Дитячий травматизм: профілактика та реабілітація засобами фізичного виховання - Автореферат

Високий рівень травматизму, 25-30% якого припадає на дитячий вік, незадовільні результати лікування, у тому числі реабілітаційного, призводять до того, що від 18 до 40% дітей, що перенесли травму опорно-рухового апарату (ОРА), стають інвалідами. Вирішенню проблем, повязаних із лікуванням наслідків травм опорно-рухового апарату та фізичною реабілітацією травмованих, присвятили свої дослідження Лі Сінь (1990), І.В. Реальне покращення ситуації, що склалася, можливе, з одного боку, через підвищення опірності організму до несприятливих чинників довкілля шляхом цілеспрямованих занять фізичними вправами, на що націлюють закони України “Про освіту” та “Про фізичну культуру і спорт”, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоровя нації”; з іншого - через аналіз причин і чинників ризику отримання травм дітьми та створення на цій основі комплексних профілактичних заходів і програм фізичної реабілітації для використання у лікувальних і навчальних закладах та для індивідуального застосування. Дисертаційну роботу виконано відповідно до “Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 1998-2000 рр.” за напрямком 1.2 “Розробка та удосконалення засобів і методів гармонійного фізичного розвитку, зміцнення здоровя та лікування фізичними вправами” (шифр теми 1.2.11) та “Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2001-2005 рр..” у рамках теми 2.1.6 “Комплексний підхід до вирішення завдань фізичного виховання учнівської молоді” Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України (номер Державної реєстрації 0102U005721). Роль автора полягала у вивченні чинників ризику отримання травм дітьми, винайденні способу визначення адаптаційної здатності людини до ймовірної дії екстремального чинника та у розробці й впровадженні методики фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя.Для встановлення видів травматизму, причин, частоти та локалізації ушкоджень дітей молодшого і середнього шкільного віку було вивчено медичні картки хворих, що лікувалися стаціонарно в ортопедо-травматологічному відділенні ТОДККЛ та амбулаторні картки дітей з травмою ОРА, що перебували на лікуванні у дитячій міській поліклініці. Оцінювалися рівні фізичного стану травмованих і нетравмованих дітей, властивості ЦНС, психологічні особливості, що дало змогу визначити чинники ризику отримання травм дітьми і на цій основі розробити “Спосіб визначення адаптаційної здатності людини до ймовірної дії екстремального чинника” (Державний патент 59217 А. Так, якщо у 1998 році загальний рівень шкільного травматизму в Україні становив 25,7 випадків на 10000 дітей, то у 2002 році їх було 29,7 на 10000 дітей. Так, у 1998 році рівень шкільного травматизму в області складав 9,6 випадків на 10000 дітей, а в 2002 році він зріс до 11,7 випадків на 10000 дітей. Було встановлено, що найбільший ризик отримати травму мають діти з низьким силовим індексом: хлопці травмовані (ХТ) - (30,08 - 34,56), дівчата травмовані (ДТ) - (32,3 - 32,96), з нижчим за середній індексом Робінсона: ХТ (90,49 - 96,28) і ДТ (92 - 92,54) та середнім як у хлопців (56,49 - 57,72), так і у дівчат (54,39 - 50,94) життєвим індексом.За останні пять років загальний рівень дитячого травматизму в Україні, Західному реґіоні і Тернопільській області залишається високим і сталим, із незначною тенденцією до зниження. Вивчення стану нервової системи дітей з травмою ОРА показало, що серед травмованих хлопців і дівчат усіх вікових груп переважають особи із середньо-слабкою і слабкою силою та низькою і середньою лабільностю нервових процесів. Програма фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя повинна базуватися на педагогічних принципах (всебічності, доступності й індивідуалізації, циклічності та наочності); передбачати відповідні форми (гігієнічна гімнастика, самостійні заняття), методи (гімнастичний, ігровий, спортивний) та забезпечувати адекватні педагогічні умови, що включають: психологічну підготовку до занять; детальне пояснення техніки виконання вправ; формування внутрішнього настрою; націлювання на відповідальне та свідоме виконання вправ, дотримання їх раціональної послідовності, покращення техніки виконання, збагачення новими елементами для посилення їх впливу; постійне оновлення комплексів з метою досягнення очікуваного ефекту; вказівки на помилки під час виконання вправ та шляхи їх усунення. При розробці технологічної схеми проведення кінезитерапевтичних заходів у процесі фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя необхідно формувати періоди та етапи реабілітації, їх загальні і спеціальні завдання, враховуючи вид та характер перелому, патологічні процеси, що відбуваються у травмованому сеґменті, індивідуальні особливості дитини та наявність супутніх захворювань. Консолідації кісткових уламків на час зняття гіпсової повязки досягнуто у 91,4% ЕГ та у 77,5% дітей КГ, сповільнену консолідацію виявлено у 8,6% дітей ЕГ і у 22,5% КГ.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. Аналіз наукової літератури з означеної проблеми виявив, що дитячий травматизм є складною й невирішеною проблемою. Незважаючи на профілактичні заходи, рівень дитячого травматизму залишається високим. Недостатньо вивченим є вплив чинників навколишнього середовища, фізичного стану, властивостей нервової системи та психологічних особливостей дітей на рівень травматизму, що утруднює розробку й реалізацію профілактичних заходів. Відсутність адекватних реабілітаційних програм, що відповідають вікові травмованого, характеру та локалізації перелому, призводить до підвищення рівня дитячої інвалідності.

2. За останні пять років загальний рівень дитячого травматизму в Україні, Західному реґіоні і Тернопільській області залишається високим і сталим, із незначною тенденцією до зниження. Водночас змінюється структура дитячого травматизму, стабільно зростає кількість випадків вуличного та шкільного видів травматизму. У дітей шкільного віку за характером та локалізацією ушкоджень переважають травми верхніх кінцівок, а саме переломи кісток нижньої третини передпліччя. Найчастіше травмуються діти 12-річного віку.

3. Основними причинами дитячого шкільного травматизму на сьогоднішній день вважаємо такі: організаційно-методичні (45,17%), санітарно-гігієнічні (30,75%) та психофізіологічні (24,08%). Їх аналіз дозволив виробити і рекомендувати для реалізації у школах профілактичні заходи організаційного (під час уроків і в позаурочний час), методичного, санітарно-гігієнічного та виховного характеру.

4. Вивчення стану нервової системи дітей з травмою ОРА показало, що серед травмованих хлопців і дівчат усіх вікових груп переважають особи із середньо-слабкою і слабкою силою та низькою і середньою лабільностю нервових процесів. Для прикладу наводимо результати досліджень стану нервової системи дітей 12-річного віку. Так, серед ХТ виявлено 29,90% дітей із середньо-слабкою силою нервових процесів і 16,80% - зі слабкою. У ДТ ці показники були такими: 42,40 і 18,20%. Показники низької лабільності серед ХТ встановлено у 20,70% дітей, а 57,20% мали середню лабільність нервових процесів. У ДТ ці показники були відповідно 18,20 і 66,70%. Подібні результати одержано і в інших вікових групах.

5. Цінну інформацію про належність дітей до груп ризику можна одержати шляхом опитування (12-факторний опитувальник Р. Кеттелла). Визначаючи групи ризику, треба враховувати високі значення особистісних факторів D (підвищена збудливість, надмірна активність), F (необережність, схильність до ризику), O (високий рівень тривожності), Q4 (нервове напруження, фрустрація). У травмованих хлопців порівняно з дівчатами більше проявляються фактори D, F, O, Q4. Водночас у них виявлено кореляційний звязок між факторами D, F r=0,39; D, Q4 r=0,32; O, Q4 r=0,52. У дівчат за цими ж факторами виявлено кореляцію відповідно r=0,43; r=0,40; r=0,27.

6. З метою виявлення груп дітей за ступенем ризику отримання травм та формування системи заходів із профілактики дитячого травматизму можна використовувати розроблений нами спосіб визначення адаптаційної здатності людини до ймовірної дії екстремального чинника. Як показав експеримент, адаптаційна здатність дітей під впливом реґулярних профілактично-тренувальних вправ зросла. Так, лише за місяць реґулярних профілактично-тренувальних занять високий індекс адаптаційної здатності зріс із 15,4 до 34,6%.

7. Програма фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя повинна базуватися на педагогічних принципах (всебічності, доступності й індивідуалізації, циклічності та наочності); передбачати відповідні форми (гігієнічна гімнастика, самостійні заняття), методи (гімнастичний, ігровий, спортивний) та забезпечувати адекватні педагогічні умови, що включають: психологічну підготовку до занять; детальне пояснення техніки виконання вправ; формування внутрішнього настрою; націлювання на відповідальне та свідоме виконання вправ, дотримання їх раціональної послідовності, покращення техніки виконання, збагачення новими елементами для посилення їх впливу; постійне оновлення комплексів з метою досягнення очікуваного ефекту; вказівки на помилки під час виконання вправ та шляхи їх усунення. Етапність відновного лікування розробляли індивідуально для кожної дитини, що виявлялося у характері вибраних рухових дій та послідовності їх використання: від ідеомоторних вправ до ізометричних напружень мязів, від пасивних до активних рухів у травмованому суглобі та працетерапії.

8. При розробці технологічної схеми проведення кінезитерапевтичних заходів у процесі фізичної реабілітації дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя необхідно формувати періоди та етапи реабілітації, їх загальні і спеціальні завдання, враховуючи вид та характер перелому, патологічні процеси, що відбуваються у травмованому сеґменті, індивідуальні особливості дитини та наявність супутніх захворювань. Комплекси вправ при цьому орієнтовані на поступове збільшення амплітуди рухів у променево-запястковому суглобі та профілактику розладів функціонального стану мязів травмованого сеґмента.

9. Розроблена та впроваджена нами програма фізичної реабілітації довела свою ефективність як за клінічними, так і за функціональними показниками. Так, через 2 місяці реабілітації в усіх дітей ЕГ досягнуто добрих і задовільних результатів у ліквідації больового синдрому, тоді як у КГ незадовільні результати склали 7,5%. Консолідації кісткових уламків на час зняття гіпсової повязки досягнуто у 91,4% ЕГ та у 77,5% дітей КГ, сповільнену консолідацію виявлено у 8,6% дітей ЕГ і у 22,5% КГ.

У відновленні обсягу рухів променево-запясткового суглоба через місяць після зняття гіпсової повязки в ЕГ 82,8% дітей досягнули відновлення долонної флексії 74,3% - тильної, 65,7% - променево-ліктьової девіації, 68,6% - супінаційно-пронаційних рухів. У КГ ці показники склали відповідно 65, 57,5, 40 і 35%.

10. Розроблена нами бальна система дає можливість не тільки загалом оцінити динаміку відновлення функцій травмованого сеґмента, але й визначати ефективність програми фізичної реабілітації у кожному періоді та етапі відновлення відповідно до тих функціональних порушень, що виявлені у дітей.

Згідно з бальною системою оцінювання добрі результати досягнуто у 91,43%, задовільні - у 8,57% дітей ЕГ. У КГ вони були такими: добрі - у 57,50 %, задовільні - у 30,00%, незадовільні - у 12,50% травмованих дітей. Досягнення добрих показників функцій травмованого передпліччя дозволило скоротити терміни відновлення та забезпечити дітям швидше повернення до навчального процесу в школі і повноцінного повсякденного життя.

Подальші дослідження означеної проблеми можуть здійснюватися у таких напрямках: - розробка методики, педагогічних принципів, методів та умов проведення профілактично-тренувальних занять у групах дітей з підвищеним ризиком отримання травми;

- вивчення структурно-функціонального стану кісткової тканини у дітей з метою його корекції та профілактики травм;

- розробка індивідуальних реабілітаційних програм для застосування у разі захворювань та інших видів травм опорно-рухової системи.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Грубар І.Я. Профілактика травматизму - першорядне завдання вчителя: Метод. посіб. для вчителів.- Т.: ТДПУ, 2002.- 70 с.

2. Грубар І.Я. Здоровя дітей - національне багатство: Метод. рек. для батьків.- Т.: ТДПУ, 2002.- 44 с.

3. Костик В.М., Грубар І.Я. Програма реабілітаційного лікування дітей з переломами кісток передпліччя у нижній третині: Метод. рек. для лікарів ортопедів, реабілітологів та інструкторів ЛФК.- Т.: ТДПУ, 2002.- 34 с.

4. Грубар І.Я. Дитячий травматизм на заняттях фізичними вправами // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 4.- Л., 2000.- С. 165-167.

5. Грубар І.Я. Фізичний розвиток дітей, що отримали травми опорно-рухового апарату // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 5.- Л., 2001.-Т. 2.- С. 193-195.

6. Грубар І.Я. Деякі аспекти травматизму дітей шкільного віку на сучасному етапі // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 6 - Л., 2002.- Т. 2.- С. 201-205.

7. Грубар І.Я. Порівняльна характеристика рівнів фізичного здоровя травмованих та нетравмованих дітей шкільного віку // Фізичне виховання, спорт і культура здоровя у сучасному суспільстві: Зб. наук. пр.- Луцьк, 2002. - Т. 2.- С. 102-105.

8. Грубар І.Я. Визначення властивостей ЦНС у дітей з травмою опорно-рухового апарату // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 7. - Л., 2003.-Т. 2.- С. 397-400.

9. Грубар І.Я. Методика бальної оцінки ефективності реабілітації дітей після переломів кісток нижньої третини передпліччя // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 8 - Л., 2004.- Т. 2.-С.- 91-94.

10. Грубар І.Я. Профілактика переломів і посттравматична реабілітація на уроках фізичної культури // Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти.- Т., 1997.- С. 120-122.

11. Грубар І.Я. Практичні заходи щодо прогнозування та профілактики травм на уроках фізичної культури // Актуальні проблеми фізичного виховання і спорту учнівської та студентської молоді.- Д., 1999.- С. 29-31.

12. Грубар І.Я. Дитячий травматизм: соціально-психологічні умови виникнення // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка.- Т., 2000.- № 7.- С. 33-37.

13. Процайло М.Д., Грубар Ю.О., Грубар І.Я. Дитячий травматизм та соціально-психологічні передумови виникнення травм у дітей // Здобутки клінічної та експериментальної медицини.- Т., 2000.- С. 404-409.

14. Грубар І.Я. Невирішені проблеми дитячого травматизму під час уроків фізичної культури // Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти.- Т., 2003.- С. 144-146.

15. Шиян Б.М., Грубар І.Я. Шкільний травматизм: причини та шляхи профілактики // Актуальні проблеми розвитку фізичного виховання в навчальних закладах.-Чернівці, 2004.- С. 68-74.

16. Грубар Ю.О., Грубар І.Я. Порівняльна характеристика рівнів фізичного здоровя травмованих і нетравмованих дітей шкільного віку // Українські медичні вісті: Наук.- пр. жур. Всеукрвїнського лікарського товариства.- Т., 2003.- Т. 5.- С. 56.

17. Грубар Ю.О., Грубар І.Я. Спосіб визначення адаптаційної здатності людини до ймовірної дії екстремального чинника: Патент 59217 А. Україна, МПК А61 В5/0205.- № 20021210198; Заявлено 17.12.2002; Опубліковано 15.08.2003. Бюл. № 8. - 2 с.

Размещено на .ru