Дипломатичне протиборство представництв УРСР та УНР у Німеччині (1921-1922 рр.) - Автореферат

Особливий інтерес дослідників викликає короткий відрізок часу української революції та боротьби за незалежність, коли Україна мала змогу встановлювати взаємовідносини з іншими державами й провадити власну зовнішню політику. Без сумніву, цікавим і повчальним є досвід розбудови мережі закордонних представництв уряду УСРР та представництв УНР Директорії. Особливо успішною була робота української більшовицької місії у Німеччині, якій за досить короткий проміжок часу вдалося налагодити звязки з політичними й бізнесовими колами цієї країни. Беручи до уваги актуальність теми, її наукове і практичне значення, спираючись на здобутки попередників та враховуючи недостатній рівень розробленості задля досягнення поставленої мети, визначено такі завдання: - зясувати міжнародні, економічні й політичні передумови зближення двох держав та причини відкриття представництва радянської України в Німеччині; висвітлити питання дипломатичного протистояння представництв УСРР та УНР Директорії у Німеччині на початку 1920-х рр.;Історики УРСР зосередили увагу на українській радянській дипломатії, проте ідеологічних перепон у цей період так і не вдалося подолати - діяльність української радянської дипломатії, як і раніше, розглядалася суто у фарватері більшовицької Росії. Лише після проголошення незалежності України, коли вийшли праці С. Незважаючи на те, що дослідники певною мірою торкалися питання політичного протистояння радянських представництв і представництв УНР Директорії, усе ж таки комплексне вивчення цієї тематики не велося. Уткін поступово відходять від ідеологічних штампів часів СРСР, проте в їхніх працях здебільшого простежується негативне ставлення до українського та інших національних рухів у межах колишньої імперії Романових. У Німеччині традиційно спостерігався значний інтерес до історії Росії та України.Версальська система безпеки, що була створена після Першої світової війни, залишила радянську Росію та Німеччину у зовнішній ізоляції, що, зважаючи на військовий, економічний та політичний потенціал цих країн, такий крок був помилкою. У колі спільних інтересів перебувало питання кордонів, які за Версальською системою були перерозподілені на користь Польщі. Суттєвою різницею у підходах було те, що українські радянські дипломати прагнули базуватися на домовленостях, підписаних із попередніми урядами П. Головними завданнями було визначено: протидію пропагандистській активності дипломатів УНР; налагодження контактів із політичними та діловими колами Німеччини; сприяння розколу опозиційних більшовикам сил та поширення «зміновіхівських» настроїв. Німеччина активно використовувала суперечності між двома таборами, намагаючись підтримувати звязки як з українськими національними, так і з радянським урядом, що пояснювалось головною метою німецької політики на Сході - одержати доступ до сировинних запасів та відновити втрачені в роки війни ринки збуту.

Основний зміст дослідження

У висновках наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявилося у концептуальних підходах до розвязання проблеми комплексного наукового аналізу досліджуваного питання. Українсько-німецькі відносини базувались на давніх політичних і торгівельно-економічних звязках. Крім того, військова еліта Німеччини під час Першої світової війни активно залучала до співробітництва та субсидувала український національно-визвольний рух з метою ослаблення Російської імперії. Політичному порозумінню радянської Росії та Німеччини певною мірою сприяла позиція Заходу. Версальська система безпеки, що була створена після Першої світової війни, залишила радянську Росію та Німеччину у зовнішній ізоляції, що, зважаючи на військовий, економічний та політичний потенціал цих країн, такий крок був помилкою. Політичні еліти обох держав були налаштовані на ревізію Версальської системи шукали шляхи порозуміння. У колі спільних інтересів перебувало питання кордонів, які за Версальською системою були перерозподілені на користь Польщі. Незважаючи на залежність УСРР від Москви, уряд Х. Раковського намагався побудувати власну лінію у відносинах з Німеччиною. Суттєвою різницею у підходах було те, що українські радянські дипломати прагнули базуватися на домовленостях, підписаних із попередніми урядами П. Скоропадського та С. Петлюри. Водночас, російські радянські дипломати, навпаки, намагались анулювати попередні домовленості і почати будівництво відносин з чистого аркуша.

Варто зазначити, що вирішальними у налагодженні стосунків усе ж були економічні чинники. Скрутне господарське становище Німеччини та УСРР штовхало їх до співробітництва. Безробіття, гіперінфляція, втрата ринків збуту - ці тенденції були спільними, то ж політики Німеччини й УСРР активно йшли на зближення.

Діяльність відкритого у другій половині 1921 р. українського радянського представництва мала на меті, у першу чергу, поліпшення репутації більшовиків в очах європейської спільноти. Головними завданнями було визначено: протидію пропагандистській активності дипломатів УНР; налагодження контактів із політичними та діловими колами Німеччини; сприяння розколу опозиційних більшовикам сил та поширення «зміновіхівських» настроїв.

Німеччина активно використовувала суперечності між двома таборами, намагаючись підтримувати звязки як з українськими національними, так і з радянським урядом, що пояснювалось головною метою німецької політики на Сході - одержати доступ до сировинних запасів та відновити втрачені в роки війни ринки збуту. В основі взаємин Німеччини з українськими урядами лежали, перш за все, торгівельні угоди.

На початку 1921 р. уряд радянської України визнали деякі європейські країни. Відкриття політичного представництва в Німеччині (голова В. Ауссем) сприяло поглибленню співпраці між двома країнами. Уже за перший рік діяльності було налагоджено звязки з політичними та діловими колами Німеччини. Однією із ключових проблем міжнародних відносин на початку 1920-х рр. було питання грошових фондів, які перебували у німецьких банках. Уряд УНР неодноразово намагався звільнити ці кошти з метою їх використання для продовження боротьби з більшовицьким режимом в Україні. У свою чергу німецький уряд перебував у скрутному фінансовому становищі у звязку з накладеними умовами Версальського мирного договору репараційними виплатами. Німці заморозили кошти до часу встановлення в Україні легітимної влади, знайшовши формальний привід для невиплати коштів. За право володіння цими коштами українське радянське представництво розгорнуло активну боротьбу. У хід пішла не лише агентурна інформація, а була знайдена необхідна документація. У цей конфлікт були втягнуті великі держави, зокрема, Франція, яка прагнула завдяки цим коштам продовжити боротьбу з більшовицьким режимом. Питання грошових фондів обговорювалося на Рапалльській конференції, зокрема, під час таємних зустрічей Х. Раковського з Є. Петрушевичем і С. Маркотуном.

На початку 1922 року у Каннах Німеччині та радянським республікам було висунуто ряд вимог у разі виконання яких, європейські держави могли допустити їх до переговорного процесу. Було призначено скликати міжнародну конференцію за участю Німеччини та радянських республік з метою вирішення загальних економічних питань та виходу з важкої фінансової кризи. УСРР та Німеччина багато сподівань повязували з майбутньою Генуезькою конференцією. Проте жорстка позиція країн-переможниць, що не йшли на поступки у питанні ревізії Версальського договору, змусили підписати договір між РСФРР та Німеччиною, умови якого восени поширились і на радянську Україну. Під час Генуезької конференції Під час таємної зустрічі Х. Раковського з Є. Петрушевичем та С. Маркотуном. обговорювалися питання можливого співробітництва. Однак домовитись не вдалось. Керівництво УНР розуміло небезпеку участі УСРР у переговорному процесі, адже це означало визнання більшовицької влади. Перед дипломатичними представництвами були поставлені завдання донести до європейських країн небезпеку визнання УСРР. Проте дипломатичні дії УНР не зірвали Генуезької конференції і хоча конкретних домовленостей та результатів конференція не досягла Радянській Росії та Німеччині вдалось підписати у м. Рапалло двосторонній договір, за яким вони разом відмовлялись від майнових та грошових претензій. Договір був підписаний всупереч волі інших європейських держав, які висловили обурення з цього приводу. Рапалльський договір розпочав поступову ревізію умов Версальського договору.

Поширення дії Рапалльського договору на УСРР означало визнання її де-юре з боку Ваймарської республіки. Юридичне оформлення відносин мало дати поштовх до їх поглиблення, проте проголошення СРСР призвело до поступового згортання закордонних представництв УСРР. Х. Раковський був усунутий з усіх посад, що прискорило процес закриття українських радянських представництв за кордоном.

Публікації у фахових виданнях

1. Нетреба Ю.Б. Діяльність представництва УСРР в Німеччині (1921 р.) /Ю.Б. Нетреба // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського. - К., 2006. - Т.11. - С. 258-272.

2. Нетреба Ю.Б. Питання грошових фондів в українсько-німецьких відносинах на початку 1920-х рр. / Ю.Б. Нетреба // Український історичний збірник - К., 2006. - Вип. 9. - С. 194-204.

3. Нетреба Ю.Б. Поширення дії Рапалльського договору на УСРР / Ю.Б. Нетреба // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського. - К., 2006 - Т.12. - С. 305-327.

4. Нетреба Ю.Б. Передумови відкриття українських представництв у Німеччині на початку 1920-х рр. / Ю.Б. Нетреба // Наукові праці Камянець-Подільського державного університету: Історичні науки. - Камянець-Подільський, 2007. - Т.17: На пошану професора В.П. Газіна. - С.307-319.

5. Нетреба Ю.Б. Дипломатичне протистояння представництв УСРР та УНР Директорії у Німеччині на початку 1921-1922 рр. / Ю.Б. Нетреба // Буковинський журнал. - Чернівці, 2009. - №1-2. - С. 144-149.