Трансформація міфу в комедії Б. Шоу "Пігмаліон". Визначення проблематики твору. Дослідження трансформації античного сюжету в різних творах мистецтва ряду епох. Виявлення схожих та відмінних рис в образах героїв, особливо в образах Галатеї та Пігмаліона.
При низкой оригинальности работы "Дослідження античного міфу про Пігмаліона та комедії Бернарда Шоу "Пігмаліон"", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Шоу підпорядковує пєсу своїй філософській і естетичній концепції, сполучаючи її з вічними, загальнолюдськими проблемами, цінностями. В роботі використані такі методи дослідження як компаративний (порівняння текстів міфів з пєсою Шоу, виявлення спільних та відмінних ознак), культурно-історичний (вплив явищ епохи (“вікторіанської”) на стан суспільства, відносин між його членами і, як наслідок, зображення в творі їхніх вад, тому що основна проблематика твору саме соціологічна) та феміністичної критики (важливим є зображення не просто людини “з народу”, яка практично досягає апогею морального та інтелектуального розвитку, незважаючи на приналежність до найнижчої верстви суспільства, а саме жінки, яка представляє принципово новий тип особистості, такої собі людини майбутнього більш досконалого суспільства). Феміністична критика (неофемінізм, або феміністичний постструктуралізм) (від латинського - жінка), окрім ідеології постмодернізму (Постмодерн розглядають як псевдохудожній метод, який фальшує дійсність, руйнуючи всі колективні ідентичності індивіда (в тому числі національну та естетичну), формує денаціоналізованого індивіда в імя утвердження космополітичних ідей демоліберального суспільства), базується на ідеях жіночої емансипації (характерних ще для XIX ст.) та екзистенціалізму (переважно атеїстичного), тобто фактично знаходиться під впливом ідей Ж. Мета роботи полягає в компаративному дослідженні античного міфу про Пігмаліона та комедії Бернарда Шоу “Пігмаліон”. Драматургічна спадщина Бернарда Шоу, його життя і творчість досліджуються багатьма вченими та письменниками.Слово “трансформація” в даному випадку ніяк не вказує на те, що один з міфів є “відправною точкою” трансформації, а інший - її “результатом”. Трансформація має місце у випадках, коли схожі обєкти грають однакові ролі в міфах, як в прикладах вище. Таким чином, ця трансформація має справу з схожістю обєктів: одну і ту ж позицію в сюжеті може займати будь-який обєкт, якщо він володіє потрібними ознаками. 2. набір обєктів і персонажів, наприклад, "божество", "людина", "дракон", "змія", "жаба", "черепаха", "земля", "дерево" і так далі Обєкти і персонажі можуть бути аргументами предикатів; Набор трансформацій не так малий, і вони можуть застосовуватися послідовно, що потенційно приводить до того, що будь-який міф може трансформуватися в будь-який міф, відбувається свого роду "комбінаторний вибух".Отже, проаналізувавши пєсу Бернарда Шоу „Пігмаліон”, можна зробити висновок, що драматург був справжнім майстром драматургії, знавцем людських душ. Шоу запропонував сучасний варіант прадавнього міфу в центрі уваги письменника не всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й інтелектуального потенціалу людини. Пігмаліон насправді створив свою Галатею, а Хіггінс лише «шліфує» особистість, яка поступово змінюється сама й змінює свого «перетворювача». Професор фонетики Хіггінс, який у драмі Шоу виступає своєрідним Пігмаліоном, укладає парі з полковником Пікерінгом, що він проведе науковий експеримент - за кілька місяців навчить вуличну торговку квітами ЕЛІЗУДУЛІТЛ правильній вимові і зробить так, щоб «її з успіхом могли прийняти за герцогиню». Шоу безмежно вірить у культуру, знання, які, за словами «прозрілого» Хіггінса, «знищують прірву, що відділяє клас від класу і душу від душі».
Вывод
Отже, проаналізувавши пєсу Бернарда Шоу „Пігмаліон”, можна зробити висновок, що драматург був справжнім майстром драматургії, знавцем людських душ.
Б. Шоу запропонував сучасний варіант прадавнього міфу в центрі уваги письменника не всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й інтелектуального потенціалу людини. Крім того, порівняно з міфологічною історією, взаємини сучасних Пігмаліона та Галатеї такі заплутані й дивні, що мимоволі виникає питання: а чи не є вибір назви ще одним парадоксом Шоу? «Хто є хто» в дуеті головних героїв? Пігмаліон насправді створив свою Галатею, а Хіггінс лише «шліфує» особистість, яка поступово змінюється сама й змінює свого «перетворювача».
Професор фонетики Хіггінс, який у драмі Шоу виступає своєрідним Пігмаліоном, укладає парі з полковником Пікерінгом, що він проведе науковий експеримент - за кілька місяців навчить вуличну торговку квітами ЕЛІЗУДУЛІТЛ правильній вимові і зробить так, щоб «її з успіхом могли прийняти за герцогиню». Експеримент Хіггінса дає блискучі результати. Еліза, яка знала лише лихо й злидні, в атмосфері поваги до її особистості виявляє надзвичайні здібності, розум, талант і почуття внутрішньої гідності. «Перетворення» Елізи, на думку Шоу, покликане заперечити думку про те, що соціальні барєри нездоланні: насправді вони лише заважають людям реалізувати закладені в них можливості. Шоу безмежно вірить у культуру, знання, які, за словами «прозрілого» Хіггінса, «знищують прірву, що відділяє клас від класу і душу від душі». Хіггінс веде Елізу в аристократичне суспільство, і вона затьмарює світських дам не лише красою. Пігмаліон-Хіггінс, торкнувшись своїм різцем до цієї Галатеї, розбуркав приспані в ній духовні й інтелектуальні сили, і його витвір виявився вищим і кращим за нього самого.
Тут виникає характерна для драматурга тема бідності як сили, яка гальмує інтелектуальний розвиток людини. Із цією ідеєю повязаний справжній демократичний пафос пєси Шоу. Народ в уявленні письменника - неопрацьований, але цінний матеріал, коштовний мармур, в якому закладені можливості перетворення на величний «твір мистецтва».
Утім, «науковий» експеримент Пігмаліона-Хіггінса суперечить моральній відповідальності перед Елізою, долею якої він так безвідповідально скористався. Хіггінс порівнює свою роль із роллю Творця. Але для Шоу наслідувати дії Творця ще недостатньо. Він вважає, що творча діяльність людини повинна підпорядковуватися більш високій меті, ніж проста гра з життям. Фонетичний експеримент Хіггінса відбувається за принципом «людина для фонетики», а не «фонетика для людини». Еліза певний час є для нього лише дослідним матеріалом, і її внутрішній світ його ніяк не цікавить. Він не замислюється над тим, якою буде подальша доля його «Галатеї» і що їй робити з її розумом і красою у світі, де для неї немає місця.
Що ж робити з Елізою? Це питання постає не лише перед Хіггінсом, але й перед самим автором «Пігмаліона». Звичайно, можна знову повернути її в безодню злиднів і примусити продавати квіти, можна, нарешті, віддати її заміж за кого-небудь. Утім, «Пігмаліон» не розважальна драма, і Шоу лише кепкує над своїм глядачем, натякаючи на можливість традиційної «щасливої розвязки». Щоправда, в атмосфері комедії витають натяки на почуття кохання, що зароджується, хоча й не зовсім усвідомлено. Але Шоу не мав наміру завершувати свою пєсу шлюбом «Пігмаліона» і «Галатеї». Одружитися з Хіггінсом, із Фредці чи з вельможним герцогом - мало для його героїні, справжнє покликання якої бути вільною людиною.
Міф про Пігмаліона висвітлюється в контексті різних культур і епох. „Пігмаліон” Б. Шоу представляє собою картину становлення людини, динаміку розвитку її свідомості [9]. Перед нами пєса „про диво народження людської особистості - народження, яке завжди повязане для Шоу з запереченням загальноприйнятих уявлень та ідеалів” [8, 444]. Створення Прекрасного є одним із лейтмотивів пєси. Пєса Б. Шоу не повторює стародавній міф, а відтворює його у руслі реалістичного світогляду.
Список литературы
1. Аникст А.А. Бернард Шоу. - М., 1956.
2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996.
3. Балашов П.С. Художественный мир Бернарда Шоу. - М., 1982.
