Докази в кримінальному процесі - Курсовая работа

Завданнями кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу. У кримінально-процесуальній теорії норми кримінально-процесуального права, що регламентують цілі, порядок, засоби, способи, межі та зміст діяльності по доказуванню обставин, достовірне встановлення яких необхідне для правильного вирішення провадження, іменуються доказовим правом. Наука, що вивчає принципи доказування та механізми їх реалізації, сукупність і структуру доказування та доказів, розробляє рекомендації з формування доказів і використання їх у кримінальному судочинстві, іменується теорією доказів. У теорії доказів кримінально-процесуальне доказування визначається як різновид соціального пізнання предметом якого є подія минулого - вчинене кримінальне правопорушення. Субєкт доказування, який встановлює через докази обставини у кримінальному провадженні, переходить від сприйняття окремих фактів, інформації про них під час проведення процесуальних дій до логічного осмислення сприйнятого.Її основу становить діяльність щодо зясування фактичних обставин події злочину, збирання і закріплення фактів, що підтверджують цю подію. У науці кримінального процесу й у курсі навчальної дисципліни прийнято виділяти вчення про докази та доказування (теорію доказів) як їх складову частину. Вчення про докази та доказування, будучи теоретичною базою доказового права, вивчає юридичні норми, які визначають процесуальний порядок доказування; вивчає поняття доказів, поняття предмета доказування, структуру процесу доказування; досліджує роль науково-технічного прогресу в доведенні тощо [14, с. Дослідження конкретних проблем доказування вимагає залучення матеріалу з інших підгалузей науки кримінального процесу. Наприклад, вивчення проблем участі обвинуваченого, потерпілого в доказуванні неможливе без аналізу процесуального статусу цих осіб, їхніх прав і обовязків, вивчення питань збирання доказів особою, яка проводить дізнання вимагає розгляду їх процесуальних функцій тощо.84 Кримінально-процесуального Кодексу України (далі - КПК), доказами в кримінальному проваджені є фактичні дані, на підставі яких, у визначеному законом порядку, слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню [2, с. Факти - це «дійсна, не вигадана подія, дійсне явище; реальність, дійсність; те, що сталося, відбувалося насправді; те, що є матеріалом для певних висновків і відповідає обєктивній дійсності; те, що обєктивно існує, справді, безперечно, безсумнівно». Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомості (інформацію) про них. Через те при доказуванні по кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом обставин події злочину у ході провадження слідчих (розшукових) дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих (розшукових) дій.Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню [2, с. Належність - визначає наявність звязку між його змістом (фактичними даними) і обставинами, які підлягають доказуванню в справі, що розслідується чи розглядається. Слід врахувати, що в реальній практиці доказування, вимога достатності використовується не лише для всієї сукупності доказів, зібраних у справі, але й до окремих груп доказів, і навіть до якого-небудь одного доказу - для оцінки наявності чи відсутності підстав прийняття якогось процесуального рішення, проведення слідчої чи процесуальної дії [3, с. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою Україн

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДОКАЗИ В ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Роль і місце доказів у теорії доказування

1.2 Поняття доказів у кримінальному процесі

1.3 Належність, допустимість, достовірність та достатність доказів

1.4 Класифікація доказів

РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1 Поняття джерела доказів

2.2 Види процесуальних джерел доказів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ