Дослідження основних чинників, що впливають на динаміку розвитку судової системи Росії з IX по XVII століття - Курсовая работа

У другому періоді право державне і приватне поступово послаблюються; але колишнє змішання їх знаходять у тому, що в Московській державі державне право будується за типом приватному (територія держави прирівнюється вотчині; населення прикріплюється до міста, посаду і землі; управління має характер годування); У державі Литовсько - Російському - приватне право будується па типу державному: приватні вотчинники володіють повними державними правами суду і управління у своїх маєтках; права політичні залежать від приватних: тільки землевласникам належить право на державну службу і діяльність. Судова система держави - сукупність всіх судів, повязаних єдністю завдань по відправленню правосуддя і процесуальною формою функціонування, і цим визначається мета цієї роботи - вивчити еволюцію судової системи в Росії з IX по XVII століття. Це був суд або самого князя, про що постійно вказують світські та церковні джерела, або суд поставлених князем суддів - його тіунів, що заміняли його, або посадників. Представники церкви в Київській Русі мали двоякого роду судовою владою: вони були, по-перше, суддями-вотчинниками, яким були підсудні всі справи їх підданих, по-друге, до юрисдикції вищих представників церкви - митрополитів, ігуменів - були віднесені справи про злочини, в тій чи іншій мірі зачіпають правила релігії і безпосередні майнові інтереси церкви. Тільки в тому випадку, коли позивач і відповідач або обвинувач і обвинувачений були людьми одного і того ж власника (князя або вотчинника), справа їх було підсудна одному суду, а саме суду їх власника.У повітовому місті діяв намісник, поширюючи свою судову владу і на «тягнули» до міста волості, в інших волостях по головних їх селах проживали і діяли волостелі з такими ж функціями. Чотирнадцятий і наступні століття знають таку форму суду під імям «смесние або вобчие суди». Ці суди дозволяли справи не тільки цивільні, але й кримінальні. З кінця XIV ст. суд відправляється тільки намісником великого князя. Подальший крок у зміні організації суду з більш тяжких злочинів було повязане з проведенням адміністративної реформи 1555 року.

Підсумувавши, можна сказати, що судова система періоду XIII-XVIII століть відповідала діленню земель на повіти і волості. У повітовому місті діяв намісник, поширюючи свою судову владу і на «тягнули» до міста волості, в інших волостях по головних їх селах проживали і діяли волостелі з такими ж функціями. Незалежно від наявності цих намісництв і волостельств в кожному повіті існували і діяли на основі жалуваних грамот відповідного князя власницькі суди монастирів, церков і окремих землевласників.

Чотирнадцятий і наступні століття знають таку форму суду під імям «смесние або вобчие суди». Ці суди дозволяли справи не тільки цивільні, але й кримінальні. Загальним законом, який визначав і хід судового процесу, і застосовувані судами покарання, довго ще залишалася Руська Правда в її розлогій редакції. До кінця вісімдесятих років XV ст. паралельно зі зміцненням централізованої держави йшло і розвиток адміністративно-судових органів, підлеглих безпосередньо великому князю і його боярському раді.

З кінця XIV ст. суд відправляється тільки намісником великого князя. Представники ж удільних князів, ще не втратили своїх судових прав, тільки присутні при відправленні правосуддя, а потім отримують частину судових доходів.

Виданий в 1497 році Судебник має велике значення як перший кодекс загальноросійського права централізованої держави. Судебник в перших статтях говорить про центральні судових установах. Тут проводиться думка про регулярне відправленні правосуддя боярами і окольничий, при яких в якості помічників є дяки. Місцевий суд - це намісники і волостелі, различавшиеся за ступенем своєї влади. Перші могли вирішувати всі справи і застосовувати всі покарання. Другі не мали права застосовувати смертної кари без доповіді центральної влади. До додаткових джерел права епохи Судебника були праві, жалувані грамоти, статутні грамоти наместнічьего управління.

З кінця 30-х років XVI ст. організуються «губні установи», призначенням яких була боротьба проти вже відомої Судебнику 1497 категорії злочинців - відомих хвацьких людей. Подальший крок у зміні організації суду з більш тяжких злочинів було повязане з проведенням адміністративної реформи 1555 року.

З проведенням реформи намісники і волостелі в державних (чорних) волостях скасовувалися, а для управління всіма справами населення вибирало «улюблених» старост з целовальниками. З іменем Івана IV повязані подальша централізація суду і управління і, зокрема видання більш повного Судебника (1550 р.).

Боярська Дума, розширена включенням до неї багатьох дворян, залишалася центральним органом управління і суду, але не обмежувала влади царя. З розширенням функцій центральних органів, збільшилася кількість наказів, що відали різними галузями управління і відділена від нього ніякого суду.

З проведенням судово-адміністративної реформи скасовуються смесние або вобчие суди, які мали таке велике значення в попередній період. Тепер справа підлягає або губним установам, або (незначні кримінальні злочини і цивільно-правові спори, не зачіпали володіння землею) земським установам.

На початку XVII ст. зявився орган, що обєднував військові, адміністративні і судові функції - воєводство. З переходом судової влади до начальників судові колегії улюблених голів з целовальниками майже всюди були скасовані. У губних установах «розшук» бере рішучу перевагу над «судом», як називався старий обвинувальний процес.

Соборний Покладання 1649 року виражало інтереси дворянства і верхівки посадского населення значно більш повно, ніж Судебники. Покладання є першим повним збірником законів, що охоплює питання державного, адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального права та судочинства. Органами суду на місцях були і губні установи, і воєводи. Характерною для Уложення рисою є можливість у ряді випадків переходу справи, що почався порядком обвинувального процесу до виробництва в порядку розшукового процесу.

Ці ознаки характерні для системи формальних доказів розшукового процесу абсолютної монархії. Особливими рисами характеризувався процес по «государевим справах», тобто з політичних злочинів. Держава покладало і на посадових осіб, і на всіх підданих обовязок затримувати всіх підозрюваних в скоєнні державного злочину.

Таким чином, ми встановили, щодо суду Київської Русі періоду договору з Візантією і пізніше, аж до початку XI ст., У нас є лише мізерні вказівки. IX столітті вже існував суд як орган державної влади, княжий суд поширювався на все населення, будучи судебником. Руська Правда не дає повної картини організації і діяльності суду, яку можна було б приурочити до певного моменту. Тисяцькі князі в XI-XII ст. зосереджують у своїх руках всю адміністративну владу - фінансову, судову, поліцейську.

Представники церкви в Київській Русі мали двоякого роду судовою владою: вони були, по-перше, суддями-вотчинниками, яким були підсудні всі справи їх підданих, по-друге, до юрисдикції вищих представників церкви - митрополитів, ігуменів - були віднесені справи про злочини, в тій чи іншій мірі зачіпають правила релігії і безпосередні майнові інтереси церкви.

У змагальному (обвинувальна) форма боротьби сторін у судовому процесі виросла з тих методів вирішення конфліктів, які існували ще в епоху родоплемінних відносин. За Руській Правді все більш посилюється класове регулювання, що проводиться в інтересах пануючого класу землевласників у суспільстві, розпаду на ворожі класи, в якому виникло і розвивається феодальну державу.

Судова система періоду XIII-XVIII століть відповідала діленню земель на повіти і волості. У повітовому місті діяв намісник, поширюючи свою судову владу і на «тягнули» до міста волості, в інших волостях по головних їх селах проживали і діяли волостелі з такими ж функціями. Незалежно від наявності цих намісництв і волостельств в кожному повіті існували і діяли на основі жалуваних грамот відповідного князя власницькі суди монастирів, церков і окремих землевласників.

Чотирнадцятий і наступні століття знають таку форму суду під імям «смесние або вобчие суди». Ці суди дозволяли справи не тільки цивільні, але й кримінальні. Загальним законом, який визначав і хід судового процесу, і застосовувані судами покарання, довго ще залишалася Руська Правда в її розлогій редакції.

До кінця вісімдесятих років XV ст. велике князівство Московське обєднало навколо себе ряд раніше самостійних феодальних князівств, а також підкорило своєму впливу Паралельно зі зміцненням централізованої держави йшло і розвиток адміністративно-судових органів, підлеглих безпосередньо великому князю і його боярському раді. З кінця XIV ст. суд відправляється тільки намісником великого князя. Представники ж удільних князів, ще не втратили своїх судових прав, тільки присутні при відправленні правосуддя, а потім отримують частину судових доходів.

Виданий в 1497 році Судебник має велике значення як перший кодекс загальноросійського права централізованої держави. Судебник в перших статтях говорить про центральні судових установах. Тут проводиться думка про регулярне відправленні правосуддя боярами і окольничий, при яких в якості помічників є дяки. Місцевий суд - це намісники і волостелі, различавшиеся за ступенем своєї влади. Перші могли вирішувати всі справи і застосовувати всі покарання. Другі не мали права застосовувати смертної кари без доповіді центральної влади.

До додаткових джерел права епохи Судебника були праві, жалувані грамоти, статутні грамоти наместнічьего управління. У статутних грамотах підтверджується дуже важливе постанову Судебника про організацію суду намісників. У цей суд вводяться представники місцевого населення. З кінця 30-х років XVI ст. організуються «губні установи», призначенням яких була боротьба проти вже відомої Судебнику 1497 категорії злочинців - відомих хвацьких людей. Подальший крок у зміні організації суду з більш тяжких злочинів було повязане з проведенням адміністративної реформи 1555 року. З проведенням реформи намісники і волостелі в державних (чорних) волостях скасовувалися, а для управління всіма справами населення вибирало «улюблених» старост з целовальниками. З іменем Івана IV повязані подальша централізація суду і управління і, зокрема видання більш повного Судебника (1550 р.).

Боярська Дума, розширена включенням до неї багатьох дворян, залишалася центральним органом управління і суду, але не обмежувала влади царя. З розширенням функцій центральних органів, збільшилася кількість наказів, що відали різними галузями управління і відділена від нього ніякого суду. Тепер справа підлягає або губним установам, або (незначні кримінальні злочини і цивільно-правові спори, не зачіпали володіння землею) земським установам.

На початку XVII ст. зявився орган, що обєднував військові, адміністративні і судові функції - воєводство. Соборний Покладання 1649 року є першим повним збірником законів, що охоплює питання державного, адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального права та судочинства. Органами суду на місцях були і губні установи, і воєводи. Характерною для Уложення рисою є можливість у ряді випадків переходу справи, що почався порядком обвинувального процесу до виробництва в порядку розшукового процесу. Ці ознаки характерні для системи формальних доказів розшукового процесу абсолютної монархії. Особливими рисами характеризувався процес по «государевим справах», тобто з політичних злочинів. Держава покладало і на посадових осіб, і на всіх підданих обовязок затримувати всіх підозрюваних в скоєнні державного злочину.

судебник феодальний соборний

1. Свердлов М.Б. Від Закону Російського до Руській Правді. - М., 1988 - С. 54.

2. Фроянов І.Я. Київська Русь. Нариси соціально-політичної історії. - Л., 1980. - С. 38.

3. Історія вітчизняного держави і права. Ч. 1. / Под ред. О.І. Чистякова. - М., 1998. - С. 69.

4. Ісаєв І.А. Історія держави і права України. - М., 1993. - С. 81.

5. Ключевський В.О. Російська історія. Повний курс лекцій у трьох книгах. М., 1993. - С. 90.

6. Греков Б.Д. Селяни на Русі .- М., 1952. - С. 97.

7. Державне право. Т.1. / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. - М., 1999. - С. 53.

8. Історія вітчизняного держави і права. Ч. 1. / Под ред. О.І. Чистякова. - М., 1998. - С. 103.

9. Російське законодавство Х-ХХ століть. У 9 т. Т.2. - М., 1985. - С. 114.

10. Свердлов М.Б. Від Закону Російського до Руській Правді. - М., 1988. - С. 79.

11. Фроянов І.Я. Київська Русь. Нариси соціально-політичної історії. - Л., 1980. - С. 126.

12. Ісаєв І.А. Історія держави і права України. - М., 1993. - С. 161.

13. Володимирський - Буданов М.Ф. Огляд історії російського права. - Ростов-на-Дону, 1995. - С. 183.

14. Державне право. Т.1. / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. - М., 1999. - С. 180.

Размещено на .ru