Домініканський орден у Центрально-Східній Європі в XII - першій половині XV ст. - Автореферат

В умовах розвитку демократичних процесів у країнах Центрально-Східної Європи відбувається переосмислення багатьох подій та явищ їхньої історії. Адаптація мережі ордену домініканців у політичних реаліях середньовічних держав заслуговує уваги у звязку з формуванням єдиних політичних та економічних структур у сучасній Європі. Дисертацію виконано відповідно до університетської науково-дослідної програми “Історія та культура населення Центрально-Східної Європи від найдавніших часів до XVII століття” і наукових планів кафедри археології, античності та середньовіччя Львівського національного університету імені Івана Франка. Нижньою хронологічною межею роботи є 1216 р., коли офіційно було затверджено орден, сформувалися перші монастирі, визначилась чернеча структура. Мета роботи полягає у відтворенні цілісної картини формування домініканського ордену в Центрально-Східній Європі, системи взаємин його структур з представниками світської та церковної влад і передбачає вирішення таких завдань: - простежити чинники, що сприяли утвердженню місій і поширенню монастирів ордену в державах досліджуваного реґіону;У вступі обґрунтовано актуальність теми, хронологічні рамки дослідження, визначено обєкт і предмет роботи, сформульовано методологічні принципи, визначено дослідницьку мету, наукову новизну та практичне значення дисертації.Джерельну основу дисертації склали опубліковані папські та королівські грамоти, що стосуються домініканського ордену загалом чи окремих його монастирів; протоколи і акти засідань церковних соборів, генеральних і провінційних орденських капітул (зборів), консисторіальних (єпископських) судів, інквізиційних трибуналів, у яких головували або брали участь домініканці; дарчі і привілейні грамоти феодалів, даровані монастирям ордену; матеріали книг королівських і міських судів; хроніки; листи, церковно-політичні трактати. Публікація документів ордену розпочалась ще в XVI ст. з метою оприлюднення якомога більшої кількості привілеїв. Упорядник зібрав найважливіші місіонерські привілеї, даровані папами від часу створення ордену до Трідентського собору (1216-1563 рр.). Організаційні та фінансові аспекти діяльності ордену в середньовічній Чехії, його стосунки з парафіальним духовенством були в полі зору чеських істориків В.Томека, В.Халупецького, П. Бєліни. Баронч і В.Абрагам у своїх працях акцентували увагу на місіонерській роботі ордену в українських землях у XIII-XV ст.Від часу заснування у 1216 р. домініканський орден займався проповідницькою та інквізиційною діяльністю на території більшості держав середньовічної Європи. Використовуючи політичну та фінансову підтримку римських пап, репресивні засоби залежних представників світської влади, домініканці успішно стримували розвиток і поширення єретичних рухів у державах Західної Європи. Робота структур ордену в країнах досліджуваного реґіону наштовхувалася на протидію не лише переслідуваних орденом більш численних і краще організованих єретичних сект, але і на пасивний опір місцевих прелатів і світських правителів. На відміну від орденських структур у Західній Європі, розмежування окремих провінцій домініканського ордену (Тевтонської, Саксонської, Угорської, Польської) в Центрально-Східній Європі проводилось без врахування конфіґурації державних кордонів, місцевих етнічних інтересів. Земельна власність на території більшості держав Центрально-Східної Європи до часу появи домініканців була розділена між єпископатом, парафіальним духовенством і раніше створеними чернечими орденами.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Від часу заснування у 1216 р. домініканський орден займався проповідницькою та інквізиційною діяльністю на території більшості держав середньовічної Європи. Водночас він був активним учасником соціальних і церковно-політичних конфліктів у Європі XIII-XV ст. Свій вплив у суспільстві ця чернеча структура намагалася поширити і посилити за допомогою силового примусу і переконування непокірних.

Використовуючи політичну та фінансову підтримку римських пап, репресивні засоби залежних представників світської влади, домініканці успішно стримували розвиток і поширення єретичних рухів у державах Західної Європи. Робота структур ордену в країнах досліджуваного реґіону наштовхувалася на протидію не лише переслідуваних орденом більш численних і краще організованих єретичних сект, але і на пасивний опір місцевих прелатів і світських правителів.

На відміну від орденських структур у Західній Європі, розмежування окремих провінцій домініканського ордену (Тевтонської, Саксонської, Угорської, Польської) в Центрально-Східній Європі проводилось без врахування конфіґурації державних кордонів, місцевих етнічних інтересів. Це провокувало постійні конфлікти в структурі ордену за переділ меж провінцій.

Земельна власність на території більшості держав Центрально-Східної Європи до часу появи домініканців була розділена між єпископатом, парафіальним духовенством і раніше створеними чернечими орденами. Тому матеріальне становище окремих домініканських монастирів покращувалось лише за рахунок окремих пожертвувань феодалів або міщан. Це створювало диспропорцію у матеріальному забезпеченні монастирів і провокувало загострення конкурентної боротьби за прибутки як між домініканцями та іншими чернечими згромадженнями, так і у структурах самого домініканського ордену.

Незадовільне матеріальне забезпечення багатьох монастирів ставало обтяжливим для керівництва ордену. Генерали ордену не спромоглися налагодити ефективної системи матеріальної взаємодопомоги між монастирями. Це призвело до появи бідних монастирів, утримування яких було важким для керівництва провінцій. Невдоволення адміністрацій багатих монастирів ордену, частина коштів яких ішла на утримання найбідніших, спричинило організацію Богемської і Далматинської провінцій.

В умовах гострої фінансової конкуренції з боку світського духовенства лише окремим монастирям ордену вдалося закласти основи власної фінансової і матеріальної могутності. До початку гуситських воєн більшість монастирів на території держав реґіону матеріально були повністю залежними від жертводавців.

Освітні центри домініканців у досліджуваному реґіоні сформувалися при університетах у Празі, Буді та Відні в XIV ст. Їх діяльність була спрямована, насамперед, на підготовку проповідників для потреб ордену. Конкуренція місцевого духовенства і діючих орденських освітніх осередків у Парижі та Болоньї призвела до падіння престижу орденської освіти в університетах Центральної Європи.

В українських землях поява перших домініканських місій у XIII ст. була викликана не віросповідною, а політичною потребою. За допомогою навернення у католицтво, римські папи намагалися залучити руські князівства (Київське і Галицько-Волинське) як ймовірних союзників до своєї боротьби проти імператора Фрідріха II Гоґенштауфена. Локалізація конфлікту пап із династією Гоґенштауфенів в середині XIII ст. на території Італії, послабила актуальність широкомасштабного конфесійного навернення князівств Русі.

Більшість монастирів ордену, заснованих у XIV ст. на території колишньої Галицько-Волинської держави та Поділлі, були бідними. Тому їх кількість (33 до поч. XVI ст.) не може бути показником духовного і політичного впливу домініканського ордену.

В XIII ст. правителі держав Центрально-Східної Європи (крім Тевтонського Ордену) добровільно налагоджували стосунки з керівництвом домініканців, розраховуючи через них посилити звязок із Апостольським Престолом. Через кризові процеси у владних структурах католицької церкви в XIV ст., домініканський орден намагався шукати фінансової допомоги і правового захисту світської влади від зловживань єпископату і місцевих феодалів.

Інквізиційна діяльність ордену була обмежена світською владою або католицьким єпископатом. Часто ці процеси санкціонувалися римськими або авіньйонськими папами, котрі потребували союзу із правителями реґіону. При цьому понтифіки допускали і встановлення контролю держави над церквою. Оскільки, робота інквізиційних трибуналів була ефективною лише при індивідуальному переслідуванні єретиків, активно боротися проти масових єретичних рухів і опозиції окремих представників світської влади домініканський орден не мав змоги.

В церковно-політичних умовах країн Центрально-Східної Європи домініканський орден не досягнув такого рівня впливу, який у нього був в державах Західної Європи.

Соціальна база ордену, спрямованого тільки на роботу серед еліти, була вузькою. Під час протистоянь церковних і світських правителів Європи в XIV-XVCT., гуситських воєн та інших соціально-політичних та церковних конфліктів, домініканський орден, позбавлений реальних засобів впливу на суспільство (наприклад самостійних інквізиційних трибуналів), опинився на узбіччі церковного і політичного життя усіх держав реґіону. До XVI ст. він перестав бути дієвим знаряддям Апостольського Престолу у боротьбі проти опозиції серед духовенства і представників світської влади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА

1. Чорний М. Домініканський орден в українських землях у другій чверті XIII ст. // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів, 1999. - Вип. 2. - С. 40-43.

2. Чорний М. Діяльність домініканського ордену в Центрально-Східній Європі в XIII-першій половині XV ст. // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. Вип. 3. - С. 191-198.

3. Чорний М. Дослідження історії домініканського ордену в державах Центральної та Східної Європи // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2000. - С. 124-133.

4. Чорний М. Львівський домініканський монастир Божого Тіла в XIII - першій половині XV ст. // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ століття. Матеріали міжнародної наукової конференції 16-18 березня 2000 року. - Чернівці: Золоті Литаври, 2000. - С. 191-196.

Размещено на .ru