Поняття та правова природа договору перевезення вантажів. Обов"язки сторін за договором перевезення вантажів відповідно до цивільного законодавства України. Межі відповідальності перевізника та підстави звільнення перевізника від відповідальності.
Сьогодення зумовлює необхідність визначення та однозначного розуміння базових понять договору перевезення вантажу в умовах реформи цивільного права та формування нової системи зобовязань. Цивільний кодекс України вніс низку істотних новел у правове регулювання договірних зобовязань, викликаних потребами ринкових реформ. Надзвичайну актуальність набуває проблема узгодження норм нового Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Повітряного кодексу України. Зміна економічного базису потребує своєї надбудови - системи, яка мала б на меті правове регулювання відповідних відносин (у контексті даного дослідження - повязаних із перевезенням вантажів). Це певним чином зумовлює протиріччя серед позицій науковців щодо правової природи договору перевезення, які в їх обґрунтування посилаються на норми діючого законодавства.909 ЦК України [3] договір перевезення вантажу - договір, за яким одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Більшість авторів у своїх працях характеризують договір як реальний, обґрунтовуючи це тим, що відправник передає вантаж перевізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт. А частина 2 цієї статті закріплює, що відправник повинен предявити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. На обґрунтування своїх доводів вони зазначають, що стаття встановлює обовязок перевізника подати транспортний засіб під навантаження, а відправника - надати вантаж для перевезення. 133 КТМ [5] закріплює, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобовязується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобовязується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).Сферу господарських відносин, які виникають у процесі перевезення вантажів, становлять господарсько-виробничі (виникають при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу), організаційно-господарські (наприклад, планування, ліцензування діяльності підприємств транспорту щодо здійснення перевезень вантажів) та внутрішньогосподарські (наприклад, відносини, що виникають між авіакомпанією та її представництвом або філією в іншому населеному пункті) відносини. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них [3]. Таким чином, частина 1 статті 908 ЦК передбачає, що підставою для здійснення перевезення вантажів, пасажирів і багажу є укладення договору перевезення, що повинен бути засвідчений відповідним письмовим документом (див. ч. Водночас договір перевезення вантажу має ряд різновидів, які розрізняються між собою залежно від того, яким видом транспорту здійснюється перевезення (наприклад, залізничним чи водним). Відносини щодо перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, які виникають між перевізниками, з одного боку, і пасажирами, відправниками вантажу, вантажоодержувачами, з другого боку, регулюються дво-і багатосторонніми міжнародними угодами, ЦК та низкою спеціальних нормативних актів.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, що було видано цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу за зверненням будь-якої особи. На відміну від вантажовідправника та перевізника, вантажоодержувач не бере участі в укладанні договору перевезення, а отже, не може вважатися стороною цього договору. Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортним законодавством обовязки (здійснити доплату за перевезення, перевірити стан одержаного вантажу та ін.). Накладна містить усі необхідні відомості про вантаж, що перевозиться, ступінь використання вантажопідйомності вагону (контейнера), швидкість перевезення, час прийняття вантажу до перевезення і т. д.Зміст договірних правовідносин із перевезення вантажу складають обовязки сторін
План
ПЛАН
Вступ
1. Поняття та правова природа договору перевезення вантажів
2. Правове регулювання перевезення вантажів
3. Обовязки сторін за договором перевезення вантажів
4. Межі відповідальності перевізника
5. Підстави звільнення перевізника від відповідальності
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
