Доказування на досудовому провадженні у кримінальному процесі України - Автореферат

Важливою складовою кримінального судочинства є доказування, під час якого здійснюються збір, перевірка й оцінка даних, які мають значення для встановлення обєктивної істини. Зміст доказування на досудовому провадженні складає достовірне встановлення фактичних даних і обставин, які мають значення в кримінальному процесі, прийняття відповідних процесуальних рішень, що зумовлює успішне розвязання актуальних завдань і проблем правосуддя. Докази і доказування - проблема комплексна та багатоаспектна, розроблення якої в науці кримінального процесу здійснено не в повному обсязі. Цілісного ж дослідження, яке комплексно охоплювало б усі вузлові напрями, що становлять зміст інституту доказування на досудовому провадженні у кримінальному процесі, до цього часу в науці не здійснювалося. До найістотніших результатів, які мають певний ступінь наукової новизни, слід віднести низку положень, а саме: вперше: - запропоновано класифікацію доказів за способом (механізмом) їх отримання субєктом кримінального процесу, що дозволило виокремити такі групи: а) докази, безпосередньо виявлені субєктом кримінального процесу; б) докази, отримані від осіб, що виявили їх на виконання відповідного рішення чи доручення субєкта кримінального процесу; в) докази, отримані від юридичних або фізичних осіб, які представлені ними субєкту кримінального процесу на його вимогу; г) докази, отримані від інших юридичних або фізичних осіб, які надали їх субєкту кримінального процесу за власної ініціативи;Розділ 1 «Докази у кримінальному процесі» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено правову природу і сутність поняття доказів, розкрито їх значення у кримінальному процесі, проаналізовано наукові підходи до видів та класифікації доказів, розглянуто актуальні проблеми захисту доказів у кримінально-процесуальному провадженні. У підрозділі 1.1 «Правова природа доказів та їх значення в кримінальному судочинстві» автором здійснено системний аналітичний огляд наведених у кримінально-процесуальній літературі полярних наукових поглядів щодо юридичної природи й сутності доказів у кримінальному процесі, усебічно досліджено три основні підходи до визначення поняття доказів, що існують у кримінально-процесуальній науці. Водночас підкреслюється визначена ними діалектична єдність і взаємозвязок між доказами та їх джерелами як змісту (фактичні дані щодо обставин, які підлягають встановленню і доказуванню в кримінальному провадженні) і форми (джерела отримання таких фактичних даних щодо вказаних обставин), завдяки чому передбачені в ч. Запропоновано новий критерій класифікації доказів - за способом (механізмом) їх отримання субєктом кримінального процесу, що дозволяє виокремити чотири групи доказів: а) виявлені докази (безпосередньо отримані субєктом кримінального процесу під час самостійного провадження процесуальних, слідчих і судових дій); б) встановлені докази (що отримані від організацій, установ, правоохоронних органів чи уповноважених осіб, які виявили їх на виконання відповідного рішення (постанови), вказівки чи доручення (окремого доручення) субєкта кримінального процесу (про провадження експертиз, освідувань тощо); в) витребувані докази (отримані субєктом кримінального процесу від юридичних чи фізичних осіб на його вимогу (ч. З огляду на викладене, в дослідженні внесено низку основних системних пропозицій щодо законодавчого розвязання проблеми захисту доказів (і доказового провадження), які передбачають застосування субєктами кримінально-процесуального доказування відповідних заходів, спрямованих на створення належних умов, достатніх для того, щоб забезпечити: 1) гарантоване обмеження доступу сторонніх осіб до інформації, що має доказове значення; 2) нерозголошення доказової інформації субєктами й учасниками кримінального судочинства; 3) надійне зберігання від псування чи знищення предметів і документів, що мають доказове значення; 4) захист і забезпечення безпеки субєктів та учасників кримінального судочинства, членів їх сімей і близьких родичів від протиправного на них впливу з боку осіб, зацікавлених у незаконній протидії належному відправленню правосуддя; 5) спеціальний захист технічних засобів фіксації інформації, що застосовуються під час доказування; 6) чітке дотримання субєктами доказування вимог чинного законодавства, що регламентують порядок провадження та фіксації результатів процесуальних, слідчих і судових дій; 7) напрацювання чіткого механізму взаємодії між субєктами кримінального процесу, що здійснюють доказування, та субєктами оперативно-розшукової діяльності, оперативного супроводження останніми процесу кримінального провадження, ретельного ведення відповідної категорії оперативно-розшукових справ згідно з вимогами ст.ст.У результаті проведеного комплексного й системного аналізу та наукового дослідження проблем доказування на досудовому кримінальному провадженні, теоретичного осмислення низки вітчизняних і зарубіжних наукових праць, узагальнення слідчої та судової практики сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації, що відпові

2. Основний зміст