Різноманітність комунікативних навичок та вмінь. Французька школа дискурсу. Способи взаєморозуміння людей між собою. Типологія діалогічних дискурсів. Типи дискурсів і формування їхніх векторів. Способи організації дискурсу і типологія мовних особистостей.
Існує велика різноманітність комунікативних навичок та вмінь, які без сумніву є корисними і необхідними кожному бажаючому встановити вербальний звязок, продовжити й розвинути комунікацію. Саме дискурс відображає комунікативний феномен, що складається з деяких сукупностей висловлень, які породжують текст, і таких когнітивних компонентів, як знання, думки, цілі. Існують протилежні думки щодо диференціації усього дискурсивного масиву мови, що обумовлює метонімізацію терміну “дискурс”. Дискурс (лат. aiscursus - міркування, фр. awcours - промова, виступ) - сукупність висловлень, які стосуються визначеної проблематики, розглядаються у взаємних звязках з даною проблематикою, а також у взаємних звязках між собою. У сфері мовознавства за заснування теорії дискурсу береться правильне твердження про недостатність аналізу мови як системи.Сюди відносять зміст тем діалогу і динаміку мовного обміну репліками. В.Франк розрізняє "Комплементарний тип діалогу" [4, 29], який характеризується дефіцитом інформації в одного з партнерів, і "компететивний діалог" [4, 29] із конкуренцією думок і прагнень партнерів, тоді як за допомогою "координативного діалогу" [5, 40] партнери вирівнюють субєктивні інтереси і прагнення. У такому випадку мовна поведінка одержує бінарне членування, тобто визначається два глобальних типи діалогу: інформаційний тип діалогу, що характеризується розривом знань між партнерами, і інтерпретаційний тип діалогу, у якому порівняння інтерпретацій дійсності партнерами по спілкуванню.[5, 67] Проте глибинні утворення - потреба вступу в діалог, можуть складати саме вихідний критерій розмежування різних класів мовної взаємодії. Такого роду діалоги утворять афілятивний тип діалогічного дискурсу, який характеризується особистісною-орієнтованою тематикою, експресивним типом мовних дій (жалю, радості, вираження солідарності, розчарування, роздратованості й ін.) і контактним типом мовних дій (згоди, сумніву, незгоди, відмови, звернення, вітання й ін.), а також довірчим типом інтерперсональної модальності.Мовна діяльність і дискурс у нашому розумінні розглядається як сутність і явище. Комунікативно-функціональний простір дискурсу інтегрує мовновпливові сили чотирьох вищезгаданих координат і описує сукупний мовний вплив на адресат, планований автором дискурсу. "Стосовно до дискурсу конкретної мовної особистості, реалізовані мовні дії в даних вимірах приймають характер використаного потенціалу даних координат у різновиді застосовуваного адресантом відповідного арсеналу сигматичних, семантичних, прагматичних і синтаксичних способів мовної діяльності: сигматикона, семантикона, прагматикона та синтактикона мовної особистості" [14, 220]. Сила дискурсу, що аргументує, таким чином, є похідною від величини вектора семантичної інформації, що міститься в дискурсі, і спрямована, як і інші мовленнєво-розумові сили, на адресата дискурсу. Сила, що акумулює, може будувати свою дію на кількаразовому, відповідно до кількості одиниць мовної діяльності одного рангу, мовному впливі на картину світу адресата, впливі, протяжному в часі і мовному просторі або мовному впливі, що вимагає від адресата відповідних інформативних мовних дій [17, 90].У загальному потоці діяльності, який утворить людське життя; визначають окремі діяльності, дії, тобто процеси, що підкоряються свідомим полям, і операціям, які безпосередньо залежать від умов досягнення конкретної мети (А.Леонтьєв). У загальній теорії діяльності також розглядаються такі суттєві поняття, як засоби і способи виконання дій, способи досягнення цілей (А.Леонтьєв), обсяг концептуального змісту яких, стосовно до діяльності спілкування, співвідноситься з обсягом поняття способом організації дискурсу. Спосіб організацій дискурсу ніяк не можна розглядати у відриві від особистості, тому що саме поняття спосіб пропонує екстеріоризацію внутрішніх здатностей особистості на результати її діяльності, у даному випадку на дискурс [20, 79]. Звязок між способами організації дискурсу і здатностями організувати дискурс, тобто дискурсними здатностями особистості, є взаємообумовлюючим . Кожний з рівнів на етапі породження дискурсу характеризує мовну особистість у термінах "готовностей" реалізувати ті або інші дискурсні здатності (Караулов), а на рівні перцепції - реалізованих дискурсних здатностей особистості.Розглядаючи мову як основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвитку і становлення особистості в процесі комунікації не можна не торкатися таких моментів в участі мови, які безпосередньо відтворюють динаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьому особистісний початок кожного окремого етапу комунікації. Мова як засіб осмисленої комунікації містить у своїй структурі одиниці, що здатні виконувати розумову і комунікативну функції.
2. Типи дискурсів і формування їхніх векторів..................................................11
3. Способи організації дискурсу і типологія мовних особистостей................17
Вывод
Розглядаючи мову як основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвитку і становлення особистості в процесі комунікації не можна не торкатися таких моментів в участі мови, які безпосередньо відтворюють динаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьому особистісний початок кожного окремого етапу комунікації. Основна властивість комунікативного фокуса - його зміна, перехід з однієї фази розвитку в іншу.
Мова як засіб осмисленої комунікації містить у своїй структурі одиниці, що здатні виконувати розумову і комунікативну функції. Мінімальною мовною одиницею, що сполучає в собі дві основні функції мови, є пропозиція. Вона має потенційну здатність виразити конкретну думку і передати конкретне повідомлення. Пропозиція реалізує ці потенції в текстах, дискурсах.
Таким чином мовлення розглядається як спосіб комунікації; текст-як цілісна семіотична форма організації комунікації; комунікація-як процес інформаційного обміну; дискурс-як комунікативна подія, ситуація, що включає текст та інші складові.
Запропонована у роботі класифікація діалогічних дискурсів, типологія дискурсів, формування їх векторів, способи організації дискурсу та типологія мовних особистостей дозволяє нам проаналізувати основні підходи і теорії в розумінні проблеми дискурсу в сучасній теорії комунікації.
Список литературы
1. Язык, личности, дискурс. Межвузовский сборник научных трудов /Под ред. И.Сусова. - Тверь: тверской государственный университет, 1990. - 136 с.
2. Актуальні проблеми сучасного літературознавства і мовознавства: Збірник праць. - К.: НМК ВО, 1991. - 360 с.
3. Методологические основы новых направлений в мировом языкознании /Под ред. С.Ермоленко, Ю.Жлуктенко, Т.Линник. - К.: Наукова думка, 1991. - 380 с.
4. Колшанский Г. Коммуникативная функция и структура языка. - М.: Просвещение, 1984. - 200 с.
5. Караулов Ю. Русский язык и языковая личность. - М.: Наука, 1987. - 263 с.
6. Дридзе Т. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. - М.: Наука, 1985. - 310 с.
7. Сорокин Ю. Психологические аспекты изучения текстов. - М.: Высшая школа, 1985. - 168 с.
8. Славгородская Л. Научный диалог. - М.: Наука, 1986. - 168 с.
9. Соколов А. Проблемы научной дискуссии: логико-гноселогический анализ. - М.: Наука, 1980. - 157 с.
10. Ярошевский М. Дискуссия как форма научного общения. - М.: Просвещение, 1977. - 150 с.
11. Пушкин А. Прагмалингвистические характеристики дискурса личности //Личностные аспекты языкового общения. - Калинин: Аренал, 1989. - С. 45-54.
12. Сухих С. Языковая личность в диалоге //Личностные аспекты языкового общения. - Калинин: Арсенал, 1989. - С. 82-87.
13. Зернецкий П. Динамические аспекты семантики и прагматики дискурса //Личностные аспекты языкового общения. - Калинин: Арсенал, 1989. - С. 75-81.
14. Дейк Т. Язык. Познание. Коммуникация. - М.: Наука, 1989. - 335 с.
15. Сусов И. Деятельность, сознание, дискурс и языковая система //Языковое бщение: Процессы и единицы. - Калинин: Арсенал, 1988. - С. 7-16.
16. Головахо Е. Структура групповой деятельности. - М.: Наука, 1979. - 138 с.
17. Сухих С. Аспект отношения в диалоге //Высказывание и дискурс в паралингвистическом аспекте. - К.: Наука, 1989. - С. 89-95.
18. Аврорин В. Проблемы изучения функциональной стороны языка. - Л.: Наука, 1975. - 276 с.
19. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов. - М.: Советская энциклопедия, 1969. - 607 с.
20. Брунер Дж. Онтогенез речевых актов. - М.: Прогресс, 1984. - 3-230 с.
21. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения //Новое в зарубежной лингвистике. - 1985. - Вып. 16. - С. 276-303.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
