровя, Реформа охорони здоровя в Україні, Законодавче забезпечення реформи системи охорони здоровя, Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.У науковій літературі висловлюються діаметрально протилежні правовим підходам думки щодо визначення понять "здоровя" і "хвороба", переважно у контексті соціального благополуччя чи неблагополуччя людини [52]. Здоровя - це здатність пристосовуватися до середовища і своїх власних можливостей; протидіяти зовнішнім і внутрішнім проблемам, хворобам, порушенням; зберігати себе, своє природне середо; вище; розширювати свої можливості, умови проживання, екологічного, інтелектуального, морально-етичного середовища; підтримувати довготривалість повноцінної життєдіяльності; покращувати можливості, властивості та здібності свого організму; народжувати потомство; підтримувати духовні, культурні й матеріальні цінності; адекватно поводитися, етико-естетичне ставлення до себе, ближніх, добра і зла; бути самосвідомим; якість життя і середовища проживання [7]. У багатьох країнах світу соціальна робота стала невідємним компонентом сфери охорони здоровя, в межах якої соціальний працівник проводить соціальний захист пацієнтів через систему соціального страхування, надає психологічну підтримку, проводить рекреаційну роботу. Соціальні працівники в цих країнах вирішують такі завдання: надання первинної психологічної допомоги жінкам, які народжують дітей з вадами розвитку, консультування їх з правових питань; медико-соціальна робота; психологічна підтримка і консультування з правових питань осіб, які зазнали шкоди для свого організму з боку інших осіб, зазнали каліцтва тощо; психологічна підтримка людей похилого віку в стаціонарному закладі охорони здоровя; організація рекреаційної роботи для дітей; соціальне страхування на випадок хвороби; організація спеціальних соціальних програм для особливих категорій пацієнтів - онкохворих, хворих на лейкемію, інвалідів. У українських підручниках із соціальної роботи визначаються напрямки і завдання соціальних працівників у сфері охорони здоровя, які змістовно поєднують у собі функції діяльності соціального працівника і лікаря, що потребує спеціальної медичної підготовки.Регіональний рівень системи охорони здоровя представлений Міністерством охорони здоровя Автономної Республіки Крим та управліннями охорони здоровя при обласних державних адміністраціях (субєкт управління) та державні заклади охорони здоровя, які передані їм в управління відповідними рішеннями вищих органів державної влади, та заклади охорони здоровя, які перебувають у спільній власності територіальних громад. Субрегіональний (місцевий) рівень системи охорони здоровя представляють районні державні адміністрації, районні, міські, районні у містах, селищні та сільські органи місцевого самоврядування (субєкт управління) та заклади охорони здоровя, які підпорядковані цим органам на правах комунальної власності (обєкт управління). Управління закладами первинної ланки національної системи охорони здоровя здійснюють: у містах - управління (відділ) охорони здоровя виконавчого комітету міської Ради; у селах (селищах) - головний лікар району. 35 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоровя", держава гарантує подання доступної соціальної прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ В УКРАЇНІ

1.1 Соціальна політика у сфері охорони здоровя як забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги

1.2 Система охорони здоровя України, її головні цілі

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз стану та актуальні проблеми соціальної політики у сфері охорони здоровя України

2.2 Шляхи подолання проблем у сфері охорони здоровя в Україні

2.3 Практичні аспекти соціальної політики у сфері охорони здоровя у програмі «Відкриті долоні», «Орандж кард» та «Пілотний проект»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ