Дослідження особливостей художньої мови в романі М. Сервантеса "Дон Кіхот" - Курсовая работа

Час виникнення головного твору Сервантеса - роману «Дон Кіхот» - можна встановити лише приблизно: коли 1604 року письменник прибув до Вальядоліда, більша частина першого тому була все готова, - друком вона вийшла 1605 року. Дон Кіхот з власного перетворилось на загальне, донкіхотами стали називати людей, що неспроможні розібратись в дійсності, тому їхні погляди і вчинки виглядають комічно і нічого, крім сміху, викликати не можуть. Это пока последние и глубочайшее слово человеческой мысли, это самая горькая ирония, которую только мог выразить человек, и если бы кончилась земля, и спросили там, где-нибудь, людей: «что вы поняли ли вашу жизнь на земле и что об ней заключили?»-то человек мог бы молча подать «Дон Кихота»: «Вот мое заключение о жизни - можете ли вы за него осуждать меня?» І про Сервантеса, і про Дон Кіхота написано в різні часи різними мовами стільки, що навіть для звичайного оглянута стислої анотації потрібно було б великої монографії. Мистецтво слова, як і будь-яке інше мистецтво, має свої, дуже специфічні, закони, свою мову, без знання якого не можна правильно прочитати художній текст (у найпрямішому сенсі, як без знання китайського не можна прочитати книгу на китайському).Виявляючи особливий спосіб мислення, художній стиль відтворює дійсність через конкретні чуттєві образи. Мистецтво художнього слова полягає у розкритті потенціальних можливостей над. мови, які завдяки довершеності мовного матеріалу, його незвичності, оригінальності, худож. доцільності досягають ефективного емоціонально-естетичні впливу на читача, розвивають його мовний смак. Художній стиль, обєднуючи мовні жанри худож. л-ри (поезію, прозу, драму), а також усі індивід.-авторські Художній стиль, становить певне узагальнення щодо прийомів і засобів створення художньої образності. Шевченка довершеність і цілісність X. с. досягається особливою функцією загальновживаної лексики укр. мови, створенням асоціативного ліричні поля, у якому слова з нейтральною загальномовною семантикою інтимізуються, набувають емоційно-експресивного змісту. Вбираючи у себе компоненти всіх інших функцій стилів, Художній стиль трансформує, переосмислює їх; він не обмежений також у використанні одиниць мови, що належать до різних часових зрізів, до соціальних та тер. видозмін нац. мови.До столиці він приїздив двічі й мав намір оселитись там на триваліший час із дружиною й сімому дітьми (майбутній письменник був четвертою дитиною). Коли його вчитель Хуан Лопес де Ойос підготував до друку книжку з приводу сумної події - смерті третьої дружини короля Філіпа Другого то залучив до цього видання й Мігеля Сервантеса - Вмістив його сонет, назвавши автора в передмові найдостойнішим своїм учнем. Можливо, за його порадою папський посланник в Іспанії кардинал Аквавіва взяв Сервантеса з собою в Рим, де той мав можливість ознайомитися з культурою Італії, з літературою, зокрема з новелістикою [11, c. Його мужність і великі воєнні заслуги було відзначено в листах дона Хуана Австрійського і віце - короля Неаполя герцога де Сеса до короля Філіпа Другого, в яких автори засвідчували відвагу та бойові заслуги вояка - Сервантеса, - ці листи при нагоді можна було використати, щоб влаштуватися на пристойну роботу. Час виникнення головного твору Сервантеса - роман «Дон Кіхот» - можна встановити лише приблизно: коли 1604 року письменник прибув до Вальялдоліда, більша частина першого тому була вже готова, - друком вона вийшла 1605 року [11, 675].Дон Кіхот, який читає Сервантеса, Сервантес, який переказує рукопис Сіда Ахмета Бен-Інхалі, славні лицарі, яких із пафосом або ж з іронією наслідують герої книги. Ця трансформація реальної людини в ідеального лицаря відбувається на очах у читача: худа шкапа перетворюється на бойового коня, стрий таз для гоління - в лицарський шолом, а імя Кіхана - в гордовите Дон Кіхот Ламанчеський. Загальновідомо, що твір «Дон Кіхот» виник як пародія на лицарський роман. Сервантес розпочинає роман, який є пародіюванням традиції авторів лицарських романі розпочинати книгу сонетами та посвятами. Амадіс Гальський звеличує Дон Кіхота, сеньйора Ореана, кохана Амадіса, виражає заздрість та захоплення чеснотами Дульсінеї, а у заключному сонеті кінь Сіда веда розмову з конем іспанського лицаря.

Зміст

Вступ

1. Поняття художньої мови в літературному творі. Художня мова - основний засіб втілення художнього образу»

1.1 «Особливості художньої мови літературного твору»

1.2 Художній стиль в літературі

2. Дон Кіхот - перлина творчості М. Сервантеса

2.1 «Життєвий і творчий шлях М. Сервантеса»

2.2 «Художня мова роману»

Висновки

Список використаної літератури

«Дон Кіхот» - це книга про книгу, їй властивий постмодерністський ефект, описаний Ю. Лотманом, щось на зразок нескінченності, яку створюють наставлені одне на одне дзеркала. Дон Кіхот, який читає Сервантеса, Сервантес, який переказує рукопис Сіда Ахмета Бен-Інхалі, славні лицарі, яких із пафосом або ж з іронією наслідують герої книги.

М. Сервантес звільняє свого героя від вузьких рамок жанру. Про це свідчать художні засоби, використані в романі. Автор знаходить оригінальне, суто літературне рішення: він дозволяє Дон Кіхоту вільно змінювати жанрові парадигми твору. З власної волі головний герой створює міф про свою приналежність до лицарського ордену. Ця трансформація реальної людини в ідеального лицаря відбувається на очах у читача: худа шкапа перетворюється на бойового коня, стрий таз для гоління - в лицарський шолом, а імя Кіхана - в гордовите Дон Кіхот Ламанчеський.

Загальновідомо, що твір «Дон Кіхот» виник як пародія на лицарський роман. Сам М. Сервантес засвідчує це у пролозі та в заключній частині книги. Пародія яскраво виражена в основних фігурах твору: лицаря, його зброєносця, коня та прекрасної дами. Підкреслення пародії відчутно уже в сонетах, якими М. Сервантес розпочинає роман, який є пародіюванням традиції авторів лицарських романі розпочинати книгу сонетами та посвятами. Ці сонети - звернення героїв лицарських романів до героїв «Дон Кіхота». Амадіс Гальський звеличує Дон Кіхота, сеньйора Ореана, кохана Амадіса, виражає заздрість та захоплення чеснотами Дульсінеї, а у заключному сонеті кінь Сіда веда розмову з конем іспанського лицаря.

Мотив подорожі (як у фізичному, так і в духовному плані), що передбачає остаточне формування особистості є основним сюжетотвірним елементом лицарського роману, який пародіюють М. Сервантес та М. Йогансон. Як відзначає М. Бахтін, дорога «особливо вигідна для подій керованих випадковістю… На дорогу виїжджають герої середньовічних лицарських романів, і часто всі події роману відбуваються або на дорозі, або сконцентровані навколо неї»[16, 396]. Дон Кіхот вирушає у подорож вдягнувши іржаві обладунки, верхи на старій шкапі, з метою прославити своє імя, захищати скривджених та знедолених, як і належить славетному лицарю. У пролозі до своїх новел М. Сервантес розмістив карту подорожей Дон Кіхота. Маршрут дивакуватого лицаря графічно вражає: це крива лінія, що мотається з боку в бік і поступово повертається до висхідної точки, замикаючи коло - безнадійне, замкнене коло, таке природне в пошуках справедливості.

Головний герой роману - це етична особистість, що потрапила в певні історичні умови. Найсуттєвіше в романі - не вчинки Дон Кіхота (у цьому він мало чим відрізняється від героїв лицарських романів), а особлива форма світобачення, характер сприйняття та оцінок оточуючих людей подій та власних вчинків. Саме це й передається за допомогою мовних засобів. Дон Кіхот бажає чинити як герой лицарських романів і уже тому постає перед читачами як особистість. Реальна дійсність руйнує його замисли, гостро відкриває неспівпадіння мрій з реальністю.

1. Бахтин М. М Эстетика словесного творчества. М.: Искуство, 1979. 423 с.

2. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М.М. Вопросы литературы и естетики. М.: Худож. Лит., 1975. 456 с.

3. Богуславская Г. П. Языковая картина мира и культура народа // Язык и культура: Четвертая международная конф. Материалы. К. 1996. 272 с.

4. Гончарова Е. А. Антропоцентризм хронотопа как концептуальная основа художественного текста // Категоризация мира: пространство и время: Материалы науч. конф. М.: Диалог-МГУ, 1997. 122 с.

5. Гурская Ю. А. Личное имя как особый языковой знак // Язык и культура: Третья международная конференция. Доклады и тезисы докладов. К. 1994, 146 с.

6. Денисенко В., Костюк В. Модерн як поле експерименту (Комічне, фрагмент, текстуальність). К.: Наукова думка, 2002. 176 с.

7. Йогансен М. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію // Вибрані твори / Передмова Р. Мельникова. К.: Смолоскип, 2001. 516 с.

8. Кожинов В. Происхождение романа. М.: Советский списатель, 1963. 440 с.

9. Кубрякова Е. С., Александрова О. В. Виды пространства текста и дискурса // Категоризация мира: пространство и время. Материалы науч. конф. М.: Диалог-МГУ, 1997. 123 с.

10. Кузнецова И. В. К вопросу о культурологическом аспекте в интерпритации художественного текста // Актуальні питання романо-германської філології - Житомир: Поліграфіка. 432 с.

11. М. де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. К.: Дніпро, 1995. 704 с.

12. Мелетинський Е. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. М.: Наука, 1986. 320 с.

13. Пискунова С. И. «Дон Кіхот» - динамическая поэтика // Вопросы литературы. 2005. № 1. 348 с.

14. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Переклад Миколи Лукаша. Київ: Дніпро, 1995. 710 с.

15. Сервантес М. Дон Кихот // Сервантес М. Собр. соч.: В 5 т. М.: Правда, 1961. Т.1. 598 с.

16. Скобельська О. Лицар в іржавих обладунках. Матеріал до вивчення роману Сервантеса «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». К.: Смолоскип, 2008, 256 с.

17. Цимбал Я. Творчість Майка Йогансена в контексті українського авангарду 20-30х років: Автореферат. Київ., 20 с.

18. Чернец Л. Хализев В. Висшая шк.. «Академия», 1999. 556 с.

19. Штейн А. Дон Кихот - вечний спутник человечества. М.: Едиториал УРСС,2002. 96 с.

20. Потебня О. О. З лекцій теорії словесності. X., 1930; 127 с.

21. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. М., 1959. 344 с.

22. Чичерин А. В. Идеи и стиль. М., 1968. 245 с.

23. Лотман Ю. М. Структура художественного текста. М., 1970. 320 с.

24. Фролова К. П. Аналіз художнього твору. К., 1975. 427 с.

25. Бахтін М. М., Проблеми поетики Достоєвського, 3 видавництва, М., 1972. 389 с.

Размещено на .ru