Документи радянських спецслужб як джерело до вивчення політичних, соціально-економічних, культурних процесів в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.) - Автореферат

Однак чи не найбільший інтерес викликають інформаційно-аналітичні документи та архівно-слідчі справи громадян, що стали жертвами політичних репресій. Водночас архівно-слідчі справи не лише відтворюють біографічні відомості щодо представників політичної еліти, майстрів культури, вчених, розкривають долю сотень тисяч наших співвітчизників, що потрапили в жорна репресій, а й через призму окремої особистості показують ті зміни, що відбулися у суспільній свідомості на переломному для держави етапі. Предметом дослідження у дисертації є основні документальні корпуси радянських спецслужб, в першу чергу, інформаційно-аналітичні матеріали ВУНК-ДПУ-НКВС, а також архівно-слідчі справи громадян, що стали жертвами політичних репресій. На розробку проблеми певним чином наклала свій відбиток і специфіка роботи спецслужб, внаслідок чого, до необхідних корпусів документів, закритих для широкого загалу, допускалося досить обмежене коло істориків, які підготували і опублікували ряд різних за своїм змістом, спрямуванням і науковою цінністю праць. Літературу, присвячену діяльності спецслужб, можна умовно розділити на три основні групи: 1) наукові та науково-популярні монографії, статті; 2) збірники документів; 3) мемуари працівників спецслужб, безпосередніх свідків досліджуваних подій.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується вибір теми, розкривається її актуальність, ступінь дослідженості, сформульовано основну мету та завдання дослідження, визначені його хронологічні рамки, висвітлюється новизна і практичне значення, подаються відомості про апробацію дисертаційної роботи.

У першому розділі “Стан наукової розробки теми та огляд літератури” аналізуються здобутки української та зарубіжної історіографії в сфері дослідження історії спецслужб, джерелознавчої критики повязаних з ними документальних матеріалів. На основі цього робиться висновок, що документальні матеріали радянських спецслужб до цього часу не стали предметом спеціального дослідження.

В другому розділі “Діяльність радянських спецслужб в контексті формування і функціонування тоталітарної системи” визначається місце і роль спецслужб в суспільному житті як в СРСР в цілому, так і в Україні зокрема, розкриваються перші етапи у їх формуванні, висвітлюються подальші кроки вищого політичного керівництва країни і республіки по реформуванню органів держбезпеки.

Характерно, що вже в перші пореволюційні дні, з ініціативи вищого політичного керівництва і уряду, в Радянській Росії стала формуватися система каральних органів, які повинні були стати надійною опорою для більшовицької партії.

В розділі подаються матеріали про організацію та діяльність робочої комісії по боротьбі з контрреволюцією при Петроградському ВРК, спеціального Комітету по боротьбі з погромами і контрреволюцією, які стали основою для організації Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВНК).

За короткий період своєї діяльності Всеросійській надзвичайній комісії вдалося створити широку та розгалужену мережу місцевих органів. Відомо, що вже в першій половині 1918 р. діяло 40 губернських, 365 повітових надзвичайних комісій.

Інструктивні матеріали уряду Радянської Росії, Всеросійської надзвичайної комісії надходили і в Україну, точніше в ту її частину, яка перебувала під контролем радянського уряду. Причому, слід відзначити, що в Україні централізований надзвичайний орган по боротьбі з контрреволюцією був відсутній і знаходився ще в стадії формування.

Перші місцеві органи надзвичайної комісії в Україні почали діяти ще влітку-восени 1918 р. в губерніях, що прилягали до території Росії. Повсякденну діяльність останніх повністю спрямовували досвідчені чекісти з Москви.

Лише в грудні 1918 р. Декретом Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України була утворена Всеукраїнська надзвичайна комісія, яку очолив І.І. Шварц.

Свою позицію, приступаючи до роботи, останній виклав таким чином: “Оголошений червоний терор необхідно проводити по-пролетарськи... Якщо для ствердження пролетарської диктатури в усьому світі нам необхідно знищити всіх слуг царизму і капіталу, то ми перед цим не зупинимось і з честю виконаємо завдання, покладене на нас Революцією”1).

Трагічні непоправні наслідки політики, яку проводила більшовицька партія в період громадянської війни в принципово нових умовах мирного розвитку країни, призводили до всезростаючої дестабілізації суспільства, поглиблення економічної та політичної кризи, посилення невдоволення різноманітних верств населення. Активно виступали проти таких підходів політичні кола, в тому числі і соціалістичні, зарубіжних країн.

З погляду на це, єдиним можливим засобом для відведення соціальної катастрофи, що насувалася на країну, було введення нової економічної політики, яка б гарантувала оздоровлення економічного механізму, застосування певних демократичних засад в суспільно-політичному житті.

Водночас, цілком очевидним було і те, що створений у роки громадянської війни репресивний механізм потребував суттєвого оновлення, пристосування до нових умов розвитку країни. Останнє добре розуміло як вище політичне керівництво країни, так і надзвичайних комісій.

Питання про реформування надзвичайних комісій було винесене 28 грудня 1921 р. на ІХ Всеросійський зїзд Рад. Його делегати, не стримуючись в похвалах на адресу надзвичайних комісій, відзначаючи їх роль в класовій боротьбі пролетаріату, врешті-решт ухвалили рішення про необхідність вжиття дієвих заходів в напрямку звуження компетенції ВНК і зміцнення законності.

15 лютого 1922 р. політбюро ЦК КП(б)У схвалило рішення про створення ДПУ УСРР. З утворенням СРСР розпочало свою діяльність Обєднане політичне управління (ОДПУ) СРСР.

Низку реформ органів держбезпеки в 20-30-х рр. завершила постанова політбюро ЦК ВКП(б) від 10 липня 1934 р., оформлена згодом постановою ЦВК СРСР, у відповідності з яким ОДПУ на правах Головного управління державної безпеки увійшло до складу новоутвореного комісаріату внутрішніх справ СРСР.

Оцінюючи наслідки реорганізації можна, на нашу думку, погодитися з В.І. Бетєєвим та В.Д. Пановим, які вважають, що внаслідок здійснення заходів в складі центральних органів країни вперше в її історії зявилося відомство, яке сконцентрувало в своїх руках практично всю повноту адміністративно-політичних функцій, мало прикордонні і внутрішні війська, а також воєнізований склад центральних і місцевих органів внутрішніх справ.

В третьому розділі “Документи ВУНК-ДПУ-НКВС в системі Національного архівного фонду України” простежується налагодження інформаційно-аналітичних та облікових систем як один з напрямків діяльності спецслужб. Організації серйозної інформаційно-аналітичної і оперативної роботи вимагав від працівників спецслужб вже Ф.Е. Дзержинський. В листі до Уншліхта, Месінга та Самсонова він пропонував зосередитись на нагляді за роботою комуністичних осередків фабрик, заводів, майстерень, профспілковими і молодіжними організаціями, вкоріненні в їх середовище агентури, підготовці щомісячних зведень про згаданий напрямок діяльності.

Зазначеним завданням, незважаючи на свою мінливість, підпорядковувалась і структура спецслужб. В 1918-1921 рр. у складі ВНК було утворено ряд підрозділів. Серед них: Особливий відділ, що відстежував процеси у військовому відомстві та армії, Транспортний відділ, який здійснював нагляд за залізничним і водним транспортом, Економічний відділ, який контролював самі різноманітні сторони економічного життя, Секретний відділ, створений для протидії “антирадянським партіям, політичним групам та організаціям”. З січня 1921 р. на базі Секретного та Економічного відділів та одного відділення Особливого відділу було утворено Секретно-оперативне управління. Характерно, що подібна структура, незважаючи на значні зміни, залишалась сталою протягом 20- 30-х рр.

В розділі подається загальна характеристика документального масиву спецслужб, які за своєю тематикою можна класифікувати таким чином: документи вищого політичного керівництва України, повязані з організацією та діяльністю колишніх спецслужб; законодавчі та нормативні акти ВУЦВК (Президії Верховної Ради) та Раднаркому України, що стосуються діяльності спецслужб; внутрішні нормативні акти органів ВНК-ОДПУ-НКВС СРСР та ВУНК-ДПУ-НКВС України, їх місцевих органів; листування центральних та місцевих органів ВУНК-ДПУ-НКВС з партійними, радянськими, правоохоронними та судовими органами; заяви громадян до органів держбезпеки; інформаційно-аналітичні матеріали, що готувалися як по лінії спецслужб, так і для партійних, радянських органів; літерні справи, справи-формуляри, заведені в процесі оперативної розробки обєкту, особи або групи осіб; особові справи на працівників ВУНК-ДПУ-НКВС; особові справи резидентів та інформаторів; матеріали спецперевірки громадян; оперативні обліки; матеріали періодичної преси про діяльність органів ВУНК-ДПУ-НКВС.

В четвертому розділі “Основні документальні масиви спецслужб: генезис та джерелознавчий аналіз” розкриваються прийоми джерелознавчої критики основних документальних масивів радянських спецслужб - інформаційно-аналітичних матеріалів та архівно-слідчих справ репресованих, які, незважаючи на свою специфіку, помітно вирізняються серед інших високим рівнем інформативності, комплексним підходом до висвітлення проблем. Так, аналітичні матеріали, в силу ряду причин, залишаються одним з небагатьох джерел, що дозволяють зясувати політичну, соціально-економічну ситуацію в Україні в перші десятиріччя радянської влади, простежити діяльність самих різноманітних політичних сил, зрозуміти логіку тих кіл в середовищі більшовицької партії, які висловлювали свою власну думку на події, що проходили в країні в досліджуваний період. Не меншу цінність становлять архівно-слідчі справи, які дозволяють розкрити місце і роль колишніх спецслужб в процесі формування та функціонування тоталітарної системи, зясувати певні напрямки, форми і методи їх роботи, простежити реакцію населення на заходи радянської влади в самих різноманітних сферах діяльності партійних, державних органів, науково-дослідних установ, культурно-освітніх організацій, біографій відомих політичних діячів, вчених, майстрів культури, показати основні етапи у деформації суспільної свідомості окремо взятої людини, яка під тиском тогочасних політичних, ідеологічних інститутів поступово втрачала свою індивідуальність, перетворювалась у заручника, “коліщатко і гвинтик” всевладного режиму.

У висновках підводяться підсумки дослідження, на основі яких можна стверджувати: - в процесі діяльності спецслужб сформувалися значні документальні масиви, які торкалися не лише їх внутрішнього розпорядку, а й самих різноманітних сторін суспільно-політичного, економічного і духовного життя досліджуваного періоду;

- незважаючи на певну мінливість, номенклатура документів спецслужб залишалася сталою і універсальною, що дозволяє застосовувати до неї найсучасніші методи опрацювання документів, в т.ч. контент-аналіз;

- дещо уповільнений процес розсекречування матеріалів колишніх спецслужб не дозволяє на сучасному етапі ввести в науковий обіг унікальні документальні масиви, які б по праву могли б стати цінним джерелом з історії України та окремих її регіонів;

- інформаційно-аналітичні матеріали радянських спецслужб можна вважати одним з найбільш важливих історичних джерел, в яких міститься докладна інформація про основні процеси, що відбувалися в українському суспільстві в 20-30-х рр., розкриваються настрої самих різноманітних прошарків населення, аналізується комплекс пріоритетних питань у сфері національної політики, релігійного життя тощо;

- на формуванні інформаційно-аналітичних матеріалів реально позначився період їх підготовки. Порівнюючи інформаційно-аналітичні документи органів ДПУ 20-х - початку 30-х років та органів НКВС в другій половині 30-х рр., не можна не помітити суттєвої відмінності. Якщо в першому випадку органи ДПУ ще прагнули відстежувати негативну реакцію населення на заходи радянської влади, шукали шляхи їх подолання, то в другому - довідки, інформації, зведення подавалися під кутом загального схвалення політики ВКП(б) та радянського уряду з висвітленням часткових проявів антирадянських контрреволюційних настроїв;

- подальше зберігання інформаційно-аналітичних матеріалів в Державному архіві СБУ та його обласних управлінь значно ускладнює можливість їх використання та введення в науковий обіг.

Основні праці автора документальний масив джерелознавчий радянський спецслужба

1. Інформаційно-аналітичні матеріали ВУНК-ДПУ як джерело до вивчення діяльності політичних партій на Поділлі//Історія України: Маловідомі імена, події, факти.-К.: Рідний край, 1997.-Вип. 2. - С. 219-237.

2. “Вінницький обласний відділ ДПУ повідомляє...” (Суспільно-політичне життя Поділля на початку 30-х років за матеріалами ДПУ)//З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ.-1997.-№ 1/2.-С. 80-107.

3. Інформаційно-аналітична робота як один з напрямів діяльності спецслужб в 20-30-х роках// З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ.-1998.-№ 1/2.- С. 342 - 356.

4. Інформаційно-аналітичні матеріали колишніх спецслужб як джерело до вивчення релігійних процесів на Поділлі 20-30-х рр. ХХ ст.//Історія України: Маловідомі імена, події, факти.-К.: Рідний край, 1998.-Вип. 3.- С. 197-208.

5. Володимир Варламович Міяковський як історик, краєзнавець, організатор архівної справи в Україні//Проблеми історії та методології історичної науки. Харківський історіографічний збірник.-Харків: Інформ, 1998.-Вип. 3.-С. 147-151.

6. Особливості дослідження архівно-слідчих справ ДПУ-НКВС як джерела з історії України//Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання: Зб. наук. пр.-К.: Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, 1998.-С. 63-65.

7. Інформаційні повідомлення ДПУ як джерело вивчення колективізації в Україні// Матеріали VIII Всеукраїнської наукової конференції “Історичне краєзнавство і культура.”-Київ-Харків: Рідний край, 1997.-С. 227-229.

8. Документи ВУНК-ДПУ-НКВС як джерело до вивчення релігійного життя в Україні в 20-30-ті рр.//Християнство і культура: історія, традиція, сучасність.-Полтава, 1998.-С. 112-116.

Размещено на .ru