Єдність гносеологічного та соціально-практичного в контексті гуманістичного відношення людини до природи - Автореферат

Людина та природа завжди були в центрі філософських досліджень у багатьох аспектах: зокрема, у зясуванні сутності людини та її приналежності до природи, еволюції наукових, філософських, етичних та інших рефлексій щодо відношення людини до природи, вивчення культури як опозиції природи (в інших випадках - культури як звязкової ланки між людиною та природою, або як результату їх взаємовідношень). Однак сучасність висуває нові вимоги до досліджень, що потребують вивчення особливостей людського відношення до природи, оскільки ми стоїмо перед загрозою не лише остаточного знищення природи, а й перед небезпекою незворотних змін геному людини, які повязані не з екологічною кризою, а з відкриттям можливостей безпосередньо втручатися в сферу людської тілесності, а, відтак, і в сферу особистого. Якщо ми аналізуватимемо дослідження особливостей відношення людини до природи, що мали місце в історичному перерізі, то зможемо виділити дві парадигми відношення до природи - „західну” та „східну”. Цей аспект досліджував Л.Василенко, який зауважує, що є ще кілька традицій, які недостатньо досліджені та не обґрунтовані, зокрема, „традиція єдності з природою”, „традиція спілкування з природою”, „традиція любові до природи”. У дослідженнях прослідковується виділення двох форм відношення людини до природи: 1) утилітарна, яка разом із пріоритетною світоглядною позицією - антропоцентризмом (на що вказують Л.Уайт та Р.Атфілд) - складає основу „традиції керування”, а, відтак, і „західної” парадигми; 2) екофільна.„Антропоцентризм та екологізм „західної” парадигми відношення до природи” розглядається антропоцентризм як центральна установка щодо світу та природи зокрема. В основу „традиції керування” лягло також біблійне вчення про людину як вершину творіння, що єдина серед інших живих істот має владу над природою, що сприяло формуванню відповідної гносеологічної та соціально-практичної позиції людини в світі, яка передбачала нерівність людини та природи. „Екофільність та утилітарність відношення людини до природи в„східній” парадигмі” розглядаються ідейні засновки відношення до природи на Сході, екофільні та утилітарні тенденції філософських та релігійних вчень. У другому розділі „Єдність гносеологічного та соціально-практичного як особливість гуманістичного відношення людини до природи” розглядаються фактори формування відношення людини до природи. природні стихії; первісним людям властиве, в основному, споглядальне відношення до природи; первісний світогляд природоцентричий, але уявлення про природу характеризуються антропоморфізмом (що знаходить своє відображення в етизації природи - наділенні її позитивними чи негативними характеристиками в залежності від ступеню пізнаності та освоєності); споглядальний характер відношення первісної людини до природи виражається і в художньому та релігійному відображенні дійсності.Це зумовлено тим, що риси негуманістичного відношення поширилися не лише на сферу взаємодії людини та природи, а й тим що людські домагання у сфері пізнання та діяльності поширилися вже на сферу самої людини. Разом із прагненням довести наше відношення до природи до рівня субєкт-субєктних відносин (що мали б стати умовою гуманістичного відношення людини) нас неповинно залишати прагнення виправити ситуацію, коли вже можна говорити про те, що субєкт-обєктні відносини людини з природою поширилися на сферу міжособистісних стосунків. Оскільки у суспільній свідомості цілеспрямовано формується уявлення про те, що сучасні відкриття в галузі дослідження людини лише розширять її можливості, та й, взагалі, поле свободи та вибору людини, мусимо працювати над межами втручання в сферу особистого, щоб уникнути остаточного нівелювання особистості, з метою уникнення дегуманізацій культури, суспільства та самої людини. Нам необхідно докластися до формування нового типу відношення людини до природи та самої людини, яка має центруватися не на одній стороні проблеми (як це пропонують екоцентристи чи антропоцентристи), а будуватися на розумному балансі задля збереження існування не лише людини чи природи зокрема, а їх разом. Задля досягнення гуманістичного відношення до природи слід переглянути дуальний поділ (на „субєкт” та „обєкт”, де „субєкт” - людина, а „обєкт” - природа), що властивий класичній науці, яка тепер піддалася критиці як причина екологічної кризи, та надати їм етичного забарвлення з тенденцією наближення природи до позиції самоцінного, повноправного „субєкта”.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Екологічна ситуація, що її переживає сучасна світова спільнота, зумовлена негуманістичним відношенням людини до природи. Тому вимагається зміна і у відношенні, і у спрямованості людського пізнання та діяльності. Це зумовлено тим, що риси негуманістичного відношення поширилися не лише на сферу взаємодії людини та природи, а й тим що людські домагання у сфері пізнання та діяльності поширилися вже на сферу самої людини. І проблема існування людини залежить тепер вже не лише від можливості екологічної катастрофи як довершеного факту, а від неї самої, від втручання в існування її сучасників та майбутнього покоління. Тому маємо проблему позбавлення самоцінності не лише природи, а й людини.

2. Разом із прагненням довести наше відношення до природи до рівня субєкт-субєктних відносин (що мали б стати умовою гуманістичного відношення людини) нас неповинно залишати прагнення виправити ситуацію, коли вже можна говорити про те, що субєкт-обєктні відносини людини з природою поширилися на сферу міжособистісних стосунків. Ми мусимо зробити спробу виправити ситуацію з інструменталістським поводженням із природою, та уникнути поглиблення подібної ситуації в людській сфері.

3. Оскільки у суспільній свідомості цілеспрямовано формується уявлення про те, що сучасні відкриття в галузі дослідження людини лише розширять її можливості, та й, взагалі, поле свободи та вибору людини, мусимо працювати над межами втручання в сферу особистого, щоб уникнути остаточного нівелювання особистості, з метою уникнення дегуманізацій культури, суспільства та самої людини. Втративши уявлення про гуманістичні взаємовідносини між людьми, ми втратимо орієнтир, на який мали б спиратися, вносячи зміни у відносини людини до природи. Крім того, на основі яких етичних цінностей ми будемо змушені будувати ці відносини, якщо етичні цінності людського співіснування зазнають непоправних змін? Тому, прагнучи виробити нову етику поводження з природою, мусимо зберігати й етику міжлюдських взаємин.

4. Слід шукати засобів виходу не лише з екологічної, а й антропологічної кризи. І зміни мають стосуватися всіх сфер життя, а не окремо етики, екологізації науки, освіти і т.д.

5. Нам необхідно докластися до формування нового типу відношення людини до природи та самої людини, яка має центруватися не на одній стороні проблеми (як це пропонують екоцентристи чи антропоцентристи), а будуватися на розумному балансі задля збереження існування не лише людини чи природи зокрема, а їх разом.

6. Задля досягнення гуманістичного відношення до природи слід переглянути дуальний поділ (на „субєкт” та „обєкт”, де „субєкт” - людина, а „обєкт” - природа), що властивий класичній науці, яка тепер піддалася критиці як причина екологічної кризи, та надати їм етичного забарвлення з тенденцією наближення природи до позиції самоцінного, повноправного „субєкта”.

7. Ми мусимо не лише змінити установку щодо світу та форму взаємовідношень людини та природи (з субєкт-обєктної на субєкт-субєктну), а переглянути етичні засади людського співжиття, сприяти формуванню нової етики, нового світогляду та нової філософії (філософії природи, екофілософії), а також здійснювати на їх основі соціально-практичну діяльність.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Відношення людини до природи в історико-філософській традиції // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2003. - Вип. 5. - С.93-100.

2. Проблема природи в християнському світосприйнятті // Людинознавчі студії: Збірник наук. праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич: НВЦ „Каменяр”, 2003. - Вип. 7. - С.54-64.

3. Наука та техніка в контексті екологічної кризи сучасності // Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. - №498. - Філософські науки. - 2004. - С.35-40.

4. Відношення людини до природи як єдність „субєкт-обєктної” та „субєкт-субєктної” взаємодії // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Вип.10. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2004. - С.153-162.