Взаємозв’язок людини і природи, основні закономірності їх взаємодії у світі. Проблема взаємодії людини з природою в історії філософії у різні періоди: у період античної та середньовічної філософії. Особливості проблеми "людина-природа" у Нові часи.
Перш ніж розглядати складну проблему взаємозвязку суспільства і природи, особливостей у їх взаємовідносинах, слід визначити основні поняття. Серед маси різних підходів і визначень природи одне з найбільш усталених - природа являє собою обєктивну реальність яка існує поза і незалежно від свідомості людини. У вузькому ж змісті слова, під природою розуміють весь матеріальний світ за винятком суспільства як сукупність природних умов його існування. На всьому протягу розвиток природи, в ній постійно все змінюється: рельєф, клімат, вимирають і зароджуються нові види, в природі все гармонійно злагодженої одне не застосовуючи стикається і залежить від іншого. взаємозвязок людина природа філософія Тому в процесі пізнання природа і суспільство мають розглядатися у взаємозвязку і у взаємодії.В літературі, зокрема географічній, до останнього часу дискутується питання: чи існують закономірності взаємодії суспільства і природи? Суспільство і природа не тільки являють собою двоєдність, а й знаходяться у тісній взаємодії, яка зумовлює особливі закономірності, що відрізняються від природних і суспільних. Взаємодія між суспільством і природою полягає у складних відносинах, що повторюються, а також у тісних звязках між властивостями природи і властивостями суспільства як складовими елементами системи «суспільство - природа». Їх слід називати закономірностями взаємодії суспільства і природи. Є підстави стверджувати, що ландшафтна оболонка розвивається під впливом трьох груп закономірностей - природних, суспільних та закономірностей взаємодії суспільства і природи.Філософське вирішення проблеми «людина - природа» мало певні особливості та рівні осмисленості на різних етапах розвитку: в античній філософії, в середньовічній, в епоху Відродження, в Нові часи та в умовах сьогодення.Філософське осмислення взаємодії «людина - природа» в європейській філософії прослідковується майже у всіх представників античної доби і в часовому вимірі датується початком боротьби філософії з міфологією. І це не дивно: адже відношення «людина - світ» стоїть у центрі філософського пізнання, а коли мова йде про «світ», то там природа займає одне з основних місць. Слід тут же зазначити, що коли ми говоримо «людина», то маємо на увазі не одну якусь особу чи групу людей, а людський рід в цілому, а коли мова йде про природу - то це всі природні процеси в їх сукупності. Так, Платон у своїх численних творах, спираючись на космологічні уявлення орфіків і Піфагора, прийшов до висновку, що людина і природа - єдине ціле, але з певними відмінностями. Філософи стародавньої Греції розглядали людину і природу як взаємозалежні елементи, де людина виступає як творче начало на відміну від тварин, які хоч теж активно впливають на природу, але цей вплив не виходить за межі пристосування; в своїх геніальних здогадках про розвиток тваринного світу філософ Емпедокл з Агрігента (острів Сицилія) доводив, що потвори, які раніше жили на землі, загинули тому, що не змогли пристосуватись до умов, які змінились на землі: змінився клімат, змінились рослинність і тваринний світ, змінився і характер їжі.Неоплатоніки всіма силами намагалися пристосувати язичництво до християнства, але це не отримало підтримки з боку керівництва християнської церкви: неоплатонізм був філософським ученням і вимагав високої філософської культури, а це було недоступним для широких кіл служителів церкви періоду раннього середньовіччя. Намагаючись зберегти ідейний зміст античної філософії, пристосовуючи його до нових суспільно-економічних умов, неоплатоніки дали поштовх до розвитку нових поглядів на природу, що знайшло своє відображення вже в XI ст. в боротьбі двох схоластичних напрямків - номіналізму і реалізму. Реалізм і номіналізм не займалися спеціально проблемою «людина - природа». Чільне місце проблема «людина - природа» займає в філософії Фоми Аквінського. Одні філософи розчиняли природу в Богові, інші - Бога в природі.Підводячи підсумки всього вищесказаного, визначимо основні напрями впливу природи на суспільство і навпаки. Основні напрямки впливу природи на суспільство: Природа дає засоби до існування. Суспільство знаходить у природі прісну воду для життя, потреб сільського господарства та промисловості, повітря - для дихання і горіння. Основні напрямки впливу суспільства на природу: Суспільство розширює обсяг і межі використання природного середовища.
План
Зміст
1. Взаємозвязок людини і природи
2. Закономірності взаємодії
3. Проблема взаємодії людини з природою в історії філософії
3.1 Антична філософія
3.2 Середньовічна філософія
3.3 Проблема «людина - природа» у Нові часи
Висновок
Використана література
1. Взаємозвязок людини і природи
Вывод
Підводячи підсумки всього вищесказаного, визначимо основні напрями впливу природи на суспільство і навпаки. Основні напрямки впливу природи на суспільство: Природа дає засоби до існування. Вона дає матеріали та енергію, необхідні для життєдіяльності людей. Суспільство знаходить у природі прісну воду для життя, потреб сільського господарства та промисловості, повітря - для дихання і горіння.
Природа впливає на розміщення продуктивних сил суспільства і спеціалізацію економіки. Наприклад, не випадково населення Ісландії і Норвегії в своїй абсолютній більшості традиційно займалося рибним промислом, а населення Єгипту - вирощуванням бавовни.
Основні напрямки впливу суспільства на природу: Суспільство розширює обсяг і межі використання природного середовища. Сучасна наука стверджує, що людина розумна виник в деяких окремих районах нашої планети і поступово розселився по всьому світу.
Суспільство вивчає і освоює природу В«ВГЛИБВ». Це проявляється, з одного боку, у вивченні вже відомих природних явищ на рівні микропроцессов, а з іншого - в відкритті і промисловому використанні невідомих раніше властивостей і законів природи.
Взаємодія людства і природи - це складний процес, у якому сторони повинні прагнути до взаємовигідного співробітництва. Між природним і суспільним немає прірви - суспільство залишається частиною більш великого цілого - природи.
Сучасне суспільство ще не подолало небезпеки виникнення руйнівних воєн, розкрадання ресурсів біосфери, забруднення природного середовища.
Список литературы
1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. - К., 1999. - С.3-8.
2. Шевченко В.І. Концепція пізнання в українській філософії.- К., 1993.- С. 4-7.
3. Філософія: Підручник / За ред. Г.А. Заїченка Та ін. - К., 1995.,- Розд. 5.
4. Герцен А.И. Избранные философские произведения. - М.: Госкомиздат, 1948,- С. 18-19,142-143,152.
5. Гольбах П. Система природи или о законах мира физического и мира духовного.- М.,1940 - С.7-10.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
