Загальний огляд жанрово-тематичної структури й ідеологічних ефектів дискурсу популярних газет і телеканалів та аналіз окремих тематично окреслених дискурсивних практик. Дослідження медійного представлення етнокультурних та етнополітичних процесів.
При низкой оригинальности работы "Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Маючи змогу представляти суспільству дії та думки окремих осіб і груп і формувати уявлення людей про події та явища, безпосередніми свідками яких вони не є, медійний дискурс робить важливий внесок у підтримування й змінювання ідентичностей, владних стосунків та уявлень про світ. Хоча слово «дискурс» стало модним у науковому й навіть у публіцистичному вжитку, за роки незалежності опубліковано дуже мало якісних досліджень суті й еволюції тлумачень цього поняття чи функціонування дискурсів окремих суспільних ділянок тепер або в минулому, в Україні чи за кордоном. На відміну від більшості західних і деяких посткомуністичних країн, де протягом останніх десятиліть дослідження дискурсу посіли важливе місце і в мовознавстві, і в суспільствознавстві, в Україні вони залишаються на марґінесі наукових інтересів фахівців більшості дисциплін. Уживання слова «дискурс» у текстах чи навіть назвах праць не завжди свідчить про здійснення в них систематичного аналізу якогось дискурсу; водночас деякі автори, досліджуючи певні тексти й мовленнєві практики, не аналізують їх як дискурси чи складники дискурсів. Незадовільний стан дослідження українських медій та їхнього дискурсу є також наслідком майже повного нехтування цієї теми в західній україністиці: політичні й економічні аспекти функціонування медій систематично аналізувала лише Марта Дичок, а на дискурсивні практики медій звертали увагу Ніклас Бернсанд та Лада Біланюк.Перший розділ «Дискурс» присвячено розглядові поняття дискурсу та головних способів аналізу дискурсу. Кілька підрозділів першого розділу присвячено розглядові взаємозвязку поняття дискурсу з низкою інших понять мовознавства й суспільствознавства, кожне з яких певною мірою пояснює його суть: тексту й контексту, влади, інституції, еліти, ідентичності, ідеології. В опозиції дискурсу й тексту наголошено міжособовий, соціальний вимір першого та поширений останнім часом погляд на текст як результат дискурсивного акту, письмовий, усний чи, ширше, будь-який аудіовізуальний продукт, що його може сприймати й тлумачити читач або слухач. Він зосереджується на трьох рівнях дискурсу, що їх дослідники вважають найважливішими для його ідеологічного впливу: називанні, тобто виборі слова на позначення предмета чи явища (особливу увагу звернено на метафори як представлення одних аспектів реальності словами, традиційно вживаними щодо інших); граматичному представленні процесу та статусу повідомлюваного знання; інтертекстуальному перенесенні уривків або конвенцій з одного тексту до іншого. Двома головними концептуалізаціями цього впливу стали уявлення про формування неоднаковим обсягом уваги медій до різних тем своєрідного «порядку денного» пріоритетів спільноти, в якій ці медії функціонують, та про здійснюване способом представлення подій процесів в окремих текстах їх інтерпретаційне «обрамлювання», яке впливає на сприйняття їх серед аудиторії.Для вивчення специфіки медійного дискурсу в пострадянській Україні особливе значення має концепція дискурсивного творення нормальності, яку в дисертації вперше зопераціоналізовано й застосовано до систематичного аналізу медійних практик. Зокрема, в аналізі дискурсивного творення ідентичностей дисертант брав до уваги й географічний, і історичний виміри ідентичності, а в аналізі медійного втілення мовних ідеологій - не лише представлення мововжитку немедійних акторів, а й мововжиток самих медій. Хоча довгий час головним мотивом власників була гадана можливість упливати на електорат і мати добрі стосунки з владою, поліпшення економічної ситуації в Україні на початку 2000-х років зробило медійний бізнес можливим і вигідним, якщо він зосереджувався на неполітичних жанрах, а отже, не наражався на владні санкції. Порівняно з радянськими часами, преса, телебачення й радіо стали в Україні набагато різноманітнішими за стилями, жанрами та географією продуктів - і водночас більш зорієнтованими на розважання аудиторії, а не переконування, освічування чи навіть інформування. Після Помаранчевої революції, яка продемонструвала інтерес громадян до політики й усунула перешкоди для його медійного задоволення, на телебаченні значно побільшало дискусійних ток-шоу та документальних фільмів - але перші великою мірою стали «політичним цирком», а другі мають на меті не так обговорення суспільної проблеми, як творення чергової сенсації.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Зроблені в дисертації висновки стосуються й загального стану та еволюції українського медійного дискурсу останнього десятиліття, й конкретних тематичних практик, яким присвячено окремі розділи.
Із застосовуваних у західній науці теоретичних і методологічних підходів до аналізу дискурсу загалом і медійного дискурсу зокрема найпродуктивнішим для дослідження дискурсу українських медій є поєднання кількісних методів аналізу творення «порядку денного» та якісних методів аналізу стратегій «обрамлювання». Кількісні методи більше надаються для аналізу сукупного впливу дискурсивних практик, а якісні - для аналізу специфічних засобів, уживаних в окремих текстах. Для вивчення специфіки медійного дискурсу в пострадянській Україні особливе значення має концепція дискурсивного творення нормальності, яку в дисертації вперше зопераціоналізовано й застосовано до систематичного аналізу медійних практик. Крім того, вивчення специфічних аспектів медійного дискурсу потребує певної модифікації усталених підходів. Зокрема, в аналізі дискурсивного творення ідентичностей дисертант брав до уваги й географічний, і історичний виміри ідентичності, а в аналізі медійного втілення мовних ідеологій - не лише представлення мововжитку немедійних акторів, а й мововжиток самих медій.
Стан медійного дискурсу великою мірою зумовлений станом медій як суспільної інституції, зокрема їхньою взаємодією з політикою та економікою. Двома головними змінами, яких українські медії зазнали після розпаду СРСР, були звільнення від тотального контролю з боку владних стурктур та перехід на ринкові засади господарювання. Хоча довгий час головним мотивом власників була гадана можливість упливати на електорат і мати добрі стосунки з владою, поліпшення економічної ситуації в Україні на початку 2000-х років зробило медійний бізнес можливим і вигідним, якщо він зосереджувався на неполітичних жанрах, а отже, не наражався на владні санкції. Після падіння режиму Кучми політичне втручання в медійний бізнес суттєво зменшилося, проте бізнесмени й самі журналісти не виявили виразної зацікавленості в розвитку суспільно значущого продукту, та й влада не цілком позбулася страху перед незалежними та критичними медіями.
Наслідком змін у політичних та економічних умовах діяльності медій стала радикальна трансформація їхнього дискурсу. Порівняно з радянськими часами, преса, телебачення й радіо стали в Україні набагато різноманітнішими за стилями, жанрами та географією продуктів - і водночас більш зорієнтованими на розважання аудиторії, а не переконування, освічування чи навіть інформування. З одного боку, в медійному просторі значно побільшало ідеологічного плюралізму; з другого - ті практики, в яких він насамперед реалізується, посідають дуже обмежене місце. Серед газет безперечно переважають (напів)таблоїди й майже немає впливових «якісних» видань, а всі популярні телеканали працюють у форматі «родинного» телебачення, монополію якого посилює відсутність громадського мовлення. На рівні жанрів ця орієнтація втілюється в переважанні «повідомлень» та «історій» у першому випадку й серіалів, фільмів та шоу в другому. Після Помаранчевої революції, яка продемонструвала інтерес громадян до політики й усунула перешкоди для його медійного задоволення, на телебаченні значно побільшало дискусійних ток-шоу та документальних фільмів - але перші великою мірою стали «політичним цирком», а другі мають на меті не так обговорення суспільної проблеми, як творення чергової сенсації.
Водночас обмеженість явного ідеологічного плюралізму не означає відсутності в медійному дискурсі жодних ідеологій: навпаки, чільне місце певних уявлень і переважна неявність їх утілення збільшують їхні шанси вплинути на аудиторію. Це виразно демонструє дискурс новин, на якому зосереджувався проведений у дисертації аналіз медійних практик та їхніх потенційних ефектів. Розважальна тематика й/або стилістика великої частини текстів пропонує не ставитися до представлюваних подій надто серйозно, а непроблематичність більшості нібито поважних матеріалів заохочує сприймати як належне практично все, що відбувається. Надаючи великої уваги діяльності влади й політикуму, медійники здебільшого зберігають означення подій, пропоновані у самопредставленнях владних структур та інших елітних організацій. Посилює цей нормалізаційний ефект переважна одноразовість уваги до кожної події. Поєднуючи розважальність, непроблематичність та одноразовість, медії роблять важливий внесок у підтримання суспільного статус-кво.
Важливим ідеологічним ефектом медійного дискурсу є його роль у творенні національної ідентичності читачів і глядачів. Специфіку виконання цієї ролі в Україні зумовлюють не тільки недавність її незалежності та радикальна відмінність поглядів різних груп, а й залежність українського медійного ринку від російського, ідеологічні пріоритети якого українські мовники, отже, великою мірою наслідують. Хоча низка газетних і телевізійних практик, зокрема новинних, утверджує чільне місце національної ідентичності, спрямованої саме на Україну як країну та спільноту, в багатьох інших ця країна/спільнота постає нерозривно повязаною з Росією або навіть належною до неї, тож українська ідентичність ніби розчиняється в російській чи пострадянській. Суперечливим є також історичний зміст національної ідентичності, тобто ієрархізація подій минулого відповідно до їхньої гаданої важливості для нинішньої нації. Медійний дискурс є тереном змагання між радянським і націоналістичним наративами української історії. В обох аспектах творення ідентичності важливу роль відіграють імпортовані з Росії чи розраховані на російський ринок продукти, що явно або неявно стверджують минулу й сучасну належність України до спільного з Росією культурного та політичного простору, підважуючи творене в інших медійних практиках та інших суспільних інституціях уявлення про відмінність чи навіть протиборство двох країн. Пануванню таких продуктів і, отже, активному втіленню проросійських уявлень та ідентичностей не стала на заваді й Помаранчева революція, що привела до нової ситуації в країні й інакшої політики влади щодо Росії з одного боку та щодо медій з другого.
Аналіз дискурсу щодо парламентських виборів 2002 року продемонстрував важливу роль мас-медій у творенні ідентичностей не лише учасників виборчого змагання, а й громадян, які за них мають голосувати, країни, в якій вибори відбуваються, та її закордонних партнерів. У виборчих матеріалах медії задають не лише знаки сприйняття кандидатів і партій, а й характеристики, за якими їх належить оцінювати, утверджуючи ті характеристики як вартісні для українського суспільства. Відповідно до творених ідентичностей політиків і громадян, різного значення можуть набувати й самі вибори. Невиборчі дискурси двох газет доповнюють упливи виборчих дискурсів, нормалізуючи ті чи ті стани й орієнтації, що зумовлюють певні критерії сприйняття учасників виборів.
Медійний дискурс про перепис населення робить суттєвий внесок у підтримання інвентаризаційної влади держави та чинного в суспільстві комплексу влади/знання. Буцімто безстороннє інформування в українських медіях про саму подію перепису та її оприлюднені результати відбивало беззастережне прийняття серед журналістів і редакторів влади держави інвентаризувати громадян та уявлень, що лежать в основі вживаних категорій і способів представлення результатів. У текстах про проведення перепису медії найбільше сприяли підтриманню чинного комплкексу влади/знання тим, що визнавали безперечну важливість заходу, здатність держави й статистиків забезпечити його належне проведення, апріорі сприймали його результати як обєктивне знання й погоджувалися з пропонованими формами цього знання. А результати перепису журналісти представили як просто факт, не проблематизуючи ні правдивості результатів, ні способу їх подання в статистичних звітах, ні їх прийнятності для всіх членів суспільства. Як наслідок, медійний дискурс підтримав і зміцнив панівні уявлення про суть перепису та його категорій і про відбиту в його результатах суспільну реальність, яку цей дискурс, погоджуючися з державою, пропонував уважати нормальною.
У дискурсі про мововжиток медії явно та неявно втілюють певні мовні ідеології, зокрема уявлення про нормальні для даного суспільства засоби комунікації в тих чи тих ситуаціях. В українському медійному дискурсі 2000-х років поєднання нормалізації двох найуживаніших мов було почасти амбівалентним, бо водночас із нормальністю по суті нереґламентованого вживання будь-якої з двох мов цей дискурс утверджував нормальність передусім української. Другий аспект нормалізації здійснювано передусім у представленні немедійного мововжитку, тоді як у власних практиках мововжитку медії переважно припускали й утверджували нормальність уживання будь-якої з двох мов. До того ж нормалізація вживання російської мови як однієї з мов громадян України відкрила шлях до використання в українських медіях вироблених у Росії продуктів та функціонування російських видань і каналів, а отже, до безперешкодного транслювання ідеологій російських еліт, що досить різко суперечили тим, що їх намагалися вживити в свідомість аудиторії еліти українські.
Медійна кампанія з приводу планованої реформи правопису, ставши чи не найяскравішим у незалежній Україні випадком дискурсивного творення ненормальності, зробила суттєвий внесок у нормалізацію успадкованої від УРСР версії української мови та апологетичної щодо радянського минулого версії національної ідентичності. Хоча головна причина несхвального ставлення до реформи правопису полягала в припущенні про потребу сталості мовних норм, для багатьох критиків відкидання чужого правопису було відкиданням чужої мови й ідентичності. Арґументи й припущення опонентів реформи свідчать про їхню орієнтацію радше на збереження успадкованої від УРСР версії українськості, ніж на її трансформацію відповідно до засад націонал-демократичного руху та практики усталених національних держав.
Хоча Помаранчева революція досить істотно змінила політичний та економічний контекст, у якому функціонують українські мас-медії, свобода від безпосереднього контролю й тиску з боку влади не усунула загальної орієнтації їхнього дискурсу на підтримування статус-кво загалом і діяльності владних структур зокрема. Медійний дискурс залишився переважно непроблематичним і не меншою мірою, ніж за президентства Кучми, розважальним. Українські медії стали подібнішими до західних, діяльність яких на підтримання чинного ладу зумовлюють передусім журналістська прихильність до багатьох уявлень, на яких цей лад ґрунтується, та зацікавленість менеджерів і ключових працівників в економічному успіхові своїх видань і каналів. Проте, порівняно з західними колеґами, українські медійники виявляють менше суспільної відповідальності, моральної чутливості й професійної сумлінності. За нинішніх умов ці риси не можна виправдати тиском влади, але можна почасти пояснити потуранням із боку суспільства, яке все ще дозволяє неморальність та непрофесійність і політикам, і журналістам. дискурс медійний ідеологічний етнополітичний
Список литературы
Монографія
1. Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки / Кулик В. Київ: Критика, 2010. - 655 с.
Брошура
1. Кулик В. Український націоналізм у незалежній Україні / Кулик В. - Київ, Центр досліджень національної безпеки при Національному університеті «Києво-Могилянська академія», 1999. - 64 с.
Статті та розділи у фахових виданнях
1. Кулик В. Правописне божевілля / Кулик В. // Критика. - 2001. - Ч. 5. - С. 6-13.
2. Kulyk V. Politics of Ethnicity in Post-Soviet Ukraine: Beyond Brubaker / Kulyk V. // Journal of Ukrainian Studies. - 2001. - Vol. 27. - No. 1-2. - P. 197-221.
3. Кулик В. Україна, яку нам обирають / Кулик В. // Критика. - 2002. - Ч. 5. - С. 4-11.
4. Кулик В. «Творення здорового глузду» в сучасному українському дискурсі з мовно-етнічних проблем / Кулик В. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2003. - Вип. 24. - С. 218-241.
5. Кулик В. Мова про мову: нормалізація амбівалентности. 1. Крайні та «центр» / Кулик В. // Критика. - 2004. - Ч. 5. - С. 19-24.
6. Кулик В. Мова про мову: нормалізація амбівалентности. 2. Нормальні новини / Кулик В. // Критика. - 2004. - Ч. 6. - С. 4-11.
7. Кулик В. Роль мас-медій у підтриманні комплексу влади/знання: дискурс щодо Всеукраїнського перепису населення 2001 року та його результатів / Кулик В. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2005. - Вип. 27. - С. 139-171.
8. Kulyk V. Constructing common sense: language and ethnicity in Ukrainian public discourse / Kulyk V. // Ethnic and Racial Studies. - 2006. - Vol. 29. - No. 2. - Р. 281-314.
9. Kulyk V. Normalisation of ambiguity: Policies and discourses on language issues in post-Soviet Ukraine/ Kulyk V. // History, Language and Society in the Borderlands of Europe. Ukraine and Belarus in Focus / Ed. by Barbara Tornquist-Plewa. - Malmo, 2006. - P. 117-140.
10. Кулик В. Мовні ідеології в українському медійному дискурсі / Кулик В. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. - 2007. - Вип. 33. - С. 321-338.
11. Кулык В. Языкове идеологии в украинском политическом и интеллектуальном дискурсах / Кулык В. // Отечественные записки. - 2007. - № 1. - С. 296-316.
12. Кулик В. Внесок медійного дискурсу в підтримування status quo / Кулик В. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. - 2008. - Вип. 40. - С. 143-153.
13. Кулик В. Творення суспільної нормальності в медійному дискурсі: концептуалізація та українська специфіка / Кулик В. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2009. - Ч. 2. - С. 185-201.
14. Кулик В. Роль українського медійного дискурсу у творенні національної ідентичности / Кулик В. // Україна модерна. - 2009. - Ч. 4. - С. 155-174.
15. Кулик В. «Порядок денний» новинного дискурсу українських медій / Кулик В. // Гілея. - 2009. - Вип. 26. - С. 369-378.
16. Кулик В. Вплив мас-медійна авдиторію: еволюція наукових уявлень / Кулик В. // Політичний менеджмент. - 2009. - Ч. 5. - С. 120-130.
17. Кулик В. Мас-медії та аудиторія: з історії взаємопристосування / Кулик В. // Віче. - 2009. - Ч. 23. - С. 13-14.
18. Кулик В. Методи аналізу медійного дискурсу / Кулик В. // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2009. - Вип. 18. - С. 104-119.
19. Кулик В. Тематична та жанрова структура українського газетного дискурсу / Кулик В. // Політичний менеджмент. - 2009. - Ч. 6. - С. 94-106.
20. Кулик В. Жанрово-тематична структура українського телевізійного дискурсу / Кулик В. // Політичний менеджмент. - 2010. - Ч. 1. - С.105-114.
21. Kulyk V. Ideologies of language use in post-Soviet Ukrainian media / Kulyk V. // International Journal of the Sociology of Language. - 2010. - Vol. 201. - P. 79-104.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы