До проблеми дослідження синдрому емоційного вигорання керівників загальноосвітніх навчальних закладів - Статья

Професійна деформація, що поступово розвивається у педагогічних працівників, у тому числі і у керівників навчальних закладів, досить часто призводить до того, що при високому ступені «вигорання» наростає тенденція до негативного, нерідко сховано-агресивного відношення до оточуючих, до спілкуванню з ними шляхом критики, тиску тощо. Від такого відношення програють всі учасники навчально-виховного процесу: учні, педагогічні працівники та сам керівник освітньої організації. Терміном «емоційне вигорання» дослідники професійної сфери життєдіяльності працівника позначають ситуацію, коли працівники, особиста відповідальність яких перевищує зовнішній контроль, після певного періоду сумлінного виконання своїх обовязків, виявляють у процесі професійної діяльності ознаки знервованості, напруженості, апатії тощо. Наразі актуальним є дослідження синдрому емоційного вигорання у керівників загальноосвітніх навчальних закладів, адже проведений аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчать про те, що саме керівники освітніх організацій з огляду на дану проблему є особливою «групою ризику». До них відносять: фемінізацію навчально-виховного процесу (майже 77% педагогів - це жінки), старіння педагогічних кадрів (51,1 % педагогічних працівників - особи віком від 40 років), не готовність до впровадження у педагогічну та управлінську діяльність інноваційних форм роботи (майже 71% педагогічних працівників); наявність конфліктних ситуацій та відсутність в учнів бажання вчитися (47,1% педагогів).Теоретичний аналіз особливостей прояву синдрому емоційного вигорання у педагогічних працівників, зокрема керівників загальноосвітніх навчальних закладів зумовив необхідність у експериментальному вивченні цього феномену. Дослідження проводилося серед керівників (директорів та заступників директорів) загальноосвітніх шкіл столиці - слухачів Програми підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів міста Києва. Для проведення дослідження було обрано моделі, які, на нашу думку, найбільш повно розкривають сутність синдрому емоційного вигорання, а саме: модель емоційного вигорання К. За результатами діагностики складових цієї фази сформованими у 41% респондентів виявлено симптом «переживання психотравмуючих обставин», а у 13,3% він перебуває у стадії формування. Симптом «незадоволеність собою» сформувався лише у 5,6 % респондентів, а у 24,4% він перебуває у стадії формування.Для успішної реалізації цієї системи подальше дослідження синдрому професійного вигорання вбачається нами у діагностиці індивідуально-психологічних факторів, що чинять вплив на виникнення синдрому емоційного вигорання, а саме: тривожність, мотивація до досягнення успіху та уникнення невдач, а також соціально-психологічних чинників, серед яких: мотиви праці, соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі тощо.

Теоретичний аналіз особливостей прояву синдрому емоційного вигорання у педагогічних працівників, зокрема керівників загальноосвітніх навчальних закладів зумовив необхідність у експериментальному вивченні цього феномену.

Дослідження проводилося серед керівників (директорів та заступників директорів) загальноосвітніх шкіл столиці - слухачів Програми підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів міста Києва. У ньому взяло участь 45 респондентів, що розрізнялися за стажем управлінської діяльності: до 10 років - 15 осіб; від 10 до 15 років - 11 осіб; більше 15 років - 19 осіб.

При проведенні діагностики ми ставили завдання дослідити рівень розвитку синдрому емоційного вигорання в управлінців освітніх організацій та зясувати їх основні прояви.

Для проведення дослідження було обрано моделі, які, на нашу думку, найбільш повно розкривають сутність синдрому емоційного вигорання, а саме: модель емоційного вигорання К. Маслач та С. Джексон та модель вигорання В. В. Бойка.

Для проведення психодіагностики було використано «Опитувальник емоційного вигорання» В. В. Бойка. Опитувальник складається з 84 позицій, які обєднані у три шкали, що дають змогу діагностувати сформованість кожної із трьох фаз вигорання: напруження, резистенції, виснаження. Кожна шкала поділяється ще на чотири субшкали, сумарний бал, отриманий по кожній із яких, дозволяє діагностувати наявність та рівень вираженості симптомів, характерних для кожної фази вигорання.

За даними дослідження перша фаза - «напруження», яка характеризується переживанням професійних і міжособистісних стосунків, як психотравмуючих та підвищеним нервовим напруженням не є характерною для керівників навчальних закладів. Цю фазу в стадії формування виявлено у 33% респондентів.

За результатами діагностики складових цієї фази сформованими у 41% респондентів виявлено симптом «переживання психотравмуючих обставин», а у 13,3% він перебуває у стадії формування. 27% респондентів продемонстрували наявність у фазі формування симптом «тривога та депресія». Симптом «незадоволеність собою» сформувався лише у 5,6 % респондентів, а у 24,4% він перебуває у стадії формування.

Рис. 1 Діаграма прояву складових симптомів фази напруження синдрому емоційного вигорання у керівників загальноосвітніх навчальних закладів, (n = 45)

Рис. 2 Діаграма прояву складових симптомів фази резистенції синдрому емоційного вигорання у керівників загальноосвітніх навчальних закладів, (n = 45)

Другий компонент - «резистенція» - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що може провокувати виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять керівника емоційно закритим, відстороненим, байдужим. На такому тлі будь-яке професійне спілкування може викликати відчуття надмірної перевтоми. Вище описані характеристики виявилися сформованими, а отже притаманними 24,4% респондентів. У 26,6% керівників діагностовано резистенцію у стадії формування.

Розглянемо результати діагностики наявності складових цієї фази. Як видно із наведеного нижче рисунку, (див. рис. 2) неадекватне вибіркове емоційне реагування, тобто неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки, сформоване у кожного третього управлінця.

Емоції не будять або недостатньо стимулюють моральні почуття у 6,6% респондентів. Це свідчить, що для незначної частини управлінців звично виконувати професійні обовязки залежно від настрою. Ця складова перебуває у стадії формування у 20% керівників. Показник «редукція професійних обовязків», що припускає широке спілкування з працівниками, проявляється у спробах полегшити або скоротити обовязки, які вимагають високих емоційних витрат у стадії формування діагностовано у 33,3%, а сформовано у 6,6% респондентів. Розширення сфери економії емоцій характерно для кожного другого керівника, серед яких у незначної частини цей показник вже сформувався.

Прояв третьої фази - виснаження, що може проявлятися у ослабленні нервової системи та вираженому падінні загального енергетичного тонусу у респондентів нами не виявлено, проте у 13,3 % із них цей симптом перебуває у стадії формування.

Як видно із рисунка 3, «емоційний дефект», для якого характерним є все рідший прояв позитивних емоцій і домінування негативних таких, як різкість, дратівливість тощо виявлено у стадії формування у 26,6% респондентів.

Симптом «емоційного віддалення», що характеризується мінімізацією прояву емоцій у процесі професійної діяльності, як позитивних, так і негативних - перебуває у стадії формування чи сформувався у 40% управлінців.

Рис. 3 Діаграма прояву складових симптомів виснаження синдрому емоційного вигорання у керівників загальноосвітніх навчальних закладів, у%, (n = 45) синдром виснаження емоційний вигорання

Дещо нижчі показники симптому «особистісне віддалення», що проявляється у процесі управлінського спілкування та визначається повною або частковою втратою інтересу до субєкта професійної дії.

Отже, отримані у результаті дослідження дані свідчать, що у керівників навчальних закладів домінують симптоми емоційного вигорання другого компоненту - резистенції.У звязку із цим важливою проблемою є попередження та запобігання виникнення синдрому професійного вигорання у керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Цьому може сприяти система заходів активного соціально-психологічного навчання, особливо у період проходження підвищення кваліфікації керівниками освітніх організацій. Для успішної реалізації цієї системи подальше дослідження синдрому професійного вигорання вбачається нами у діагностиці індивідуально-психологічних факторів, що чинять вплив на виникнення синдрому емоційного вигорання, а саме: тривожність, мотивація до досягнення успіху та уникнення невдач, а також соціально-психологічних чинників, серед яких: мотиви праці, соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі тощо. Зрештою, пошук та апробації системи заходів, спрямованих на збереження необхідного рівня ефективності професійної діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів через попередження та профілактику синдрому професійного вигорання у процесі підвищення кваліфікації дозволить підвищити рівень професійної компетентності керівника-освітянина.

1. Аминов Н. А., Шпитальний Д. В. Синдром «эмоционального сгорания» как вид профессиональной дезадаптации // Профессиональный потенціал. 2002. № 1. С. 37-42.

2. Бойко В. В. Энергия эмоций. 2-е узд., доп. и перераб. СПБ.: Питер, 2004. 474 с.

3. Булатевич Н. М. До проблеми психічного вигорання // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Соціологія. Психологія. Педагогіка».- 2002. Вип. 12-13.. С. 121 - 124.

4. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика / Н. Е. Водопьянова, Е. С. Старченкова. СПБ.: Питер, 2005. 336 с.

5. Зайчикова Т. В. Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у вчителів / Зайчикова Т.В.: Автореф. дис... канд.. психол. наук: 19.00.05. К., 2005. 20 с.

6. Психология здоровья: учебник для вузов / Под ред. Г. С. Никифорова. СПБ.: Питер, 2003: 607 с., С. 491-571.

7. Самоукина Н. Т. Карьера без стресса. СПБ.: Питер, 2003. 256 с.

8. Синдром «професійного вигорання» та професійна карєра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти. Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / За наук. ред. С. Д. Максименка, Л. М. Карамушки, Т. В. Зайчикової. К.: Міленіум, 2004. 264 с.