Інститут зберігання майна в цивільному праві України. Правові підстави виникнення зберігальних зобов’язань. Правова природа договору, порядок укладення. Юридичні наслідки порушення зобов’язань. Підстави та умови відповідальності зберігача та поклажодавця.
В сучасних умовах функціонування економіки України на ринкових засадах, відмови від адміністративно-командних методів її регулювання, активного продовження радикальних реформ у сфері власності, приватизаційні процеси, розвиток підприємництва та розширення змісту цивільної правосубєктності фізичних та юридичних осіб зумовили піднесення ролі цивільно-правового договору, як одного з найефективніших правових механізмів опосередкування складних суспільних відносин у сфері товарообігу. Все це сприяло формуванню нової правової системи розвитку договірних відносин, виникненню нових видів договорів (лізингу, позички, ренти, консигнації, довірчого управління майном, факторингу, франчайзингу), а давно відомі, до яких належить і договір зберігання, набули нового змісту, значення та функцій. Тому основну наукову увагу зосереджено на понятті та змісті договору зберігання, його функціях, на виконанні сторонами своїх зобовязань та відповідальності за неналежне їх виконання, що буде необхідною умовою запровадження досконалішого правового механізму регулювання зберігальних правовідносин. Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню наступних завдань: проведення аналізу поняття договору зберігання, його ознак в сучасних умовах; дослідження змін внесених новим ЦК України у механізм регулювання зберігальних відносин; визначення змісту цивільно-правового договору зберігання; виявлення особливостей укладання та виконання договору зберігання; встановлення правових засад відповідальності за порушення зберігальних обовязків; розробка рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства, Цивільного кодексу України з питань правового регулювання зберігальних відносин. Пропонується класифікувати зберігальні зобовязання як такі, що можуть виникати на підставі: а) договору зберігання або іншого договору, в якому зберігання є супутнім обовязком; б) особливого статусу особи, наприклад, опікунів; в) дії закону щодо осіб, що завдяки правомірним вчинкам заволоділи чужим майном, наприклад, безхазяйним майном, знахідкою, скарбом, бездоглядною домашньою твариною; г) ініціативи у надзвичайних ситуаціях; д) прямого припису закону, наприклад про збереження спадкового майна; ж) рішень суду, актів слідчих органів та державної виконавчої служби, адміністративного акту.У першому підрозділі “Інститут зберігання майна в цивільному праві України” розглядаються питання розвитку правового регулювання зберігальних відносин, дається загальна характеристика норм про схов (зберігання) за ЦК УРСР 1922 р., ЦК УРСР 1963 р. та ЦК України 2003 р. Між тим ця обставина в новому ЦК України в главі 66 “Зберігання” не врахована, що засвідчує невідповідність між назвою глави “Зберігання” та змістом вміщених до неї статей, які регулюють лише ті відносини зберігання, які виникають безпосередньо з договору зберігання майна. 424 ЦК УРСР, яка прямо передбачала можливість застосування норм ЦК УРСР про договір зберігання до випадків, коли схов (зберігання) здійснюється на підставі інших договорів або в силу вказівок закону. 4 про те, що зберігач приймаючи річ на зберігання повинен за свій рахунок оглянути майно (товар), визначити його кількість, якість та вартість, якщо інше не передбачено договором або законом. 940 ЦК України набула б необхідної однозначності та ефективності за умови викладення її у наступній редакції: “Якщо річ мала бути передана на зберігання в майбутньому зберігач звільняється від обовязку прийняти річ на зберігання, у звязку з обставинами, які мають істотне значення, наприклад, настання аварії на складах зберігача, заміна поклажодавцем майна, передаваного на зберігання, наявність небезпечних властивостей у майна, передаваного на зберігання”.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
