Природа, проблеми, особливості правового регулювання інституту довічного утримання (догляду). Історичний етап становлення інституту договору довічного утримання. Права та обов’язки сторін угоди, правові наслідки, спрямовані на відчуження права власності.
Хоч і за чинним ЦК передбачено, що в договорі довічного утримання відчужувачем можуть бути будь-які фізичні особи, незалежно від віку та здоровя, але практика показує, що найчастіше це люди, які потребують догляду. Тому, автор бачить актуальність даного дослідження в тому, що по-перше, договір довічного утримання (догляду) займає досить важливе значення у практичному житті. Аналіз даного питання показує, що останнім часом збільшилась кількість спорів повязаних з виконанням договору довічного утримання. З прийняттям Цивільного кодексу України договір довічного утримання (догляду) зазнав значного оновлення в правовому полі. Завдання даної роботи автор вбачає в тому, щоб розкрити зміст договору довічного утримання (догляду) та обґрунтувати необхідність вдосконалення цього інституту.Спираючись на соціально економічні умови, які існували в Україні в ХІХ столітті, а також на згадки в юридичній літературі про існування на практиці договорів, які за своєю правовою природою близькі до сучасного договору довічного утримання, автор робить висновок, що в Західній Україні правовідносини по довічному утриманню починають зароджуватись в 50 их - 60 их роках ХІХ століття, а на решті території України - в 70 их - 80 их роках ХІХ століття. Проте нотаріальна Інструкція УРСР від 17 листопада 1928 року у статті 120 дозволяла у договір дарування вміщувати пункт про обовязок особи, яка одержала дар, утримувати дарувальника або третіх осіб до смерті та забезпечувати дане зобовязання, капіталізуючи накладення арешту на майно. Цим документом було прямо заборонено вносити в договір дарування пункти про зобовязання утримувати дарувальника чи третіх осіб, проте вказане не означало, що не можна укладати договір довічного утримання взагалі; просто дану умову заборонялось включати у договір дарування. Бару в праці «Договірне зобовязання про утримання» виділяв три різновиди договору довічного утримання. За ними сільськогосподарські двори, у яких залишались лише непрацездатні члени, укладали договори зі сторонніми особами, згідно з котрими члени двору передавали останнім садибу і все майно, а сторонні особи зобовязувались утримувати їх до смерті.При цьому новий ЦК України розширює коло обєктів, що відчужуються за цим договором, а також коло осіб, які можуть бути відчужувачами за договором довічного утримання. Так, відповідно до статті 744 нового ЦК України «за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобовязується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно». Відповідно до статті 744 ЦК України в набувача можуть виникнути два зобовязання паралельно: забезпечувати відчужувача утриманням та забезпечити догляд довічно, але обовязок щодо утримання поглинає зобовязання з догляду. Договір довічного утримання безумовно є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за цим договором певне майно, а відчужувач - необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг. Із змісту цієї статті випливає, що право власності у набувача за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення, а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації.Беручи за основу вихідний критерій, а саме юридичні наслідки укладення договору, цей договір не можна однозначно віднести до конкретної групи договорів: чи то до групи договорів про надання послуг чи до групи договорів про передання майна у власність. Відчужувач за договором має основну мету - одержати догляд, утримання від особи, яка може їх надати як за матеріальними, так і за моральними критеріями (такі критерії є важливими саме для відчужувача). В договорі ж довічного утримання (догляду) головним чином саме відчужувач і його прагнення є визначальними, саме він обирає набувача. Договір довічного утримання (догляду), на думку автора, слід розглядати як комплексний також тому, що він обєднує утримання та догляд, які за своїм змістом не є тотожними зобовязаннями та поняттями. До введення в дію ЦКУ договір довічного утримання характеризувався виключно як реальний договір: момент укладення договору довічного утримання повязаний з переданням майна; договір є чинним з моменту його державної реєстрації і у цей самий момент до набувача переходить право власності на майно; передання майна не є обовязком відчужувача і здійснюється на стадії укладення договору.У звязку з набранням чинності 01 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України суспільні відносини у галузі цивільного права знайшли новий нормативно-правовий акт. Так, наприклад, вперше Цивільний кодекс ввів поняття публічного договору, договору про приєднання. В свою чергу інститут довічного утримання також не оминув уваги вчених-цивілістів і на відміну від попередньої редакції набув більш повного правового оформлення в новому Цивільному кодексі України. Так, зокрема, новий
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
