Емоції як переживання людиною у даний час свого відношення до будь-якої ситуації, людей, самого себе. Виховання в дитини позитивних якостей для розвитку позитивних рис характеру і сповільнення негативних. Типові розходження емоційних особливостей особи.
Античні філософи не виділяли емоції та почуття в окрему галузь, а обєднували їх з пізнавальними процесами. Від емоцій, які найчастіше переживає і виявляє дитина, залежить успіх її взаємодії з соціумом. В першій половині року ця реакція ще не зовсім ідентифікована, дитина позитивно реагує на будь-яку людину, а не тільки на рідних, але до кінця першого року відношення дитини з оточуючим світом змінюються: вони стають диференційованими, вибірковими. Замість пасивного, заснованого на повторенні дій іншого, дитина починає проявляти особисті почуття: роблять заспокійливі рухи руками, коли мати плаче, чи робить вид, що плаче, її починає радувати присутність інших дітей, що приносить дитині позитивні переживання. З метою розвитку емоційної сфери необхідно передбачити гармонійне виховання різних почуттів і емоцій, а також формувати в дитини необхідні навички в керуванні своїми почуттями і емоціями (гнів, занепокоєння, страх, провина, сором, співчуття, жалість, емпатія, гордість, шляхетність, любов та інші); навчити дитину розуміти свої емоційні стани і причини, що їх породжують.На жаль, уся система освіти, спрямована на здобуття теоретичних знань і дещо ігнорує емоційний розвиток дитини, набір тих якостей, котрі дають ключ до відкриття того, чому за однакових здібностей одна людина „процвітає”, а інша „тупцює на місці”. Адже люди з добре розвинутою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидше знайдуть вихід із складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями. Емоції, як субєктивні переживання, являють собою один з найвизначніших феноменів внутрішнього життя людини, тому виховання емоційної культури є важливим компонентом формування розвинутої, духовно багатої особистості. Аналіз накопичених результатів психолого-педагогічних досліджень дозволяє дійти висновку, що емоції розвиваються в діяльності, залежать від змісту та структури діяльності, а також впливають на діяльність. Психологи В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, К.Ізард, А.В.Запорожець, О.М.Лук, П.В.Симонов та ін. підкреслюють, що при всій важливості інтелектуального осягнення та освоєння світу, у тому числі розкриття обєктивної сутності добра і зла, саме емоції та почуття визначають головну лінію людської поведінки.
Вывод
На жаль, уся система освіти, спрямована на здобуття теоретичних знань і дещо ігнорує емоційний розвиток дитини, набір тих якостей, котрі дають ключ до відкриття того, чому за однакових здібностей одна людина „процвітає”, а інша „тупцює на місці”. Адже люди з добре розвинутою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидше знайдуть вихід із складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями. Нам часто доводиться у підлітковому віці спостерігати певні емоційні порушення, проблеми спілкування з однолітками.
Емоції, як субєктивні переживання, являють собою один з найвизначніших феноменів внутрішнього життя людини, тому виховання емоційної культури є важливим компонентом формування розвинутої, духовно багатої особистості.
Можна стверджувати, що морально, естетично вихованою людиною є не той, хто тільки знає норми та правила поведінки, а той, у кого такі знання поєднуються з почуттями.
В систематизованому знанні емоційної сфери мають потребу ряд галузей соціальної практики, але найважливіша з них - галузь виховання.
Особливу увагу приділяли вихованню емоційної сфери дітей видатні педагоги Я.А.Коменський, Д.Локк, Ж.Ж.Руссо, І.Г.Песталоці, І.Ф.Гербарт, К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський та ін. К.Д.Ушинський стверджував, що людина більш «людина» у тому, “як вона відчуває, ніж у тому, як вона думає”. Видатний педагог писав, що в людських емоціях проявляється характер не окремої думки, окремого рішення, а всього змісту душі та її строю.
А В.О.Сухомлинський вважав, що емоційні стани - це найважливіші стани в проявах загальнолюдської культури, і виховати такі стани можливо тільки в різноманітній діяльності, у процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприйняття навколишнього світу та творів мистецтва.
Аналіз накопичених результатів психолого-педагогічних досліджень дозволяє дійти висновку, що емоції розвиваються в діяльності, залежать від змісту та структури діяльності, а також впливають на діяльність. На думку дослідників А.В.Запорожець та Я.З. Неверович, у дітей спостерігається виникнення нових емоційних переживань саме в процесі діяльності. В подальшому, на основі зовнішньої практичної діяльності, починає складатися внутрішня діяльність - емоційна уява, яка являє собою сплав афективних та когнітивних процесів, та єдність інтелекту та афекту, яку Л.С.Виготський вважав характерним для вищих почуттів.
Психологи В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, К.Ізард, А.В.Запорожець, О.М.Лук, П.В.Симонов та ін. підкреслюють, що при всій важливості інтелектуального осягнення та освоєння світу, у тому числі розкриття обєктивної сутності добра і зла, саме емоції та почуття визначають головну лінію людської поведінки. Тому виховання емоційності людини та формування її почуттів є важливим фактором в управлінні становленням її особистості. Процес виховання емоційної культури особистості тісно повязаний з вихованням самої особистості.
Проявлення емоційної сфери в житті людини різноманітні. На думку Б.І.Додонова, емоції не розрізняються на вищі та нижчі, є людські переживання, від самих простих до самих високих.
Естетичні емоції, які ми можемо віднести до самих високих емоцій, відбивають рівень та характер духовного життя людини, впливають на поведінку та формування світогляду особистості. АП.М. Якобсон під вихованням почуттів розуміє змінення емоційної сфери під впливом навмисних діянь. В якості початкового пункту передбачається виникнення нового переживання, яке у подальшому повинно перетворитися у відносно стійке ставлення до визначеного круга явищ. Людина з розвинутою культурою почуттів, вважає П.М. Якобсон, повинна відрізнятися багатостороннім відгуком на всі впливи світу, спонуканням морального характеру, здібністю до співпереживання та відповідальністю за свої відчуття та свою поведінку.
Ми розділяємо точку зору В.Л.Поплужного про природу та сутність емоційної культури старшокласників, яка відбиває всі переживання, має безліч відтінків та способів емоційного реагування. Всі компоненти емоційної культури знаходяться у взаємодії з культурою інтелекту, сенсорною культурою. Можна сказати, що емоційна культура виконує функції сигнальну, регулятивну та оціночну. Зміст емоційної культури змінюється під впливом соціальних умов та умов виховання, але необхідними компонентами повинні бути гуманістичні почуття, емпатія та ін.
