Дизайн як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості - Автореферат

Актуальність теми дослідження зумовлена завданнями соціокультурного реформування українського суспільства, що має своїм безпосереднім витоком процес національного відродження України, в основі якого розвиток дизайну постає як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості. Тим більше, що на початку третього тисячоліття загострилися проблеми, повязані із артикуляцією дискурсу про дизайн як чинник соціокультурних вимірів особистості. Дослідження виконано в межах науково-дослідницької програми кафедри політології та права Запорізького національного технічного університету “Феномен дизайну як соціального явища в сучасному суспільстві” (№ держреєстрації 0107U000442), в контексті якої автор дисертації брала участь у розробці методологічного забезпечення навчальних курсів для студентів освітньо-кваліфікаційного рівнів “бакалавр” і “спеціаліст” спеціальності “Дизайн”. Для досягнення цієї мети потрібно було вирішити такі дослідницькі завдання: Визначити феномен дизайну як предмет соціальної філософії, наукові підходи до дизайну в його історичній ретроспективі, принципи і методи філософського аналізу та розробити категоріальний апарат дослідження дизайну. дизайн суспільство технократичний Базовими для аналізу дизайну в умовах трансформації сучасного суспільства є наступні методи: синергетичний, що використовується для аналізу дизайну як нелінійної системи у нелінійному суспільстві; порівняльно-історичний, що дозволяє проаналізувати різні форми буття і динаміку становлення дизайну в темпоральних координатах певної історичної епохи; феноменологічний, що дозволяє осягнути сутність феномена дизайну як складного загальноцивілізаційного явища та виявити його глибинний звязок з духовною енергетикою життя людини; системно-структурний, що направлений на виявлення структури дизайну як динамічної системи, що сприяє саморозвитку суспільства і особистості; діалектичний, що дає можливість розглянути розвиток дизайну у взаємодії з оточуючим світом та особистістю; загальнонаукові методи - аналогії, аналізу і синтезу, сходження від абстрактного до конкретного, що сприяли філософському осмисленню дизайну як цілісного феномена.У першому розділі “Історико-методологічні засади дослідження явища дизайну” поняття “дизайну” аналізується в контексті соціальної філософії; ретроспективно аналізуються наукові підходи до висвітлення дизайну; принципи і методи філософського аналізу дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості та розглядається категоріальний апарат дослідження дизайну. Проаналізовано, що на початку 60-х років терміни “промислова естетика”, “художнє конструювання” і “дизайн” уживалися з терміном “технічна естетика”, яким в той час позначалося те, що сьогодні називають дизайном. Як свідчить аналіз літератури, дизайн є надіндивідуальною, багатовимірною системою, що охоплює широкі пласти дизайнерської діяльності, повязаної з обєктивними передумовами та субєктивними чинниками розвитку дизайну, взаємодією між субєктом і обєктом, засобами й цілями раціональної та ірраціональної дії, свідомим і несвідомим у дизайнерській діяльності. Для філософського визначення дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості використовуються наступні принципи: 1) визнання всезагальності звязку та всезагального характеру мінливості буття; 2) єдності історичного і логічного, в контексті якої історичне констатує стадійність в утвердженні будь-яких соціальних феноменів, та необхідність підходу до феноменів дизайну як таких, що перебувають у процесі змін; 3) єдності теорії і практики, що розкриває діалектику руху людського знання до істини і визначальну роль практики в процесі пізнання; 4) цінності, що розглядається в контексті аксіологічного підходу до дизайну; 5) детермінізму, що проявляється при формуванні потреб, соціальних установок, ціннісних орієнтацій особистості; 6) єдності свідомості і діяльності, що полягає в утвердженні їх взаємозвязку і взаємозумовленості в активній творчій дизайнерській діяльності; 7) особистісного підходу, що орієнтує дослідника на цілісне вивчення особистості; 8) системності, що дозволяє відтворити досліджуване явище в системі найбільш суттєвих звязків; 9) моделювання, що дозволяє вивчити дизайнерські явища за допомогою моделей - матеріальних, знакових та ідеальних; 10) прогнозування в дизайні, що сприяє дослідженню перспектив розвитку дизайнерського явища чи процесу, та визначення розвитку тенденцій дизайнерських процесів. Зясовано, що категоріальний апарат соціально-філософської парадигми дизайну визначається методологією пізнавального руху, в якому дизайн розглядається в контексті динамічного міждисциплінарного простору, що потребує аналізу категорій філософії, соціології, естетики, інженерної психології, екології, загальної технології, системотехніки, кібернетики та теорії організації виробництва тощо.Доведено, що дизайн розглядається як цілісна система, кожний елемент якої експлікований як субсистема чи складова іншої макросистеми. Категоріальний апарат соціально-філософсько

Основний зміст