Дискурс козацтва в поезії "української школи" польського романтизму - Автореферат

"Українську школу" як феномен польського романтизму, що формувався на українських землях, неможливо розглядати поза українським контекстом - взаєминами з культурою, традицією, фольклором українського народу, що мали безпосередній вплив на формування козацького дискурсу у творчості її представників. "Українська школа" польського романтизму становить інтегральну складову культурної парадигми українсько-польського пограниччя, унікальність якого стала предметом досліджень сучасних польських літературознавців Б.Гадачека, Е.Касперського, Я.Кольбушевського, С.Ульяша тощо. "Українська школа" польського романтизму надалі залишається не до кінця когерентним явищем у польській науковій думці, що охоплює романтичний період історії польської літератури, адже дослідники обходили увагою пласт надбань маловідомих представників "школи", який дає багатий матеріал щодо художніх видозмін всередині напряму та перспективи чи ретроспективи його розвитку. В українському й польському літературознавстві дискурс козацтва в поезії маловідомих представників "української школи" польського романтизму ще не був предметом спеціального дослідження. Реконструкція козацького дискурсу в поезії "української школи" польського романтизму здійснюється з точки зору двох актуальних аспектів компаративістики - топіки та імагології: дослідження топосу козака у контексті історіософських топосів свободи, поразки, перемоги, помсти та закодованих у поетичній творчості польських романтиків ментальних уявлень про козацтво на підставі висвітлення стереотипу козака як найхарактернішого представника української нації у зіставленні зі стереотипами представників інших народів.Перший розділ "Становлення топосу козака в поезії "української школи" польського романтизму" присвячено аналізові естетичних тенденцій у польській літературі першої половини ХІХ століття, які вплинули на функціонування персонажа козака у романтичній літературній традиції. Вагомою для романтичної літератури була присутня в "Історії русів" концепція "видатної людини", згідно з якою виразником волі народу та його прагнень був "великий розумом і вмілостями муж", що виконував роль проводиря народу, його хороброго захисника. Думки "пограничного" романтика переважно спиралися на поетичну легенду козаччини, барвисто і пластично сформовану в історичних думах і піснях, а також виростали з ідеології та естетики романтизму, який намагався осмислити "дух народу", виражений у багатстві народної поезії, звичаїв, культури, в релігійній, мовній, етнічній єдності, а передусім - у спільності історичної традиції і політичних прагнень народу ("Що таке козаччина?"). "Взаємовідношення категорій "козацтво" і "лицарство" відзначається, що дослідники ототожнюють козацтво з лицарством (М.Попович, С.Козак), зазначаючи при цьому, що Запорозька Січ архетипно була близькою до лицарських орденів Західної Європи (Р.Багдасаров), адже, подібно до них, козацтво було повязане потрійними узами спільноти (societas), віри (religio) та покликання (vocatio), яке полягало у постійній ворожості щодо світу. Козак із "польським серцем" зявляється в центрі словянської концепції Вітчизни у творчості Т.Заборовського; інші поети "української школи" - Е.Ґаллі, М.Ґославський, М.Єзерський - переважно ототожнюють вітчизну Україну з Батьківщиною Польщею, опис земель якої набуває аркадійського забарвлення; бачення українсько-польського союзу яскраво виражене в епітетах - "przeslawna Ukraina" i "Lacka ojczyzna" у Е.Ізопольського; прихильниками тих часів, коли козаки жили в симбіотичному мирі з ляхами, були Б.Залеський і Т.Падура, а Т.Кшивіцький обстоював думку про те, що братання України і Польщі має базуватися на спільній історичній памяті.У "Висновках" синтезовано результати дослідження, які свідчать, що обраний підхід для зясування функціональності дискурсу козацтва у творчості "української школи" польського романтизму на основі порівняльно-типологічної методології у межах інтеґральної компаративістики виявився продуктивним стосовно аналізу поетичного доробку маловідомих представників "української школи": Е.Галлі, М.Гославського, О.Грози, М.Єзерського, Т.Заборовського, Е.Ізопольського, Т.Кшивіцького, Т.Олізаровського, Т.Падури. Вивчення творчої спадщини цих авторів як представників українсько-польського пограниччя дозволяє зробити такі висновки: - "українська школа" польського романтизму, що виникла на пограниччі двох культур, створила окремий світ, у якому живе певне пограничне суспільство. Отже, така тематична орієнтація поетів "школи" з формального боку не є новою якістю, це - свіже літературне бачення нових тем у діахронічному розгляді, чому сприяли всі найважливіші складові романтичної естетики: фольклоризм, історизм, народознавство, зорієнтоване на піднесення культури певного народу до р

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ