Диригентсько-хорова освіта в музичній культурі України другої половини ХХ століття - Автореферат

Разом з тим, дедалі глибше осмислення, детальний аналіз окремих складових елементів національної хорової спадщини яскравіше висвітлює все розмаїття її форм з усім багатством притаманних сучасності змістів музичної культури, виховання, педагогіки. Перегляд і творче переосмислення значимості для духовного життя нації музичної культури (зокрема, культури хорової), стану розвитку чинників її глибинного впливу (творчість, виконавство, педагогіка) в світлі сучасних філософських та педагогічних поглядів на роль та значення хорової музики у формуванні світогляду, національної самосвідомості, морально-естетичної культури особистості засвідчують потребу втілення цілого комплексу нових вимог до диригентсько-хорової підготовки сучасного фахівця. Розгляд існуючої системи диригентсько-хорової підготовки в Україні показує, що складалася й усталювалася вона протягом багатьох століть і набула сучасних рис в 40-х роках XX ст., коли були сформовані кафедри хорового диригування в консерваторіях Києва, Одеси, Львова, Харкова. Наукова новизна дисертації полягає у тому, що: 1) вперше у вітчизняному музикознавстві диригентсько-хорова освіта в музичній культурі України другої половини XX століття розглядається як системне явище в історико-педагогічному та культурознавчому аспектах; 2) вперше зроблено глибокий аналіз диригентсько-хорової школи М.В.Лисенка як важливого джерела формування диригентсько-хорової освіти в Україні; 3) відтворено процес становлення і розвитку національних традицій в галузі диригентсько-хорової освіти; 4) дістала подальший розвиток розробка концептуальних засад системи диригентсько-хорових дисциплін в музичній освіті другої половини XX століття; 5) подається всебічний аналіз розвитку музикознавчої думки в галузі хорознавства; 6) глибше та грунтовніше висвітлена діяльність сучасних диригентсько-хорових шкіл як феномену національної культури.Асафєва розроблялися в подальших працях Н.Горюхіної (фундаментальні проблеми форми і стилю), Н.Очеретовської - Бабій (співвідношення змісту та форми в музиці), Т.Кравцова (гармонічна інтонація), О.Маркової (інтонаційні концепції історії музики), І.Пясковського (музичне мислення), І.Котляревського (музично-теоретичні системи музикознавства), О. В дисертаційному дослідженні вченого "Основні риси української класичної музики та їх розвиток в хоровій творчості радянських українських композиторів" (1956) здійснюється детальний аналіз хорової творчості М.Лисенка та представників його школи (К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович), виявляються на підставі цього аналізу основні риси українського національного хорового стилю та простежується подальший їх розвиток в сучасному хоровому стилі (Л.Ревуцький, Б.Лятошинський і ін.). Ці та інші праці Л.Корній набувають значення важливого першоджерела вивчення хорової культури, оскільки автором опрацьовано і вперше введено у науковий обіг велику кількість рукописних матеріалів. диригентська хорова освіта україна Для розвитку диригентсько-хорової освіти в Україні другої половини XX ст. велике значення мало наукове дослідження проблем диригентського мистецтва і педагогіки, особливо таких, як розкриття специфічних рис диригентського мистецтва в його взаємозвязку з функціонуванням художнього колективу як соціального організму, простеження еволюції диригентського мистецтва та виникнення його сучасних форм, аналіз диригентської діяльності, як складного багатофункціонального психіко-фізіологічного процесу, обгрунтування структури диригентської обдарованості, виявлення передумов формування художньої індивідуальності диригента, розкриття внутрішніх закономірностей диригентської техніки. У розробленні основних методологічних позицій дослідження для розгляду диригентсько-хорової освіти України в етнокультурологічному часі і просторі ми спиралися на праці А.Лащенка, і особливо його монографію "Хоровая культура: аспекты изучения и развития." Напрямок і наукові результати цих праць, зокрема, авторська концепція розвитку хорової культури, що охоплює такі важливі проблеми, як хорові школи, виконавські напрями, хорове мислення, хорове інтонування, організація хорової справи дали нам можливість визначити обєкт та предмет дослідження і розглянути диригентсько-хорову освіту на системно-цілісному рівні як визначне мистецько-культурне явище України.Результати проведеного нами дослідження переконливо свідчать, що диригентсько-хорова освіта в музичні культурі України другої половини XX ст. постає цілісним і динамічним явищем власне музичної освіти та важливим компонентом розвію української музичної культури загалом. Згідно обсягу охопленої нашим дослідженням проблематики та мети дослідження, в процесі роботи над дисертацією автором були виконані наступні завдання: - зроблені наукове обгрунтування та поглиблений аналіз функціонування диригентсько-хорових шкіл України як своєрідного мистецького явища в європейському соціокультурному просторі, визначені перспективи їх розвитку; грунтовно висвітлюється процес розвитку музикознавчої думки в галузі хоро

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ.