Характеристика проблеми визначення поняття доказування в кримінальному процесі. Особливості процесу доказування в окремих стадіях кримінального судочинства. Поняття та класифікація доказів та їх джерел. Погляди на співвідношення доказів і фактичних даних.
1.5 Кримінально-процесуальне значення доказування Особливості процесу доказування в окремих стадіях кримінального судочинства 2.1 Загальні для всіх стадій кримінального судочинства особливості процесу доказування 2.2 Особливості процесу доказування на окремих стадіях кримінального судочинстваЦим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази).Лобойко кримінально-процесуальне доказування - це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо системи юридично значущих обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці та оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні на досудовому слідстві достовірного висновку про доведеність вини особи та його подальше обстоювання у судових стадіях процесу.[7. C.115] Удалова вважає, що доказування в кримінальному процесі - це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів слідства, прокуратури, суду, особи, що проводить дізнання за участю інших субєктів процесу із збирання, перевірки та оцінки доказів та їх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування. Як бачимо, зазначені вище науковці включають в процес доказування збирання, перевірку та оцінку доказів, що проводиться органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Це - діяльність у порушеній кримінальній справі судді, прокурора, слідчого, дізнавача, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом субєктів, основу якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки сформованих доказів з метою встановлення підстав для кримінальної відповідальності і застосування покарання, захисту невинних осіб від необґрунтованого засудження, шляхом використання доказів для обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень. Ми вважаємо, що під доказуванням слід розуміти діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по збиранню, перевірці та оцінці зібраних доказів та їх джерел та формування на їх основі відповідного висновку.
План
Зміст доказування процес кримінальний судочинство
Вступ
1. Поняття та значення кримінально-процесуального доказування
1.1 Проблема визначення поняття доказування в кримінальному процесі
Список литературы
Вступ
В теорії і практиці кримінального процесу тема доказування є однією із найважливіших. Це пояснюється тим, що під час кримінального судочинства розглядаються справи, які вирішують долю людини. І від того, на скільки точно, повно буде досліджено всі матеріали справи, від того, чи буде додержано вимог закону, залежатиме правильність рішення суду. Це має дуже важливе значення, оскільки основним завданням кримінального судочинства є дотримання всіх вимог закону для того, щоб кожен, хто скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараним.
На всіх стадіях розвитку юриспруденції доказам та доказуванню приділялася значна роль. Дана проблема досліджувалася минулими і сучасними вітчизняними та зарубіжними процесуалістами. Однак сучасний кримінально-процесуальний кодекс України має чималу кількість прогалин. Зокрема у ньому не міститься самого визначення поняття доказування, через що у науковців існують різні точки зору щодо цього. Немає визначення джерел доказів, що призвело до того, що в кримінально-процесуальній літературі немає взагалі згоди з приводу того, що вважати доказом, а що його джерелом і чи є взагалі різниця між цими двома поняттями. Крім того практика показує, що органи, які проводять досудове розслідування не завжди дотримуються вимог законності при виконанні своїх обовязків. Все це зумовлює актуальність даної теми.
Основна мета даної роботи полягає в зясуванні сутності процесу доказування та основних проблем у цій сфері, розгляд основних понять даного питання з різних точок зору, а завданням є аналіз тих чи інших позицій та виведення на їх основі найбільш обєктивного і якомога ближчого до істини положення з приводу різних питань, що стосуються доказів та доказування в кримінальному процесі.
Обєктом даного дослідження є процес доказування на різних стадіях кримінального судочинства. Предметом роботи є сукупність елементів, що складають зміст процесу доказування, визначення значення кримінально-процесуального доказування, характеристика особливостей процесу доказування на різних стадіях кримінального процесу, сукупність фактів та обставин обєктивної дійсності, зясування яких є метою і завданням кримінального судочинства, а також характеристика джерел доказів, закріплених в кримінально-процесуальному кодексі України.
Курсова робота складається з чотирьох основних розділів, серед яких: поняття і значення кримінально-процесуального доказування; особливості процесу доказування в окремих стадіях кримінального процесу; предмет, межі і субєкти доказування в кримінальному процесі; поняття та класифікація доказів та їх джерел.
Готуючи дану роботу, я керувалася літературними джерелами, зокрема, підручниками Є.Г. Коваленка і В.Т. Маляренка, М.М. Міхєєнка, Л.Д. Удалової, Л.М. Лобойка та деяких інших, нормативно-правовими актами України, зокрема, законами України та постановами пленуму Верховного суду України, а також науковими статтями таких авторів, як С. Стахівський, Ю. Чорноус, О. Астапенко, О. Степанов та інші.Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або посвідчені обставини, які мають значення для кримінальної справи. [11. С 128]
Документи повинні відповідати критеріям допустимості, тому вони повинні відповідати таким вимогам: документ повинен містити відомості про фактичні обставини, що мають значення для справи;
наявність даних про те, яким чином документ потрапив до матеріалів справи;
дотримано вимог щодо реквізитів службових документів;
наявність посилань на джерело повідомлення, на назву нормативного акта, номер і дату архівного документа, та на осіб, від яких отримано дані;
Якщо немає хоча б однієї із цих ознак, документ втрачає доказове значення, адже є сумніви у достовірності фактів, що в ньому містяться.
Не є джерелами доказів документи, походження яких не встановлено (анонімний лист, записник невстановленого власника).
Існує декілька класифікацій документів як джерел доказів. За характером виникнення документи поділяють на офіційні та особисті. Офіційними є ті, що надходять від підприємств, установ і організацій. Особисті - це ті, що надходять від приватних осіб.
За способом фіксації відомостей документи можуть бути: письмовими - на папері (довідки, характеристики, листи); електронні - інформацію в яких зафіксовано у вигляді електронних даних, ураховуючи обовязкові реквізити документа.
У тих випадках, коли документи були, наприклад, знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину, були обєктом злочинних дій, є продуктом злочинної діяльності, вони являють собою речові докази.
Під час оцінки документів, зокрема завірених, звертається увага на їх походження, наявність у посадових осіб або державних органів, організацій права на видачу відповідних документів, відповідність форми і змісту документа встановленим правилам.
Встановлення достовірності документа здійснюється шляхом аналізу змісту документа і порівняння його з іншими доказами.
Таким чином, кримінально-процесуальний кодекс України визначив вичерпний перелік джерел доказів. Будь-які інші дані, не визначені ст.65 КПК України не можуть використовуватись як докази в кримінальному процесі. Крім того, певні особливості має і процес застосування фактичних даних, визначених законом. Щоб визначити, чи можна застосовувати даний доказ у процесі доказування, слід правильно його оцінити, визначити, чи відповідає він вимогам належності, допустимості та достовірності. Ускладнюють цей процес прогалини у законодавстві. Зокрема, багато неточностей в законодавстві міститься щодо застосування результатів оперативно-розшукової діяльності. Серед науковців немає згоди щодо розмежування доказів та їх джерел, адже законодавство не визначає поняття джерел доказів. Всі ці проблеми потребують негайного вирішення і закріплення на законодавчому рівні.
Висновок
Отже, аналіз процесу доказування дає можливість говорити про те, що на сучасному етапі законодавство про докази та доказування в кримінальному процесі має немалу кількість прогалин, а тому потребує значного вдосконалення. Відсутність нормативного закріплення певних положень в кримінально-процесуальному кодексі України, а також в законах та підзаконних нормативних актах призводить до певних суперечностей та неоднозначного тлумачення процесуалістами одного й того ж поняття.
Проблему складає визначення самого поняття доказування, оскільки в КПК України міститься лише перелік обставин, які складають предмет доказування. Є в КПК України визначення поняття доказів, але немає переліку фактичних даних, які слід вважати доказами по кримінальній справі. Натомість кримінально-процесуальний закон містить перелік джерел доказів, хоча не всі погоджуються з тим, що ч.2 ст.65 КПК України містить перелік саме джерел доказів, а не самих доказів.
Особливої уваги заслуговує питання оцінки доказів. Хоч на законодавчому рівні і закріплено, що суд, прокурор, слідчий і особа, що проводить дізнання оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, однак в законі не закріплено таких понять як допустимість, достатність, достовірність та належність доказів. Верховний суд же лише частково пояснює ці питання.
Ці та інші проблеми, проаналізовані в курсовій роботі, мають бути найближчим часом вирішені. Справді вирішеними вони будуть лише тоді, коли всі поняття будуть закріплені в зрозумілій і однозначній формі на законодавчому рівні. Таке закріплення усуне суперечки серед науковців з приводу різних питань і позбавить норми права двозначного або взагалі незрозумілого трактування.
Список літератури
Кримінально-процесуальний кодекс України. - Х.: 2005. - 264 с.
Конституція України. // http. rada. gov. ua
Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” // http. rada. gov. ua
Закон України „Про прокуратуру” // http. rada. gov. ua
Постанова Пленуму Верховного Суду „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленумів Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” // Постанови Пленуму Верховного Суду в кримінальних справах / за заг. редакцією В.Т.Маляренка - К., 2005. - С. 40-45
Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: підручник. - К.: 2006. - 704 с.
Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право. Курс лекцій: навчальний посібник. - К.: 2005. - 456 с.
Міхєєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: 1999. - 536 с.
Рыжаков А.П. Уголовний процес: Учебник для вузов. - М.: 1999.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. - К.: 2003. - 1120 с.
Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Загальна частина: Підручник. - К.: 2005. - 152 с.
Зінон Котик. Поняття, зміст і обовязок доказування // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №11. - С. 86-92.
І.Давимука. Допустимість доказів у кримінальному процесі // Право України. - 2002. - №12. - С.125-129
Костін М.І. Доказування і сучасна модель кримінального судочинства // Економіка, фінанси, право. - 2003. - №4. - С.36-39
О.Астапенко. Допустимість доказів при їх оцінці у ході кримінально-процесуального доказування // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №10. - С. 144-146.
О.Бугаков. Співвідношення оперативно-розшукових матеріалів і доказів у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №7. - С.120-124.
О.Куценко. Правила перевірки допустимості доказів у кримінальному судочинстві // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №5. - С. 81-84
О.Степанов. Належність як один із критеріїв оцінки доказів // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №5. - С. 110-112.
О.Чучукало. Істина як мета доказування // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №9. - С. 76-79.
С.Сівочек. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України //Право України. - 2001. - №9. - С.77-79.
С.Стахівський. Оцінка доказів та їх процесуальних джерел у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №6. - С.135-138.
Ю.Чорноус. Місце та значення слідчих дій у процесі доказування по кримінальній справі // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №4. -С.117-121.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
